Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Юрій ЛЯШЕНКО: «МИ НЕ РАБИ, РАБИ НЕ МИ. МИ — XАМИ!»

Слово Просвіти, №03 за 2006 рік

ПОЗИЦІЯ ДОСЯГНУТИ ЧИ ДОБИТИСЯ? — Юрію Івановичу, в дні на! родження мимоволі озираєшся на прожиті роки. Як Ви оцінюєте досягнуте і що не вдалося? — Досягнути вдалося мало, добитися — нічого. — Уже цікаво. Детальніше, будь ласка... — Я не ототожнюю слів “досяг! ти” і “добитися”, підкреслюю їхню принципову різницю й навіть про! тилежність. Для мене “добитися” — означає домогтися будь!якими засобами, у тому числі аморальни! ми та протизаконними, а “досягти” будь!чого можна лише праведно слугуючи справі. — Як це реалізується у кіно! творчості? — Уявіть: перед нами кінема! тографіст. У нього звання народ! ного артиста, він лауреат прес! тижної премії, професор, а то й академік, на його рахунку десяток, а то й удвічі більше знятих філь! мів... Та я про інше, — тобто не про те, що кінематографіст дав кіно, а те, що він у нього взяв. Особливо якщо більшість фільмів — посе! редні. То багато він досяг чи мало? Це питання я б так сформулював: чи завжди відповідає те, чого кіне! матографіст добився, рівню його досягнень? На жаль, і в цьому парадокс на! шої професії: чим талановитіший режисер, тим тяжчий його творчий шлях. Наш Віктор Гресь зняв два фільми, та, на відміну від більшості колег, які зняли десятки картин, досяг, на мій погляд, більше, ніж вони. — Але ж є й інші прізвища… — Я ж не переконую, що всі до одного режисери, які багато зніма! ли, отримували звання й інші бла! га, — бездарні. Є винятки. У всьо! му світі шлях режисера в кіно складний і заплутаний. Згадаймо слова Орсона Уелса: “Режисура — та галузь художньої творчості, де посередності швидше всього до! биваються успіху. Зробивши пер! ший крок, можна потім займатися режисурою протягом тридцяти ро! ків, і ніхто не помітить, що ви не! здатні навіть написати своє ім’я”. — Яка, на Ваш погляд, ситуа! ція в українському кінематографі? — Така, ніби Орсон Уелс робив висновок на досвіді нашого кіно. У нас десятиліттями здійснювався протиприродний відбір. Коли по! середність добивається, наголо! шую, добивається, а не досягає, зовнішніх ознак успіху і стає пуб! лічним режисером, тобто, коли про нього пишуть, запрошують на телебачення, в ньому вкорінюєть! ся віра в те, що він — достойний, і всі нагороди отримав справедли! во. Таких у нас багато… РЕФЛЕКСІЇ РОЗЧАРОВАF НОГО ЧИ ГІРКА ПРАВДА? — Вас послухати, то кіно за! хопили люди, які свідомо зни! щують мистецтво. — Якщо Ви мали на увазі “За! писки...” Ф. Достоєвського, то не звернули уваги на головне. Адже там він стверджує, що зріла люди! на не може робити гидоти, вона спершу змушує себе повірити в та! ку систему цінностей, за якої все це набуло хоча б якогось мораль! ного виправдання. Тому кожен бандит (чи буде він із підворіття, чи з парламенту, з кіно чи з уряду) завжди психологічно виправдовує себе. Як казав В. Винниченко, є чесний сам із собою, хоч як би це смішно не звучало. Поспілкуйтеся з тими кінематографістами, про яких я говорю. Усі вони окреслять свою біографію як подвижництво, як героїчну боротьбу за творче ви! живання, та своє життя — як жер! тву, віддану на вівтар мистецтва. Якщо хочете, вважайте за чор! ний гумор. — Де прізвища, де якась більш!менш загальна оцінка ук! раїнського кіно? Лише рефлек! сії… аргументовані. — Згадуйте будь!які знайомі Вам прізвища і називайте. Не по! милитеся. У Цивільному Кодексі є такі слова для звинувачення: “Сво! їми діями або бездіяльністю сприяв...” і т. д. Тобто, можна па! сивно брати участь у знищенні та! ланту чи твору мистецтва. Ця схе! ма діє не тільки в кіно. — Як пояснити ті зміни, які відбулися з нами за декілька ос! танніх років? — …Хоча 70 років в умовах варварського тоталітаризму писа! ли по складах “Ми не ра!би, ра!би не ми”. Чи не цією наївною проце! дурою вичерпується вся наша під! готовка до життя в демократично! му суспільстві? Наш колишній стан, який із позиції сьогоднішньо! го свавілля здається високомо! ральним, у рамках якого ми раніше нібито утримувалися, насправді був лише перебуванням у паралічу від страху. А зараз, коли комуніс! тична номенклатура скинула маш! кару утопічних ідей і вдягнула но! вий камуфляж — ринкових рефор! маторів та демократів, — ми й зір! валися з ланцюга. — Наша розмова мимоволі перейшла на політику. Ваші симпатії ближчі до лівого флан! гу чи до правого? — На одній і тій же відстані. На мій погляд, політики відрізняються лише дієтою: одні живляться пло! дами соціалізму й комунізму, інші — ужинком реформ і капіталізму. А взагалі всі вони сидять за одним столом, точніше, біля одного кори! та, і гризуться лише за своє місце біля нього. — Ви, як художник і психо! лог, пояснюєте все це тією ж не! досконалою природою люди! ни? Не вірите діалектичному матеріалізму, який навчав нас, що соціальні умови формують особистість? — А хто створює ці умови? Та ж людина. Я вірю генію Ф. Достоєв! ського, який вважав, що той, хто скуштував влади і можливості при! низити іншого, стає невладним у своїх відчуттях. Федір Михайлович писав, що властивості, притаманні катам, потенційно закладені в будь!якій людині, причому вираже! ні тим яскравіше, чим вищий соціа! льний стан і рівень освіти людини. — Якщо поставити питання з усією більшовицькою прямо! тою, — за який вибір Ви голосу! єте: за соціалістичний чи за ка! піталістичний? — Так ставити питання не мож! на. Ми не бачили ні соціалізму, ні капіталізму, лише їхнє спотворен! ня. Тому така постановка питання буде з’ясуванням того, яка потво! ра миліша: наша вчорашня соціа! лістична чи наша сьогоднішня капі! талістична? На мій погляд, сьогоднішня страшніша, ніж попередня. По! перше, ринкові стосунки сьогодні паплюжать ті ж, хто вчора потво! рив державну планову економіку. По!друге, вони правлять шабаш в умовах спотвореної демократії, тобто безкарно створюючи анар! хічно!злодійську систему. Нинішні комуністи переконують, що їхня партія складалася з кращих лю! дей, а винувата в спотворенні світ! лих ідей марксизму, мовляв, лише її номенклатура. Це вона привела державу до катастрофи, врешті! решт зрадила свою партію, кинула напризволяще свій народ і пере! фарбувалася. Постає запитання: що ж це за партія, “розум, честь і совість” якої — покидьки, зрадни! ки, злодії і кати? Панове комуністи! Точніше, не панове: вам не подобається таке звертання, згоден, не панове, араби! Раби!комуністи, щоб не ска! зати, холуї! Що ж ви від них відхре! щуєтеся? Це ж ваш “мозг класса, сила класса, слава класса”. Ви ці! ле століття сліпо йшли за ними, аплодуючи кожному їньому слову, оспівуючи кожен їхній жест. Чому ж ви вважаєте, що новоспечена ва! ша еліта буде краща від поперед! ньої, і ви на чолі з нею підете тепер уже в потрібному напрямі? Чи не на тій підставі, що, розстрілюючи інтелігенцію, знищуючи культуру й мистецтво, стративши на території шостої частини суші істинний мо! зок народу та його душу, ви пові! рили в те, що вже виростили нову спільність, а насправді нову отару — радянський народ? Не тіштеся! — Займімо тепер позицію лі! вих і будемо самі відповідати на свої аргументи. — Панове праві! Панове де! мократи! Так, протягом вісімдеся! ти років у перших наших лавах бу! ли злочинці, ми сліпо йшли за ни! ми в хибному напрямку! Але сьо! годні вони всі перебувають із ва! ми. Ми, переживши їхню зраду, та! ким чином позбавилися від накипу і пройшли своєрідне самоочищен! ня. А ви, навпаки, прийняли їх у свої обійми. Сьогодні вони в аван! гарді вашого руху, тепер ви йдете за ними. Куди?! Чи не так сліпо, як ми колись?! Радянська соціалістична (чи! тай комуністична) потвора — зако! номірність, адже немає жодного вдалого розвитку комуністичної держави в цілому світі, а прикладів процвітаючих капіталістичних кра! їн скільки завгодно. Отже, спотво! рення капіталістичного розвитку — не така закономірність, як паплю! ження комунізму, а є лише нашою особливістю. — Так би мовити, особливість національних спотворень… — Щось таке. Прослідкуйте всю нашу історію. Ми ж усе паплю! жили. Такий, очевидно, ми народ. Боюся, думки з цього приводу будуть не патріотичними, тому звертаюся до авторитета, в якого ніхто не запідозрить ні дефіциту патріотизму, ні відсутності науко! вої глибини тверджень. В’ячеслав Липинський у роботі “Хам і Яфет” (“Поступ”, 1928 р.) до десятиріччя відродження Держави Української писав: “Необуздане хамство і цей раз розвалило Українську Держа! ву. Іншої правдивої відповіді на оці болючі питання нема. Хамство — розуміється не як лайка, а як віка! ми освячене поняття соціально! психічного явища... Абсолютний брак любові до своєї громади, на! томість любов тільки до себе, до свого “я”. Повна відсутність синів! ської покори, натомість зарозумі! лість глупої пихи, що “греблю рве” і сама гине. Погорда до батька, ко! ли він слабий, натомість рабство у чужого, коли він сильний, — ось хамство, ось прикмета людей, що живуть на українській землі... Хамство єсть скрізь ... але скрізь

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин