Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Антисвято · с. 5сторінка оригіналу ↗

КОГО ПРИЧАРОВУЄ МІФ ПРО ПЕРЕЯСЛАВСЬКУ РАДУ, або з погляду якої ідеології Переяславська рада та її рішення можуть видатися прогресивними і корисними для України?

Слово Просвіти, №03 за 2004 рік

дини 1930 х у совєтській історіографії сам Хмельницький офіційно оцінювався як “зрадник і запеклий ворог повсталого українського селянства” внаслідок того, що відкрив шлях російським феодалам на українські терени, “сприяючи за кріпленню колоніального панування Росії над Україною і кріпосного гноблення”, а Переяславський акт, відповідно, — як “союз українських феодалів з російськими, який, по суті, юридично оформив початок колоніального панування Росії над Україною і кріпацтва” (БСЭ, 1 е изд. — Т. 59, с.818—819). Після 1937 року з інспірації Сталіна стверджується поняття “меншого зла”, яким начебто був для України чи Грузії перехід під протекторат Росії порівняно із поглинанням “панською Польщею” чи “султанською Туреччиною” (так що академік Петро Толочко, який також дотримується подібного погляду, виступає вірним сталінцем). А з 1947 року, після постанови ЦК КП(б)У щодо “рецидивів буржуазного націоналізму” в українській історичній науці, вже говориться про приєднання України до Росії як безумовне благо для українського народу. З 1953 року, коли були ухвалені “Тези ЦК КПСС до 300 річчя возз’єднання України з Росією”, по перше, стверджується сам термін “возз’єднання”, по друге, Переяславська рада перетворилася відтоді на “закономірний результат усієї попередньої історії двох веду як окремішнього народу. А на додачу — вони заперечують і вчення Маркса, за яким приєднання більш розвиненої в розумінні базису й надбудови країни до істотно менш розвиненої є суспільним регресом. Із погляду правої ідеології, тобто державницько консервативної думки (йдеться про державництво, ґрунтоване на етнічно му, лінґвокультурному чи територіальному патріотизмі), Переяславська рада, з одного боку, зафіксувала певний поступ у розвитку Козацької держави. Проте з іншого боку, оскільки вже 1655 року виявилося, що московський цар дозволяє собі нехтувати правами української політичної еліти (яка, власне, собою цю державу й уособлювала), то логічним у цій ситуації ставало прагнення до розриву стосунків із Московією. Найдо конанішим міжнародним і збільшення яких, власне, підіймалися на боротьбу повстанці. А головне — перспектива зростання обсягу цих прав і свобод на українських теренах, які були поділені між кількома державами та об’єктивно стали ареною змагань між ними, була поставлена під серйозний сумнів. Особливо, у межах Російської імперії, — державної конструкції, з погляду класичного лібералізму, несумісної з європейськими традиціями. Отож, у кінцевому підсумку, доводиться дійти висновку, що позитивним феноменом Переяславська рада і все, що діялося після неї та внаслідок неї, видається тільки під кутом бачення вельми своєрідної ідеології, яка зросла на українських теренах (також вирішальною мірою внаслідок Переяслава) за останні 350—300 років. Ідеться про ідеологію малоросійства, вжиття; межею їхніх прагнень виступає автономія під патронатом метрополії. А на додачу, якщо розі братися, то прихильники “старого” й “нового” Переяслава є найбільшими русофобами, хоча того не усвідомлюють. Адже саме після Переяславської ради Московщина, замість розвитку шляхом розбудови інституцій станової монархії з поступовою еволюцією вбік конституціоналізму, замість поетапної економічної, політичної та культурної інтеграції з Європою, замість розвитку товарно грошових стосунків, стає зовсім на інший шлях — той, на який вона остаточно стала за часів Петра І. Як раз після “попленения Малой Руси” (як писав тогочасний російський літописець) у Московському царстві перестають скликатися Земські собори — органи представництва й консолі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин