Культура без провінції · с. 7сторінка оригіналу ↗
ДУША — ЯК ЩЕДРА СКИБКА
Слово Просвіти, №03 за 2006 рік
З РОСИ Й ВОДИ!
Осяяне різдвяною зорею, Твоє золотоліття надійшло… Це не випадково, що день Твого народження припав на Святвечір, а — благословенно! Це знак Божий, що ти мав стати сіячем світла. (Одна з твоїх останніх книжок так і називається — “Сівба світла”). Сівба світла — це завжди боротьба з мороком… А морок можна перемагати, лише будучи світлим! “Душа моя прагне вдосконалення і я багато роблю для того, щоб очиститись”. (Із Твого давнього листа). Становлення душі відбувалося важко. Але, потрапляючи в пастки глибокого відчаю, Ти вистояв, бо на устах завжди була молитва. Недавно бачила Тебе, одухотвореного, у вашій петриківській каплиці, яку Ти відвідуєш регулярно, щонеділі, приймаючи участь в Євхаристії. (“…тихенько співаю усю Літургію, яка ніколи легкою для мене не буває. Справді переживаю і розп’яття, і воскресіння…) Тому церковна громада саме Тобі поручила закладення наріжного каменя у побудову храму в Петриках. Ця почесна місія, виконана Тобою, залишиться у пам’яті Твоїх онуків: Ореста, Дениса, Вікторії і Остапа… Ти не любиш п’яниць і ледарів. Адже життя таке коротке, і кожна хвилина повинна бути наповнена творенням добра. На відміну від інших, не чекаєш, поки хтось звернеться до Тебе з проханням про допомогу, а сам шукаєш тих, котрі потребують підтримки... Коли я читаю про Паїсія Святогорця: “…він збирав біль страждаючих і зігрівав серця своєю духовною любов’ю, котра була схожа на весняне сонце”, то мені здається, що це від краєзнавців Волині, коли патріоти СБУ у Волинській області у 1991 році передали цілий архів графічних робіт та екслібрисів до фонду Волинського обласного краєзнавчого музею. Народився Ніл майже на межі Волині і Полісся у селі Дюксин, що над Горинню-рікою, 25 листопада 1905 року в родині диякона. Початкову освіту дістав удома. У 1925—1929 рр. закінчив Рівненську українську приватну гімназію екстерном, у 1934 р. — завершив складання іспитів за курс Варшавської Академії мистецтв (студія В. Скочиляса). Але 1922 року трапилося лихо: під час переїзду через залізницю Ніл потрапив в аварію і втратив ногу. Щоправда, дирекція виплатила грошову компенсацію, і це дало йому можливість їхати до Варшави на навчання. А протез Ніл виготовив собі сам. — Як швидко поринув Хасевич у куль& турно&мистецьке життя Варшави?
мовлено про Тебе. Ти ладен прихистити й нагодувати кожного стражденного. “Навсяк розстебнута душа, де сяє щедра скибка сонця”. (1. Іов). Майже всі письменники в нас бідні. Тож на Твою казкову оселю, що нагадує картинну галерею, дехто дивиться з підозрою… І ось речення з Твого листа від 14.09.1993 р.: “…Я нині важко працюю. Майже каторжно. Лекції в університеті, будова, а ще ж почалися бараболя, буряки… Ось і цей лист пишу вночі, шорсткими від землі пучками. Падаю від утоми. Сил залишилося тільки на молитву. Кожна клітинка болить. Даруйте, що не перечитую листа, аби виправити помилки…” І зовсім недавні слова: “У праці я безпросвітний раб, який чогось досяг лише завдяки пролитому поту”. Із Тебе навіть посміювалися: що це, мовляв, за доцент такий, що працює на буряках, пасе “чергу”, ходить до церкви… Але ті, які посміювалися, залишилися далеко позаду. Твоя подвижницька праця в літературі удостоєна багатьох премій, які Ти роздав бідним. Бо про свій талант кажеш словами Василя Барки: “То не моє, то мені Богом дане”. У Писанні сказано: “Хай не збідніє рука того, хто дає”. Твоя рука не бідніє, бо щедро творить милостиню. Шевченківський лауреат, колишній політв’язень Василь Захарченко одного разу назвав Тебе святим чоловіком. І, мабуть, не помилився. Бо так, як Ти, співчувати болю і стражданню всякого людського єства і всякої душі — не кожен зможе. Живучи у світлі Нагірної проповіді, Ти дивишся на трагічний світ крізь призму сльози… (“Сповідь сльозою”).
— Не лише поринув, у 1926 році став засновником та організатором мистецького гуртка “Спокій”, куди входили лише українські художники. Варто сказати, що на початку 1939 року цей гурток нараховував 64 члени. Весною 1928 року у Варшаві проходить перша виставка цього гуртка, де Хасевич виставляє 5 ранніх малярських робіт. Згодом бере активну участь у другій і третій виставках. Повноправним студентом академії він стає у 1930 році. Фраґмент дипломної роботи “Святий Володимир” виставляє на 9 виставці “Спокою”, що експонувалася 1935 року у Варшаві, Луцьку, Рівному, Кременці. Ряд дереворитів художника експонувалися на І-й (1934 р.) і ІІ-й (1936 р.) міжнародних виставках дереворитів у Варшаві, Лос-Анджелесі, Чикаґо. Ніл Хасевич отримує почесні нагороди, дипломи, і — визнання. — Що спонукало Хасевича&художни& ка податися в політику? — Ще на початку 30-х років він вступив до студентської організації “Українська громада”. Далі було знайомство зі Степаном Бандерою, Юрієм Липою, обрання до проводу ОУН. У 1935 році він уже делегат крайового з’їзду Волинського Українського Об’єднання. До речі, тоді Хасевич виконав екслібрис для Посла польського Сейму Степана Скрипника (згодом Патріарх УАПЦ Мстислав). І хоч чим би займався Хасевич, він вірив у своє покликання, шанував рідне слово, любив Господа Бога й Україну. “Я не можу битися зброєю, — казав Ніл Хасевич. — Але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юсь в той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці борються…”
z
Влас. кор.
Любов — Твій хрест і порятунок. Любов усевимірна, всеохоплююча, всепрощаюча. “Мені усіх жаль, — кажеш Ти. — І коли я щасливий, то хочу, щоб увесь світ був щасливим”. У свої 50 — Ти все іще непосидючий. Як в юності… “Отримав на футболі травму (інколи граю з петриківськими пацанами і це моя велика втіха. А тут ще приїхали з Білої Церкви глухонімі діти, то влаштували турнір), тепер мені важко писати і навіть дихати. Здається, пошкодив ребро. Одразу ж поїхав у Зарваницю на прощу — і відстраждав два дні…” Ніхто не розповість про Тебе краще, ніж Твої листи. Яких написано тисячі… “…Їздив не на море (мене нудить від моря), а в Розточчя на Львівщину. Описав трагедію 53 сіл і хуторів, виселених з рідних місць, зустрівся з десятками людей, побувавши у багатьох селах і хуторах, босоніж обходив цю землю… А ще — не плануючи цього — відвідав сім святих місць, де з’явилася Божа Мати. Неймовірно цікаве вийшло літо”. (7.09.2004 р.) Ти прагнеш відродити “Логос” — об’єднання християнського світогляду, яке колись діяло в Галичині. Аби творити літературу високу і світлу, яка протистояла б превалюючій нині, розтлінній, обезлюднюючій літературі. Хоча, як пишеш в одному зі своїх денників — “Книжки помирають, які люди. А залишається світло безсмертної душі”. О, Петре! Хай благословенним буде Твоє апостольське ім’я.
z
Людмила ЛИТВИНЧУК, м. Рівне
ПЕРША ПУБЛІКАЦІЯ
Настя ЧЕРВОНІЙ ТИ ЗНАЄШ…
Це тут, де сизокрилий вечір догора, де опівночі простяглася місячна доріжка, де на світанку полум’ям спалахує гора, де тиха річка вигинається, мов кішка.
Це тут, де чути солов’їний голос мами, куди щоразу линуть неприручені думки, де золотаві зорі, заколисані піснями, де у шовкових травах посивілі сплять роки.
Це тут, де руки завжди пахнуть хлібом, де в небесах дощем заплетена веселка, де стежка стоптана і прадідом і дідом, де бабці постать в соняхах низенька.
Це тут, де біль і горе з радістю сплелися, де все умите і усмішками, й сльозами, де ніжні руки й сиве батькове волосся де серце трепетними повниться словами.
Це тут, де сонце оселилось поміж квітів, де лебедину пісню чути знову й знову, де сміх й дитинство по лісах й степах розмиті. Це тут, у чистих росах, народилась мова.
* * * Як часто притягує золота блиском твій погляд до себе сяйлива монета? Всі люди в наш час переймаються туском, а хто з нас помітить чарівність сонета?
Я знаю: єхидні докори інших затоптують душу в похмуру буденність. Чому так покірно ти прагнеш до гірших, ховаючи в серці болючу непевність?
Ти знаєш — потрібно відчути на смак всю цінність життя і скарби, дані Богом, Як щиро сміятися й плакати які розумом світлим плекать перемоги.
Ти знаєш! Тобі це підказує сутність! Ласкава усмішка і мамине слово… Безцінна порада й народна мудрість. Твоя Україна і рідна мова!
Чи знаєш, що справді тобі найдорожче? Життя за сценарієм? Золото в зраді? Чи слава, де штучність і серце порожнє? Чи “друзі”, що радостям твоїм не раді?
* * * Душа людська — тонкий кришталь, вразлива, ніжна, неповторна. Її броня й холодна сталь — легка вуаль і гра актора.
Можливо, ця гірська ріка, що все здолати може й змити. Та зрада, ница і гірка, це русло здатна осушити.
Або ж, безмірний океан, що хвилями руйнує гори. Та підлий і терпкий обман все перевтілить в мертве море.
А може, це — строкатий квіт, умитий сонячним промінням. Образа, як колючий дріт, враз його вирве із корінням.
Можливо, вільний це вогонь, що хоче всіх теплом зігріти. Використавши раз його, запал цей можна погасити.
А може, кволий пагінець, замерзлий, спраглий і безсилий… Турботою й теплом сердець, порадою й усміхом милим,
І словом, повним співчуття, душевних нот і доброти зігрітий деревом життя до неба зможе прорости!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
