Мова єдина · с. 7сторінка оригіналу ↗
НЕ БУДЬМО ОТАРОЮ ОВЕЦЬ
Слово Просвіти, №03 за 2004 рік
Виріс я на давньому козацькому хуторі Фастівці, від якого вже й сліду не залишилося. Батько пригадував, що як він був іще малим, то в хуторі жило 25 родин і 21 одна з них — на прізвище Фастівець. Не пам’ятаю, як в інших сім’ях, а в нашій слово “козак” було по чесним. І до всього українського було ставлення шанобливе, особливо до пісні — батько їх знав багато і гарно співав. Та коли мені випало залишити своє родинне гніздо й опинитися в обласному центрі, відразу відчув презирливе ставлення городян, здебільшого вчорашніх селюків, до кугутів у (так зневажливо називали нас, сільських хлопців), які розмовляли українською мовою. А так же хотілося й собі бути, як усі. До того ж, у медучилищі, де я навчався, жоден предмет не викладався українською мовою. Відтак незабаром і я став, “як усі” — хизувався перед товаришами “руським язиком”. Справжній тобі городянин! Минуло небагато часу, як я й листа додому написав “городською” мовою. А оскільки в російській мові слова “тато” немає, то я батька назвав “папою”. Пригадую, довгенько чекав на відповідь, а коли одержав… Батько, Царство небесне йому, дав доброго прочухана. “У Сумах можеш кацапитися, якщо вже тобі хочеться, а мені твого папкання не треба”, — суворо наказував. Відтоді минуло понад 40 років, а мені й досі пече сором душу, що своїм листом принизив батьків. І за чужих дітей мені соромно, як чую, коли вони, трохи поживши в місті, намагаються “штокати” з рідними батьками.
Хоча в цьому нічого дивного немає. Нас же століттями привчали до думки, що українська мова, ніби той бруд, що прилип до тіла. І чим його швидше змиєш, тим швидше матимеш пристойніший вигляд. Одним словом, не панська, мужицька мова. Так було, так є і так ще довго буде, бо реальних кроків щодо утвердження української мови в усіх сферах життя країни катма. Більше того, йде тотальне зросійщення українського люду. Навіть моя 8 річна внучка, вихована в українському дусі, коли починає бавитися з ляльками, мимоволі, буває, розмовляє з ними російською, адже майже всі дитячі телепередачі — російськомовні. І російська мова в підсвідомості дитини вже закладена. Здобувши державну незалежність, Україна все одно не стала незалежною від гніту російської мови, яка дедалі зміцнює позиції в нашому інформаційному просторі. Ось приклад. Напередодні Нового року побував у Києві, відвідав не менше 10 газетних кіосків і розкладок — і в жодному (жодному!) не вдалося купити газету українською мовою. Де ми живемо? Київ — якої держави столиця? Боляче й соромно… Як на мій погляд, в утвердженні державної мови багато залежить від становища мови у вищих навчальних закладах. Сьогодні переважна більшість батьків усіма доступними способами намагається влаштувати своїх дітей до вузів. А уявіть собі, що навчання в них здійснюється лише українською мовою. Яка була б реакція батьків? Та вони вимагали біще з дитячого садка навчати їхніх чад тією мовою, яка домінує у вузах. Не сумніваюся,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
