Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Цікаво знати · с. 16сторінка оригіналу ↗

Катерина ВАСИЛЕНКО: «ЩОБ ВЕСНА Ó СЕРЦІ КВІТУВАЛА...»

Слово Просвіти, №03 за 2002 рік

МІСЯЦЕЛІК Рубрику веде Василь Скуратівський 17 січня — Богоявлення, або бабин вечір Кроплять хати свяченою водою. На Закарпатті жінки на свяченій воді замішували борошно і ним на дверях та одвірках робили хрести, щоб “упирі і всіляка нечиста сила не мала впливу”. А дівчата збирали букові тріски на подвір’ї, приказуючи: — Самі букові, самі букові! — Це для того, щоб добре збиралися гриби. 18 січня — Голодна кутя, голодний святвечір Готують третю (й останню) кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона “голодною” від того, що з цієї пори і до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди говіли, себто не їли. Власне, це був останній день колядок. Здебільшого на голодний святвечір “водили Меланку” дівчата, хоч у деяких реґіонах вчиняли це і парубки. На переважній території України основні дійства завершувалися після Василів. З голодною кутею пов’язані цікаві обрядодії “закликання морозу”. Адже хрещенські холоди були у давнину найміцнішими. Перед тим, як сісти за вечерю, господар брав ложку куті, підходив до вікна (іноді прочиняв кватирку) і тричі казав: — Морозе, морозе, йди до нас куті їсти! Після паузи знову звертався: — Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю! 19 січня — Водохреща, Водощі, Йордана Це третє, найбільше і завершальне, свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов’язують хрещення Христа на Йордані. Відтак у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста (“йордана”), ставили його поруч з ополонкою та обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і вчиняли гучну стрілянину холостими набоями. 20 січня — Івана Предтечі, Хрестителя У цей день виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покуті від багатої куті, і, розламавши на шматочки, годували тварин. Це ж саме робили і з сіном. З Івана Хрестителя жінкам дозволялося шити і прясти. Не випадково мовиться: ”Після Івана Предтечі хто не робить, того б’ють у плечі” чи “Прийшов Іван Предтеча та й забрав свята на плечі”. 21 січня — Опанаса, Пів-Івана, Різдвяний день Святкують переважно жінки, бо кажуть, що “Пів-Івана полоще ложки”. Цей день збігається з Різдвом, а тому іще називається “виряджанням”, або “проганянням свят”. Власне на Різдвяний день повністю завершуються всі святки зимового циклу. 23 січня — Маркіяна Його називали ще “Грицем-літозазивачем” — “Який день — таке й літо. Іній на стіжках — на мокрий рік. 25 січня — Тетяни Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощитиме по літі. 28 січня — Отдання, Видення Вважають, що в цей день чаклунки дають “даннє”. В народі побутує безліч повір’їв про те, що деякі люди можуть будь-кого приворожити до себе, наслати різні хвороби тощо. 31 січня — Опанаса Переважно цей день буває холодним, а тому казали: З Панасовими морозами жарти лихі. На Опанаса-ломиноса бережи носа. Новий рік — до весни відлік. На Новий рік прибавилося дня на заячий скік. Сонце блищить, а мороз тріщить. Засновник Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Програма співачки Катерини Василенко називалася відкрито й однозначно: “Я — українка”. Національний цирк України, де рік тому відбувся її концерт-бенефіс, був переповнений — вітати улюблену співачку прийшли друзі та земляки, палкі прихильники її таланту. Глядачі захопленими оплесками вітали кожну виконану пісню: “Я — українка”, “Волошкове поле”, “Приїжджайте частіше додому”, “Одцвітає сонях за селом”, “Пролітали гуси”, “Шлюбна ніч”, “Лукава я”, “Моя Україна”… Багато разів я чув пісні Катерини Василенко по радіо. Звернув увагу на чистий, проникливий голос співачки. Але не знав, що вона ще й багатогранна творча особистість — пише пісні, казки та оповідання, смішинки і гуморески, лауреат багатьох конкурсів та фестивалів, пісенних вернісажів. Її пісні “До ясеня-красеня”, “Чарівне ім’я”, “Примадонна”, “Шумить гроза”, “Побажай удачі”, “Море” залюбки виконують відомі українські співаки. Вийшло дві її аудіокасети “Хусточка-хустинка” та “Шлюбна ніч”, про співачку створено музичний телефільм “І розцвіла душа моя в піснях”, знялася К. Василенко у художньому фільмі “Схованка біля червоних каменів”. І ось нещодавно я зустрівся із Заслуженою артисткою України Катериною Василенко, привітав із присвоєнням почесного звання, а заодно попрохав співачку про інтерв’ю для читачів газети “Слово Просвіти”. — Катю, коли Ви вперше заспівали на сцені? Чим запам’ятався той виступ? — Якщо не брати до уваги тієї обставини, що танцювала і співала на шкільних концертах у своєму рідному селі Шевченкове, — то запам’яталася сцена військової частини льотчиків у райцентрі. Вони були шефами Прилуцького педучилища імені Івана Франка, де я тоді навчалася. Так от — співаю якось на концерті у військовій частині свою улюблену пісню “Ой не світи, місяченьку”. Співаю вже вчетверте — дуже подобалась вона льотчикам. І враз один військовий зривається зі свого місця, легко заскакує на сцену, підхоплює мене на дужі руки і стоїть. Стоїть хвилину, дві, три… Бачили б ви, що творилося в залі: спочатку була мертва тиша, а потім — шум, гам, скандування глядачів “гірко, гірко!..” А які легенди почали тоді ходити по місту! Дуже вже гарний льотчик був, і форма військова чудова, до лиця йому, один кашкет чого був тільки вартий! Усім так і хотілося, щоб ми з ним одружилися… — І що ж? — Та, юна Катя, мріяла не про заміжжя — бажала вчитися співу… Після закінчення педучилища я залишилася працювати у Прилуках, паралельно вступивши до театральної студії Київського театру оперети. Навчання ЮВІЛЕЇ РОКУ Головний редактор Любов Голота. Шеф-редактор Павло Мовчан. Редколегія: Л. Голота, Я. Гоян, П. Мовчан, А. Погрібний, О. Пономарів, І. Ющук. Комп’ютерна верстка: Ірина Шевчук та Олег Бесський. БУДЬМО ЗНАЙОМІ! давалося мені дуже легко. Я любила сценічний рух, сценічне слово, фехтування, вокал. Коли на одному з екзаменів я виконувала серенаду Шуберта, якась жінка заглянула до аудиторії й попрохала: “Покажіть мені, будь-ласка, ту дівчину, яка щойно так гарно співала”. Любили мене й за почуття гумору. — Ви залишилися працювати в театрі після закінчення студії? — Так. Три роки я була в захопленні від роботи в театрі оперети: барвисті костюми, загадкові образи, класичні зачіски. Я була повна сили — продовжувала заняття з вокалу, голос мій звучав прекрасно. Та після пропозицій — далеко не творчих — головного режисера я зрозуміла, що життя — складна річ. Розмова та здавалася трагедією: не хотілося залишати театр, але й роль коханки — не для мене… Перейшла працювати до Укрконцерту. Нині я, вже дванадцятий рік, солістка Асоціації діячів естрадного мистецтва України. Я знайшла себе в іншому, хоча й люблю оперету. Залюбки співаю естрадні пісні, зберігаючи в них український мелос. Бо до української пісні, яку вперше наспівала колись над моєю колискою мама, ставлюся особливо трепетно. Пишу пісні сама. А коли придумаю щось гумористичне, одразу мамі читаю — вона так щиро сміється, а я з нею теж. Вийшла з друку книжечка гуморесок “Народне кодування”. А ще — готую нову концертну програму, що продовжить уже визнану і бачену вами. — Пані Катерино, Ви — оптимістка чи песимістка? — І те, і друге. Коли поридаю, а коли й поплачу. Для різноманітності (сміється — О. В.). Коли мені дуже сумно, я перечитую “Кобзар” Тараса Шевченка і проживаю разом з автором кожне прочитане слово. Знаходжу також відраду у вишиванні — мама моя гарно українські рушники вишивала. Люблю квіти, вважаю їх божими творіннями. Одне слово — живу як усі, кому теж нелегко. Але не втрачаю здатності помічати красу. Розмовляв і фотографував Олекса ВАЩЕНКО z готовив першу парову машину для пресування. 220 років тому англієць Уатт збудував паровий двигун. 210 років тому британець Мердок створив систему газового освітлення вулиць. 60 років тому італієць Енріко Фермі, працюючи в США, побудував перший ядерний реактор (між іншим, — під трибунами стадіону в Чікаго). 40 років тому (10.07.1962 р.) США вивели на орбіту навколо Землі перший телекомунікаційний супутник “Телестар-1”. Того ж року, 14.12.1962 р. американський космічний зонд “Марінер-2” вперше передав на Землю інформацію з Венери. 30 років тому (14 — 25.02.1972 р.) автоматичний космічний корабель “Луна- 20” (СРСР) сідає на Місяці і, після здійснення кількох експериментів та взяття проб місячного ґрунту, повертається на Землю. Не всі з цих дат є “круглими”, проте завжди приємно нагадувати собі, що z СМАЧНОГО! людство ніколи не стояло на місці у своїх прагненнях відкрити, створити, винайти щось таке, чого доти не існувало. Homo sapiens завжди думала і придумувала, і тільки таким чином рухала уперед прогрес у науці і техніці. Принагідно варто нагадати, що перший ядерний реактор укладав сам Е. Фермі та кілька його колег. Причому, укладали вручну, з “цеглин” графіту та урану, заздалегідь поклавши в центр своєї, досить примітивної конструкції, кілька кадмієвих стержнів. І досі екскурсантам демонструють обгорілі стіни і сліди від запеченого графіту під трибунами стадіону, де було викладено перший у світі атомний котел і на ньому вперше отримано керовану ядерну реакцію. Не зважаючи на “дитячість” першого реактора, вибуху не сталося завдяки точності розрахунків, проведених ученими. Роман ЗАПОЛЬСЬКИЙ Адреса редакції: 01001, Київ-1, завулок Музейний, 8. Тел./факс 228-01-30. E-mail: slovo_prosvity@ukr.net Передплатний індекс 30617. Зам. № 3301203. Наклад 5000. Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети і надіслані рукописи та світлини не повертає. Залишає за собою право редагування та скорочення текстів.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин