Мова єдина · с. 6сторінка оригіналу ↗
ПРОЯВИ ГЛОБАЛІЗМУ НА МОВНОМУ ҐРУНТІ
Слово Просвіти, №03 за 2006 рік
Глобалізм наступає на всіх фронтах. Що з того, що в багатьох реґіонах нашої планети, навіть в об’єднаній Европі, ще стиха жевріють і сьогодні — на початку третього тисячоліття новішої ери, серед попелищ — унікальні мови давніх народів (валлійців, басків, фарерців, фрі& зів, лівів...). Їх багато, але то вже лише подзвін.
Закінчення. Початок у ч. 1 за 2006 р. Будь!яка розвинена мова, яка дожила з прадавніх часів до! нині, кристалізувалася століт! тями, набуваючи власної доскона! лости, цілісности. Вона стала, як! що скористатися сучасною термі! нологією, мовою програмування для постановки й вирішення най! важливіших завдань буття й по! дальшого розвитку свого носія. Коли до мови програмування по! милково чи по!злодійськи, або й із добрими намірами вкорінюються не притаманні їй слова, звороти, елементи синтаксису з інших прог! рам, то пошкоджена програма найчастіше видає неправильні рі! шення, якщо й зовсім не відмовля! ється працювати. Можливо, це справді одна з низки причин, яки! ми можна було б пояснити багато що з наших негараздів, непорозу! мінь і протистоянь, коли більшість наших можновладців із усіх гілок влади не володіють як слід жодною з мов, якими користуються. Через те не можуть не тільки вирішити, ай правильно сформулювати зав! дання відповідно до своїх намірів... Але не лише заради цього тре! ба боротися з будь!яким засмічен! ням чи пошкодженням мови, яку колись сформували наші пращури. Мова — надто багатолітній фактор (і найголовніший водночас) існу! вання будь!якого окремого наро! ду. Фонетика мови впливає на роз! виток тих чи інших м’язів обличчя, синтаксис — на спосіб мислення; багато на що впливає структура мови, бо насамперед (і ніяк інакше бути не може) саме завдяки мові відрізняється один народ від ін! ших. Коли у світі триває з постій! ним посиленням і прискоренням тотальне нівелювання, причісуван! ня всього і всіх під один гребінець, тотальна уніфікація окремих куль! турних відмінностей, насамперед мовних, тоді народи позбавляють! ся права на власний пошук свого напрямку, свого місця в розвитку вселюдської цивілізації, а заразом щезають і будь!які елементи зма! гальности між окремими етноса! ми, культурами. А її відсутність завжди була і нині є головним чин! ником спочатку застою, а згодом і повної деградації. Не можна поді! лити при цьому й розташувати за важливістю наслідків для окремо взятого народу і для всієї світової спільноти водночас: а що ж дегра! дує насамперед під час духовної глобалізації — культура чи еконо! міка, якщо знищується людська духовна сутність... На багатьох міжнародних зус! трічах мене дивувало й дивує що! разу те, що на них і досі частенько встановлюють для учасників де! кілька робочих мов. Не рятує влас! не пояснення, що це робиться ли! шень заради ввічливости до гос! тей, які представляють начебто рівноправні народи. Не рятує, бо іншими мовами, крім англійської, користуються на тих засіданнях лише окремі учасники з присутніх — ті, хто її не знає, але гонорово маскує це щирим патріотизмом і гордістю за рідну мову, за власну державу. Із цим явищем, що нині стрімко прогресує, я стрічався у різних країнах, менших чи більших, де представники і значно чисельні! ших народів усе частіше друкують свої твори білінгвом задля озна! йомлення інших народів із власною творчістю. Друга мова, звісно, відома. Є такі спроби і в Ук! раїні. Це можна було б щиро віта! ти, якби не якість перекладів анг! лійською, бо до них докладають рук найчастіше вітчизняні (тобто тих країн, про які йдеться) знавці мов, які в силу зрозумілих причин не можуть володіти досконало всі! ма нюансами чужої мови. Із тієї причини ці переклади далеко не гідно презентують власну літера! туру серед інших народів. До того ж, сьогодні у світі є забагато варі! антів англійської літературної та ді! лової мови, як, до слова, й україн! ської. Відірваність від першодже! рела давніх емігрантів на далеких континентах або колишнє насиль! ницьке нав’язування імперської мови у колоніях, території яких до! сить часто утворювалися без ура! хування етнічних відмінностей за! войованих народів і ареалу їхнього розселення, з часом і призвели до усталення різноманітних варіантів однієї мови. Не лише англійської. Те саме відбувається з іншими мо! вами в колишніх колоніях інших ім! перій, час яких начебто проминув. Це можна було б пояснити навіть підсвідомим проявом уже й антиг! лобалізму. Проте користування по! каліченою мовою (я вже висловлю! вав подібне припущення) може призводити до непорозумінь, до хибних результатів при вирішенні найпростіших проблем, вірогідно, що це теж може бути однією з при! чин, чому так довго на теренах мо! лодих держав, які постали з ко!
лишніх колоній, і досі ніяк не закін! чуються громадянські війни, зако! лоти й повстання, міжетнічні кон! флікти. Не є винятком у тому й те! перішня ситуація в більшості ко! лишніх чи досі збережених колоній Російської імперії, насамперед у тих, де мови корінних народів заз! нали найбільшого упослідження. Деякі народи (і не завжди нечисленні), навіть деякі країни, розуміючи всі негативні наслідки чужомовного впливу, намагаються по!різному протистояти наступам глобалізму в мовному напрямку, коли вводять на своїх територіях жорсткі закони щодо захисту наці! ональної мови своєї держави. На! йяскравіший приклад — Франція з її давніми традиціями демократії, аза нею тягнеться її молодша сес! тра — Квебек, франкомовна про! вінція Канади. У Латвії знайшли власне слово для означення навіть комп’ютера, в Чехії з давніших ча! сів створювалися власні відповід! ники термінам, які скрізь вважа! ються міжнародними. Я міг би ще наводити подібні приклади, навіть вагоміші, але це не робить погоди загалом. Бо глобалізм наступає на всіх фронтах, а на мовному — пе! редусім: через офіційні зустрічі державних чи громадських діячів, через агресивне засилля елемен! тів масової культури, через міжна! родні видання розважальних часо! писів, через супутникове телеба! чення із сотнями програм тощо.
Чи потрібна якась єдина мо% ва для міжнаціонального спіл% кування? Гадаю, тут не може бути вагомих причин для заперечення переваг, та маю декілька своїх “але”. Це лише моя суб’єктивна думка, і я розумію всю примарність її втілення, але мислю, що такою мовою для рівноправного спілку! вання між народами могла б бути або вдосконалена есперанто, або відроджена й модернізована одна з давніх мов, які вже давно не ма! ють конкретних носіїв: латина чи санскрит. У багатьох народів могло б щезнути нав’язане імперцями почуття меншовартости, міг би щезнути сором за своє довге пригноблення іншими, агресивні! шими народами. Та маю ще одне, жорстокіше “але” до проблем за! провадження насправді єдиної мо! ви міжнаціонального спілкування — тоді вже не буде порятунку жод! ному народові, бо єдина мова зні! велює, витіснить, переможе всі ін! ші окремі, самобутні, давні й пра! давні мови зі знищенням окремих етносів. В економіці вже зрозумі! ли, яке зло йде від глобальної мо! нополізації — нині майже в кожній державі працюють антимонополь! ні служби: комітети, бюро, агенції тощо; приймаються по всьому сві! ту жорсткі антитрестівські закони; діє навіть міждержавний антимо! нопольний контроль за транснаці! ональними корпораціями, кон! троль за демпінгом продукції окре!
мих держав. У міждержавних об’єднаннях і організаціях присутні здебільшого колегіальні методи керівництва і (або) встановлено право на ветування рішень окре! мими учасниками. Згадаймо не лише наведені мною приклади створення різних міжнародних червоних книг, а й Кіотський прото! кол чи інші міжнародні конвенції щодо захисту довкілля на всій пла! неті. І на тлі всього цього, що мож! на вважати якимось стримуючим фактором глобалізму в інших сфе! рах людської діяльности, продов! жується тотальний наступ на мов! ному ґрунті. Йде він через тран!
Фото О. Цеацури снаціональні засоби масової ін! формації, через адаптовану “єди! ну” мову примітивних за текстами й мелодіями так званих пісень, які виконуються на спортивних аренах для десятків тисяч зомбованої мо! лоді. Незабаром для будь!якої розмови буде достатньо вживати лише кілька десятків слів, як нині для створення сучасного пісенно! го шедевра “композиторові” до! статньо двох!трьох акордів. Зом! бування і примітивізація окремої особистости починається й закін! чується через мову, бо й гіпноз чи якесь інакше навіювання людині, аби вона стала слухняним знаряд! дям, усе одно користується слова! ми!образами, але в дуже обмеже! ній кількості. Хтось несвідомо чи свідомо прагне підкорити люд! ство, цей хтось може бути ким зав! годно, його (їх) може бути теж скільки завгодно. Напрямок відо! мий, бо інше не спадає на думку, — йдеться про ефективні акції примі! тизування людства через єдину примітивну мову задля викорис! тання його у своїх подальших ці! лях. Містика, невідома мара, заро! зумілість чи зрозумілий людський біль, чи щось інше?.. Невже ентропія таки перемо! же, бо ж немає як їй протистояти? Переможе, якщо не боротися з її проявами скрізь, на всіх напрям! ках її навального поступу. Таки бо! ротися, аби не зрівнялося колись до єдиної однакової температури все довкілля, де лише проміжною ланкою може бути ситуація напри! кінці життя на Землі, яку так май! стерно змалював Ґерберт Велс у своєму відомому творі “Машина часу”. Змалював як пересторогу народам планети Земля щодо можливого трагічного кінця їхньо! го поступу в невідоме майбуття, застеріг задовго до виникнення реальних загроз усьому людству від глобалізації багатьох цивіліза! ційних процесів. Ця проблема надто важлива, тому їй мають приділити більше уваги не лише окремі диваки чи романтики, не лише академічні мовознавці чи практики, а й полі! тики найвищого рівня, насамперед — панівних націй. Бо багатьом на! родам стає поступово усе зрозумі! лішим сенс власного існування між іншими собі подібними, більш чи менш численними. Якось на пое! тичній тусовці в Латвії один швед страшенно мене збентежив, коли з поблажливою посмішкою відповів на мої неоковирні залицяння з приводу однакових кольорів наших прапорів і нашого спільного захоп! лення великим королем шведів Карлом ХІІ. Виявилося, що шведи й досі вдячні Карлові ХІІ не за його примарну велич, а за поразку під Полтавою, завдяки якій Швеція втратила надзвичайно реальний шанс бути великою імперією. Я не продовжував тоді цієї теми, бо ме! ні стало боляче — Швеція справді не стала, але дозволила перетво! ритися на імперію іншій державі. Невже нашому краю наврочено бути під кимось усупереч усьому? Невже багатьом іншим народам так само кимось було пороблено на зле? Або це й насправді само! закохане людство просто йде до своєї згуби із заплющеними очима лише тому, що так вимагають нев! молимі закони світобудови? Ні, не для того Творець сотворив прек! расну веселкову Землю і заселив її різними народами, даруючи кож! ному з них власну мову. Прикро, бо люди поки що не до кінця усвідо! мили, навіщо їх, окрім розуму, Тво! рець наділив і душею. Женуть різні народи батогом чи обіцянками ко! лись пригостити цукерками до гло! бального об’єднання, до якоїсь незрозумілої єдиної наддержави, хоча на сьогодні поки що є кілька ворогуючих центрів, кожен із яких мріє ощасливити підкорені народи своєю єдиною мовою, своїм “зверхнішим” розумом... Людство йде, але ж має колись зупинитися, замислитися, аби знайти інші, розумніші варіянти для власного поступу, бо все біль! ше народів постає на боротьбу за своє збереження серед інших. І це стає водночас боротьбою і за долю інших. Лише різноликі трубадури імперців поки що називають виз! вольні рухи народів тероризмом, бо володарі не можуть поступити! ся гординею і піти на рівноправні перемовини з повстанцями задля цивілізованого порозуміння. Через те боротьба стає все більш крива! вою і більш глобальною, зачіпаючи вже територію метрополій. І боля! че чути повідомлення про загибель людей у тій боротьбі... Чи про заги! бель окремих мов, тобто — про за! гибель окремих народів.
z
Ю. ЗАВГОРОДНІЙ, м. Київ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
