Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ВІДЛУННЯ ГОЛОДОМОРУ: ООН, ДІАСПОРА, СВІТ

Слово Просвіти, №03 за 2004 рік

За плином драматичних подій у світі та жорcтким політичним протистоянням в Україні непоміченою промайнула 55-річниця ухвалення Генеральною Асамблеєю ООН резолюції “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього”. У цьому документі, ухваленому в грудні 1948-го, геноцид визначається як злочин, “учинений із наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу”. З погляду міжнародного права у ньому віддзеркалюється найc- трахітливіша в новітній історії України національна трагедія — Великий голод 1932—1933 років, що співпав у часі з винищенням української інтелігенції та забороною Української Автокефальної Православної Церкви. Певно, про цю одну з найважливіших резолюцій ООН згадали б у Києві, якби не прикра обставина: в 70-ті роковини голодомору нашій дипломатії не вдалося домогтися заздалегідь проголошеної мети — визнання його світовою спільнотою геноцидом українського народу. Цю болючу для українців проблему не було включено до порядку денного 58-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН окремо, її розглядали в пункті 117 (b) “Питання прав людини”. У кінцевому підсумку не було ухвалено резолюції ГА ООН, що надавало б документу певної моральної ваги, а підписано обтічну Спільну заяву, яка не містить правничих оцінок. Той факт, що лист Постійного представника України на ім’я Генерального секретаря, до якого її було додано, поширено як документ Генеральної Асамблеї, по суті нічого не змінює і може справити враження хіба що на тих, хто не знається на тонкощах оонівської бюрократії. Можливо, колись у майбутньому теперішній глава дипломатичної місії України пан Кучинський, не обтяжений службовими турботами та комфортом заморського життя, як найобізнаніша особа, проллє світло на те, як готувався цей ООН Спільна заява делегацій Аргентини, Азербайджану, Бангладешу, Білорусі, Беніну, Боснії і Герцеговини, Гватемали, Грузії, Єгипту, Ірану, Казахстану, Канади, Катару, Киргизстану, Кувейту, Македонії, Монголії, Науру, Непалу, Об’єднаних Арабських Еміратів, Пакистану, Перу, Південно-Африканської Республіки, Республіки Кореї, Республіки Молдови, Російської Федерації, Саудівської Аравії, Сирійської Арабської Республіки, Сполучених Штатів Америки, Судану, Таджикистану, Туркменистану, Тимору-Лешті, Узбекистану, України, Ямайки з нагоди сімдесятої річниці Великого голоду 1932—1933 років в Україні (голодомору). У колишньому Радянському Союзі мільйони чоловіків, жінок і дітей стали жертвами жорстоких дій і політики тоталітарного режиму. Голодомор — Великий голод 1932—1933 років в Україні — забрав життя від 7 до 10 мільйонів ні в чому не винних людей і став національною трагедією для українського народу. У цьому зв’язку ми беремо до уваги заходи з нагоди сімдесятої річниці голоду, зокрема, організовані урядом України. Відзначаючи сімдесяту річницю української трагедії, ми також віддаємо данину пам’яті мільйонам росіян, казахів і представників інших національностей, які померли від голоду в Поволжі, на Північному Кавказі та в інших реґіонах колишнього Радянського Союзу внаслідок громадянської війни та примусової колективізації, що полишило глибокі незагойні рани у свідомості майбутніх поколінь. Висловлюючи співчуття жертвам Великого голоду, ми закликаємо всі держави члени, Організацію Об’єднаних Націй, її спеціалізовані установи, міжнародні та реґіональні організації, а також неурядові організації, фонди й асоціації від дати данину пам’яті тим, хто загинув у цей трагічний період історії. Визнаючи важливе значення підвищення рівня поінформованості громадськості про ці трагічні сторінки в історії людства для запобігання їм у майбутньому, ми жалкуємо з приводу дій та політики, що призвели до масового голоду й загибелі мільйонів людей. Ми не хочемо зводити рахунки з минулим, яке не можна змінити, та ми переконані в тому, що викриття порушень прав людини, збереження історичних документів і відновлення гідності жертв через визнання їхніх страждань слугуватиме орієнтиром для майбутніх суспільств і сприятиме запобіганню подібних катастроф у майбутньому. Ми вважаємо, що якнайбільше людей повинні дізнатися про цю трагедію, і це допо документ, чи багато залишилося від першого варіанта, скільки разів його узгоджували в “центрі” (як по-шпигунськи втаємничено називали за океаном у радянські часи МЗС УРСР, маючи на увазі передусім ЦК КПУ, а тепер, певно, називають МЗС України, маючи на увазі, передусім, Адміністрацію Президента) та де ще “обточували” його на догоду іншим. Хоча багато про що можна здогадатися вже зараз. Постає питання: чи взагалі була потрібна Спільна заява, яка влаштовує, мабуть, усіх підписантів, однак за принциповими критеріями не може влаштувати Україну? Це, власне кажучи, — еклектична суміш на кшталт нагадувань про “жорстокі дії та політику тоталітарного режиму”, що, мабуть, були б на часі в період хрущовської відлиги, та беззубих оонівських формулювань, у яких висловлюється жаль (а не осуд!) щодо скоєних сталінським режимом страхіть. Якби навіть згадану заяву скріпили своїми підписами ще зо два десятки держав-членів (а їх в ООН налічується вже 191), від цього нічого не змінилося б. Адже в ній повністю відсутнє поняття геноциду, що з міжнародно-правового погляду є справжньою першопричиною української трагедії. З такою оцінкою, цілком зрозуміло, не згоджуються ані Росія, що стала правонаступницею СРСР і добре усвідомлює можливі наслідки для себе такого визнання, ані великі держави Заходу, які вважають себе взірцем демократичних прав і свобод, але не завжди були безгрішними щодо інших народів і країн. Створювати прецедент, вважають вони, вкрай небезпечно. Україна, прагнучи утвердити історичну правду та справедливість, не може згодитися з магатиме зміцненню законності й поваги до прав людини та основних свобод. (Листопад 2003 року) США Висловлюючи погляд Палати Представників (конґресу. — Прим. "Слова Просвіти") щодо штучного голоду в Україні 1932–1933 рр., оскільки на 2003 рік припадають 70 ті роковини розпалу голодомору в Україні, свідомо впровадженого та здійсненого радянським режимом методами конфіскації зерна та блокади на постачання продовольства у постраждалі райони, а також насильницького позбавлення голодуючого населення можливості виїхати звідти, що мало на меті ліквідувати опір примусовій колективізації сільського господарства та знищення національної ідентичності України; оскільки внаслідок штучного голоду загинуло, принаймні, 5 мільйонів чоловіків, жінок і дітей в Україні та приблизно 1–2 мільйони людей в інших реґіонах; оскільки голодомор стався в одному з найпродуктивніших реґіонів колишнього Радянського Союзу в той час, як продовольчих запасів у країні було достатньо, аби запобігти голоду, а Радянський Союз продовжував експортувати у великих кількостях зерно; оскільки багато західних спостерігачів, які особисто знали про голодомор, включаючи кореспондента "Нью Йорк таймс" Уолтера Дюранті, нагородженого 1932 року премією Пулітцера за репортажі з Радянського Союзу, навмисне й цілеспрямовано вдавалися до фабрикацій, щоб приховати та спростувати докази голодомору й тим самим притлумити критику радянського режиму; оскільки західних спостерігачів та науковців, які правдиво стверджували, що голод існує, принижували й критикували на Заході за те, що вони розповідали про голодомор; оскільки радянський режим і багато науковців на Заході заперечували існування голодомору аж до розвалу радянського режиму 1991 року, коли було відкрито доступ до багатьох архівів і це дало змогу документально підтвердити навмисний характер голоду та жорстокість його методів; оскільки заснована 13 грудня 1985 року Комісія уряду Сполучених Штатів з питань голодомору в Україні дійшла у заключній доповіді висновку, що жертви "були замордовані внаслідок штучного голоду" і "Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українського народу у 1932–1933 рр."; оскільки, попри те, що голодомор в Україні призвів до найбільших людських втрат у ХХ столітті, він залишається недостатньо відомим у США й у світі, нині палата представників у х в а л ю є: таким ставленням до своєї болючої проблеми. Та в даному разі в неї, певно, спрацював рефлекс слабкої держави — апелювати до ООН, що в умовах безладдя у сучасному світі стає чимраз неефективнішою організацією, де все вирішує конклав у складі п’яти постійних членів Ради Безпеки, які водночас належать до елітного ядерного клубу. Звідси можна робити запізнілі висновки щодо стратегічних прорахунків України відразу після проголошення незалежності, які вже не можна виправити. В ООН, як і в двосторонніх відносинах, діє відомий принцип: “дипломатія — це мистецтво у межах можливого”. Тож слабкість української дипломатії відображає слабкість української держави на міжнародній арені та обмеженість її можливостей. Зрештою, що дало Україні підписання вихолощеної Спільної заяви, в якій задля досягнення консенсусу їй довелося відмовитися від власної оцінки голодомору на державному рівні? Чи варто було поступатися принципами, коли йдеться про найбільше національне лихо, що назавжди лишилося в генній пам’яті українців? І задля чого було переходити на позицію тих, хто не хоче визнати очевидне — те, що мільйони наших селян стали жертвами подвійного вироку сталінського режиму, бо хотіли бути вільними землеробами і, до того ж, українцями? Навряд, щоб аморфна заява, у якій не тільки відсутня правнича оцінка злочину, а й перекручені історичні факти (серед найбільше постраждалих від Великого голоду реґіонів навіть не згадується етнічно українська Кубань, а також хронологічно зміщені події), задумувалася як відправний пункт для поступового утвердження в майбутньому історичної правди. То був дипломатичний фальшстарт. 1) у 70 ті роковини розпалу штучного голоду, який стався в Україні у 1932–1933 рр., необхідно вшанувати пам'ять мільйонів його жертв; 2) цей штучний голод був задуманий і здійснений радянським режимом як свідомий акт терору і масового вбивства українського народу; 3) слід підтримати рішення уряду України та Верховної Ради (українського парламенту) щодо офіційного визнання голодомору та його жертв, а також їхні зусилля щодо ширшого міжнародного усвідомлення його сутності; 4) офіційне визнання голодомору урядом України та Верховною Радою є важливим кроком до відродження Україною національної ідентичності, подолання спадщини радянської диктатури та нарощування зусиль щодо створення демократичної та вільної України, повністю інтегрованої в західну спільноту держав. (Ухвалено 20 вересня 2003 року) КАНАДА Ця палата (сенат парламенту. — Прим. "Слова Просвіти") закликає уряд Канади: а) визнати український голодомор(геноцид 1932–1933 рр. (тут і надалі виділення шрифтом — "Слова Просвіти"), засудити будь яке намагання заперечувати або спотворювати історичну правду, що це — не що інше, як геноцид; б) відзначати щороку в Канаді четверту листопадову суботу днем пам'яті понад семи мільйонів українців, які стали жертвами голодомору геноциду 1932–1933 рр.; в) звернутися до всіх канадців, особливо істориків, просвітян і парламентарів, включити правдиві факти про український голодомор(геноцид 1932–1933 рр. до офіційних документів і майбутніх освітніх матеріалів. Беремо до уваги, що геноцид українців (загалом відомий тепер як український голодомор(геноцид 1932– 1933 рр. і названий так у цьому поданні) був задуманий і здійснений радянським режимом під орудою Сталіна, аби повністю знищити опір імперіалістичній політиці, спричинив смерть понад семи мільйонів українців у 1932–1933 рр.; що 26 листопада 1998 року Президент України видав Указ, у якому четверту суботу листопада проголошено національним днем пам'яті жертв цього масового злодіяння; що четверта листопадова субота була визнана українськими громадами в усьому світі як день пам'яті жертв українського голодомору(гено( циду 1932–1933 рр. і сприяння основним свободам демократичного суспільства; що загальновизнаним є те, що радянська влада приховувала, спотворювала і знищувала відо Намагання видати чергову невдачу української дипломатії за успіх викликає хіба що подив. Це — не що інше, як спроба зробити гарну міну за поганої гри. Кого ми знову хочемо ввести в оману, крім самих себе? З іншого боку, світ не зійшовся клином на ООН. Як на мене, то більше значення для усвідомлення світом причин і наслідків найстрахітливішого геноциду ХХ століття, жертвою якого стала українська нація, відіграють міжнародні наукові форуми, подібні до тих, що відбулися у місті Віченца під високим патронатом Президента Італії (газета “Слово Просвіти” писала про нього та друкувала виступи учасників у попередніх числах), чи в престижному Колумбійському університеті в Сполучених Штатах. Саме в “мозкових центрах” Заходу великою мірою формуються ставлення до України та засади реальної політики щодо неї. З емоційного погляду, мене найбільше вразило інше. Під час скорботної ходи у Нью-Йорку представників 1,5-мільйонної української діаспори у США від церкви Святого Юра до собору Сент-Патрика до них разом із відомими американськими політиками зверталися українські дипломати. Чи можна було уявити подібне 20 років тому, коли, добре пам’ятаю, десятки тисяч американців українського роду — учасників маршу протесту, влаштованого до 50-х роковин голодомору в Україні, тримали в облозі будівлю на Манхеттені, де розміщувалися постійні представництва СРСР, БРСР та УРСР, а київські дипломати спостерігали з вікон за людським морем, що вирувало поряд. У той час, як в Україні говорити про Великий голод було заборонено, а в ООН про це мовчали, немов набравши в рота води з Істрівер, завдяки зусиллям діаспори було створено Американську президентсько-конґресову комісію з голодомору в Україні. 1988 року вона дійшла висновку, що “Сталін і його оточення вчинили в 1932—1933 роках геноцид проти українського народу”. У зв’язку з 70-ми роковинами Великого голоду палата представників конґресу США ухвалила резолюцію, у якій штучний голод, задуманий і здійснений радянським режимом, засудмості про український голодомор(геноцид 1932–1933 рр.; що тільки тепер з колишнього Радянського Союзу надходять деякі правдиві й точні відомості про український голодомор геноцид 1932–1933 рр.; що багато людей, які пережили український голодомор(геноцид 1932–1933 рр., емігрували до Канади та зробили свій внесок у її позитив ний розвиток; що Канада засуджує усі воєнні злочини, злочини проти людства та геноциди; що канадці дбайливо ставляться до прав людини та обороняють їх, цінують розмаїтий і багатокультурний характер канадського суспільства. (Ухвалено 19 червня 2003 року) АРГЕНТИНА СЕНАТ АРГЕНТИНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ з а я в л я є: 1) що віддає шану численним жертвам голодомору, спричиненого тоталітарним радянським режимом в Україні в 1932–1933 роках; 2) висловлює співчуття всьому українському народу і представникам української спільноти в Аргентині; 3) підтверджує своє неприйняття будь якої державної політики чи рішень влади, яка своїми діями чи замовчуванням порушує права людини. (Ухвалено 18 вересня 2003 року) АВСТРАЛІЯ Сенат a) зазначає, що на 2003 рік припадають 70 ті роковини насильницького голоду в Україні, спричиненого цілеспрямованими діями сталінського комуністичного режиму Союзу Радянських Соціалістичних Республік; б) нагадує, що тільки внаслідок сталінської політики 1932—1933 рр. було замордовано близько 7 мільйонів українців, а ще мільйони загинули під час наступних “чисток” того ж десятиліття; в) зазначає, що це — один із найжахливі( ших актів геноциду в історії; г) вшановує пам’ять загиблих; д) приєднується до українців у всьому світі, й особливо до тих, які живуть в Австралії, у вшануванні цих трагічних подій; є) вважає за необхідне сприяти тому, щоб теперішнє та майбутні покоління знали про страхітливе зло, яке призвело до голодомору. (Ухвалено 30 жовтня 2003 року)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин