Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Хліб і видовища · с. 15сторінка оригіналу ↗

КИЇВ ДЖАЗУЄ

Слово Просвіти, №03 за 2004 рік

НАШОГО ЦВІТУ... “Відлуння душі” — художнє кредо кожного істинного мистця, без якого, здавалося б, неможливо навіть думати про справжній мистецький успіх, стало лейтмотивом концертної програми ансамблю народного танцю “Павличенко” та Хору й оркестрової групи “Ластівка” з м. Саскатун (Саскачеван, Канада). Невеличке турне цього динамічного колективу впродовж двох неповних тижнів минулого року бентежило душі українців Києва, Чернівців, Тернополя, Івано-Франківська і Львова. Об’єднані духовно і творчо в єдиний художньо-мистецький організм, ці аматорські групи на сцені досягали такої злагодженості й відчуття стилю, що їх щирості й безпосередності міг би позаздрити багато-хто з “первісних” виконавців із метропольної Великої України, від яких діаспорні українці з Канади запозичили свої композиції. Саме цієї безпосередності, щирості виконання, а підчас і первісної “стихійності” виконання часто-густо бракує надто вже запрофесіоналізованим українським “ансамблям пісні і танцю”, де кожен із компонентів колись синкретичного народно-виконавського дійства (пісня, музика, танець, декор і т. п.) сприймається й оцінюється окремо і, зазвичай, з позиції високопрофесійного академічного мистецтва. Юні й невтомно рухливі дівчата і хлопці із Саскатуна, немовби спонтанно відчуваючи подібну штучність, повсякчас намагались уникати її, динамічно й мобільно вишукуючи шляхи до природного сполучення умовностей кожної з розчленованих складових у єдине і нероздільне художньо-мистецьке ціле. Вочевидь тому співоча манера, мізансценічно-акторська культура, окремі імпровізаційні “па” в балеті й особливо надзвичайно природно й майже цілком по-народному зімпровізовані перегри та пригравки соло-скрипки в оркестрі раз по раз “пробивали” постановчу схему академічно-хорової чи балетно-оркестрової “школи” і спонтанно вихлюпували назовні елементи стихії воістину народної співогри (“Петрівоч- КЛУБНІ ПРОЕКТИ На відміну від решти цивілізованого світу, джаз в Україні — це вузькоелітарне мистецтво. Сучасний джазу Європі значно популярні ший, має чітко структуровану систему фестивалів, клубів, сцен, спеціалізованої преси та аудіокомпаній, які успішно продають джазові диски. У нас — інакше. Про масовість джазу сьогодні говорити зарано, але… Одне велике “АЛЕ” вже завтра перекреслить сьогоднішній песимізм джазових ентузіастів. Судіть самі. У нас успішно працює радіо “Континент”, виходить стильний і змістовний журнал “Нота”, видаються, хоча й нечасто, компакт диски із записами кращих джазових музикантів, відбуваються — досить регулярно — імпрези й фестивалі, стабільно функціонує чітко орієнтований на джаз клуб “44”. Цей клуб відкрив і підняв до культового рівня найвідоміший київський німець Ерік Айгнер. Ось що говорить про Еріка і “44” відомий джазовий критик Олексій Коган: — Спочатку я не вірив в успіх джазу в цьому конкретному клубі. Мені здавалося, що далі альтернативи, року або поп музики Ерік не піде. Але потім я побачив, що Ерік усе робить правильно і в клубі запанувала якась незвична європейська атмосфера. І вона, переважно, є джазовою. Тут уже є рекламна агенція, журнал, створена студія звукозапису “44 Records”. А найголовніше — в “44” навчилися виносити свої концерти на широку сцену. Як що вхід на клубний концерт зірки джазу не є дешевим, то наступного дня квиток на концерт того ж артиста в Театрі оперети або в Жовтневому палаці буде коштувати вдвічі або втричі дешевше. І ще: якби два роки тому мені сказали, що тут виступатимуть зірки джазу світового масштабу, я б не повірив… І справді, за короткий час Київ відвідали справжні велетні джазу — Білі Кобем, Джо Завінул, Джон Маклафлін. Це все одно, якби до прихильників попси завітали Майкл Джексон, Брітні Спірс чи Роббі Вільямс. Тож весною джазовий Київ зустрічав Джо Завінула з його групою “Синдикат”. То був фантастичний концерт, із розряду тих, які не забуваються! Джо Завінул народився у Відні, де отримав класичну освіту. Наприкінці 50 х він переїжджає до США і протягом 60 х виступає в ансамблі Джуліана Еддерлі в якості піаніста. Там його помітив легендарний Майлс Девіс. Джо Завінул бере участь у записах півдесятка найбільш відомих альбомів Девіса. 1961 рік був поворот ним у біографії музиканта. Разом із саксофоністом Уейном Шортером вони створюють “Weather Re port”, яка й стала законодавцем стилю фьюжн. “We ather Report” — це легендарна група, музика якої надихнула кілька поколінь джазових виконавців. У 1988 році Завінул створює нову групу “Синдикат”, яка, трансформуючи стиль і склад, існує дотепер. Невтомний експериментатор і блискучий композитор, Джо Завінул продовжує майстерно синтезувати акустичні й електричні звуки, фольклорну музику різних народів і сучасний фьюжн. У Києві Джо Завінул розповів, що останній склад “Синдикату” — найбільш сильний серед усіх існуючих. Інша легенда сучасного джазу — Джон Маклафлін — ощасливив столичних фанів у листопаді. Джон Маклафлін — це музикант, творчість якого важко визначити конкретними термінами. Він починав наприкінці 60 х, граючи ритм блюз у британський групі “Grema Bonda”, а пізніше співпра во-виконавська їх реконструкція не досягла ще в Україні достатнього поширення, а до заокеанської діаспори ще не дійшла. Утім, молодих українців (а також учасників неукраїнського походження) із Саскатуна, ці архіважливі методологічні підходи, схоже, не дуже турбували. Довірившись, передовсім, своїй творчій інтуїції, молодечому запалу і майстерному вишколу (балетмейстер-постановник С. Королюк, диригент-хормейстер Л. Клопущак), вони бар’єр за бар’єром нестримно долали мистецькі вершини. Ущерть переповнений зал Львівського національного музично-драматичногр театру імені М. Заньковецької адекватно й синхронно реагував на кожен порух душ юних артистів. цював із Майлсом Девісом. Це саме той Джон Маклафлін, який узяв собі нове ім’я Махавішну і створив легендарну групу “Махавішну Ор кестра”. Потім був не менш цікавий проект “Шакті”, який отримав широку популярність у прихильників езотеричного джазу. “Шак ті” активно використовув індійські музичні інструменти. Дискографія Джона Маклафліна складає чимало оригінальних альбомів. Він записувався з видатними гітаристами, такими як Ел Ді Меола, Пако Де Лусія та Ларрі Корріел. Він виступав разом із Карлосом Сантаною, Хербі Хенкоком, Джефом Беком. Кілька років тому Маклафлін знову зібрав групу “Шакті”, яка видала два дуже вдалі альбоми і тепер постійно збирає захоплену аудиторію в багатьох країнах світу. Про музику “Шакті” можна сказати тільки одне — це космос, але зовсім інший космос східної культури, в наших широтах зовсім не знаний. Тепер завісу трохи відхилив сер Джон Маклафлін. Окрім вищезгаданих майстрів світової джазової сцени, Київ порадували своїм мистецтвом не менш відомі Біллі Кобен, Віктор Бейлі, Шкода, що організатори київського концерту, влаштованого “під аркою” (яку в простолюдді називають “хомутом”), таку високовартісну програму залишили напризволяще: фактично, на суд і розсуд випадкових перехожих та роззяв. Напевне, увага столичних чиновників від культури ще довго буде прикута до надокучливих і знахабнілих гастролерів зі Сходу, а українським діаспорним програмам доведеться потерпати від синдрому “орієнтальної орієнтації”. Так сталося й з іншою американсько-канадською групою за участю відомого в США і світі бандуриста п. Ю. Китастого та блискучої канадської співачки українського походження п. Л. Кохан. Але ніякі зовнішні перепони, включно навіть із відімкненням фонограми (стан і якість випродуковування фонограм — предмет окремого аналізу), без чого, за влучним висловом ведучого концерту В. Ілащука, в Україні не відбувається жоден “справжній” концерт, не здатні були вгамувати творчого ентузіазму артистів із Саскатуна. Калейдоскоп вражень від сценічних звитяг наших заокеанських гостей завершився “Канадським калейдоскопом” — співацько-танцювальною композицією, яку цілком відповідно можна назвати творчим підсумком усієї програми. Як у справжньому калейдоскопі перед глядачами пропливли екзотичні картини з життя північноамериканських аборигенів (індіянців), шотландців, ірландців, німців, іспанців, філіппінців, французів і, звичайно ж... z Ерні Уотс, Хайрам Буллок. Нині в Еріка великі плани на поточний рік, а це означає: в Україну приїдуть ін Навіть достеменно найпрофесійніші колективи й артисти, попри свій направду високий зовнішній професіоналізм, нерідко грішать абсолютною відсутністю внутрішнього переживання і щирої віри в те, в чому так наполегливо намагаються переконувати слухача зі сцени.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин