Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Таланти і поклонники · с. 14сторінка оригіналу ↗

Ох, і довго довелося чекати цієї зустрічі! Але це не було навмисною штучною імітацією перенавантаження — актриса Ольга СУМСЬКА завжди в роботі: на телебаченні, в театрі.

Слово Просвіти, №03 за 2004 рік

— Пані Ольго, Ви дуже зайнята людина: зйомки, численні репетиції, вистави, телепередачі та телевізійні проекти. Не стомилися жити в постійному напруженому режимі? — Треба дякувати Богу за такий стан справ, і таке має бути нормою для будь-якого актора, бо це значить, що я необхідна. Погана ознака, якщо навпаки — це означало б початок забуття. Але й при найбільшому навантаженні треба не набридати, не приїдатися глядачеві, щоб він не втратив вірив тебе. Цьому сприяє гідний рівень фільмів, вистав, узагалі творчої роботи. В цьому особисто я покладаюся на свою інтуїцію: бути багато задіяною і все-таки — залишатися таємницею. — Ваші міркування щодо специфіки акторської професії? — Акторська професія чим небезпечна: ти здобуваєш професійний досвід, напрацьовуєш чимало корисного й цікавого, це повинно “відлунювати”, тому треба час від часу гідно про себе нагадувати. Я маю на увазі не просто участь у якомусь проекті, скажімо, “Останньому герої”. По-друге, артисти — дуже залежні люди, це специфіка нашої професії. Ця жахлива, страшна, на мій погляд, залежність від режисера, обставин призводить до того, що акторові досить часто не доводиться вибирати самому. Але ж плисти за течією — не мій стиль життя. Я обираю більш активну життєву позицію, хоча, відверто кажучи, схильна до зайвої помисливості, саморефлексії. Утім, це нормально, тому що будь-яка творча особистість повинна сумніватися. Якщо актор певен, що він уже склався як творча особистість, — це погана ознака. Для самої себе я дійшла висновку, що в акторській професії неможливо бути першим, бо мистецтво — це не спорт, тут не треба виборювати перші місця. — Але ж існують поняття “перші ролі”, “другі ролі”. Як ставитися до цього? — Я не приймаю поняття “прима в оточенні гарніру”, набагато цікавіші акторські сузір’я. Актор повинен працювати, бути задіяним, це важливо, бо з часом втрачаються акторські відповідності. Я маю на увазі, наприклад, неможливість у певному віці зіграти Джульєтту, але моя мрія — зіграти Анну Кареніну, сподіваюся, ще здійсниться. — Чому — Кареніна? — Мені цікавий цей образ, багатий літературний матеріал. — Коли вперше Ви відчули себе зіркою? — Боже збав, ніколи не відчувала себе ані примою, ані зіркою. Узагалі, зіркова хвороба не притаманна усій моїй родині. Коли б я це відчула, то я вже, мабуть, не була б собою. — Але ж, якби Вам запропонували роль “четвертого гриба”, яка б була реакція? — Мені пропонували не тільки це, а й набагато гірше. Мусила “ковтати”. Брала до уваги, що мені пропонується такий варіант. А взагалі — виходжу і працюю. — Це Вас не бентежить? — Чому ж, бентежить. З іншого боку, конфлікти в театрі нікому не потрібні — це заважає працювати. У нас проблеми в іншому. Мені сьогодні важко назвати належним чином задіяних у роботі акторів середнього покоління. У нас відсутній ринок, такий, який існує в Росії. — Але й там бувають конфлікти, скажімо, у Великому театрі. Якщо, наразі, Анастасію Волочкову примусять танцювати партію “четвертого лебедя” — то це теж треба “ковтати”? — Глядачам було б образливо таке бачити. А як це вже образливо для неї самої — можна тільки здогадуватися. Вона — Зірка, талановита, чарівна. Талант і краса — яви-місію з відродження духовності при Президентові України. Але я ще тоді зрозуміла, яку навалу проблем мені довелося б вирішувати. Адже існують певні терени, на які не можна зайти, певні речі, на які я не можу вплинути. Хто, скажімо, може відмінити рекламу чи заборонити серіал “Секс і місто” на каналі “1+1”? Там задіяні величезні кошти, і всі ми розуміємо, що там, де йдеться про великі гроші, неможливо ні на кого вплинути. Питання з питань… Тому саме театр починає повертати нас до проблем духовності — і ми маємо сказати йому велике спасибі. Але треба зауважити, що глядач сьогодні трохи розбещений, він хоче, щоб його інтригували. Люди, яким сьогодні 50—60 років, переживали прекрасні часи пошуків високої духовності, інтенсивного театрального виру життя, кінематографа. Вони, зі своїм досвідом, зуміють розібратися в тому, що їм пропонує сьогоднішнє кіно, телебачення, театр. А молодь? Вона ще не усвідомлює небезпеки тієї навали псевдокультури, яка опанувала наше мистецтво. Нема носіїв ідеї, тих, хто може вірно розставити акценти, зосередити увагу на справді важливих проблемах. Саме театр за цих умов може і повинен стати таким носієм. До речі, театр імені Лесі України збирає сьогодні величезні аншлаги, повертає глядача в лоно класики, і тут Ви не знайдете брутальних вистав. У нас є свій глядач. У театрі повинна бути своя естетика, свій почерк, відчуття часу. Ми не повинні йти за глядачем, у жодному разі. Навпаки, — ми мусимо вести його за собою. — Чи були у Вас ролі, які не хотілося грати, але обставини змушували це робити? — Були. Але глядач не повинен здогадуватися про це, навіть, якщо це так. Не можна виходити на сцену з “холодним носом”. Безумовно, такі ролі траплялися і в моїй творчій роботі, але я ніколи не дам змоги глядачеві відчути це, тобто механічно “відпрацювати” свою роль. Я актриса, я повинна служити Театру… — А ролі, які стали незабутніми? — Це, насамперед, роль світської левиці Лідії Чебоксарової з вистави О. Островського “Бешеные деньги”. Я буквально відчуваю себе в тому столітті, в тій культурі. Це одна з моїх найулюбленіших ролей. — З помітним успіхом Ви реалізуєте себе в кіно. Чому надаєте все ж таки перевагу: кіно чи театрові? — Це складне питання, бо зачіпає складні речі. На двох стільцях, як відомо, всидіти неможливо. Тому буває й таке: починаєш роботу над роллю в театрі, а тобі пропонують цікавий телевізійний проект. Так було, коли знімалася “Роксолана”. Я не змогла відмо-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин