Кінозал · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЇЇ ПОКЛИКАННЯ — ТЕАТР
Слово Просвіти, №03 за 2006 рік
Заслужена артистка України Ніна Чоп від! святкувала 50!річчя своєї творчої діяльності. А що ж тут незвичайного? — здивується чи! тач. А те, що всі ці п’ять десятиліть Ніна Іва! нівна віддала одній сцені — Луганському ака! демічному музично!драматичному театру. Чудова актриса з неабиякими вокальними даними, вона зіграла безліч головних ролей у виставах за українською драматургічною класикою, у тому числі й в опері М. Аркаса “Катерина” за Т. Шевченком. Недарма її на! зивають легендою театру. Невипадково се! ред численних віншувань, напевне, найбільш значущим було нагородження її медаллю “Будівничий України”.
ЮВІЛЕЙ
“На гастролях ми відчували себе справжнім театром, а вдома — лише українською трупою, що жила в приймах у російського театру”, — згадує Ніна Іванівна часи радянського “інтернаціоналізму”. Саме до 100-річчя з дня народження Лєніна була зведена будівля, яка офіційно й неофіційно дістала назву “обласний російський театр”, але в ній розмістилися й українці. “На початку шістдесятих років трупу скоротили вчетверо! Зосталося трохи більше десятка акторів. Тільки режисерів із того часу змінилося не менше як дванадцятеро... Але ми завжди стояли на засадах збереження національної культури, української драматургічної класики. Вчилися не лише володіти секретами акторської професії, а й віддано служити театрові у старших колег: Стороженко, Селецької, Ольховської, Лук’яненка, Салтовської, Момот, подружжя Некрячів... Кращі наші вистави зроблені з режисерами Сергієм Омельчуком, Альбертом Бондаренком, а наприкінці вісімдесятих років до нас прийшла талановита молода людина — Володимир Московченко”. В останнє десятиліття завдяки зусиллям дуже якісного нині творчого складу театру під орудою заслужених діячів культури України — головного режисера Володимира Московченка й директора Михайла Кошового — театр здобув визнання на реґіональних і всеукраїнських фестивалях, виріс його рейтинг і серед глядачів. Уже сам перелік зіграних Ніною Чоп ролей — доказ того, що — театрі його творчий колектив зберегли кращі традиції і збагатили їх, не піддавшись на непевні принади пристосуванства чи дешевої популярності. Наталка (“Наталка Полтавка”), Маруся (в “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці” і в “Марусі Богуславці”), Уляна (“Сватання на Гончарівці”), Катерина (в опері М. Аркаса “Катерина” за Т. Шевченком), Варка (“Безталанна”)... А коли за віком органічно перейшла від ролей дівчат, молодиць до літніх жінок, зіграла Ганну у виставі за цією ж п’єсою, але з більш широким трактуванням — “Безталання” режисера В. Московченка, Гордилю (“Циганка
Аза”), Хіврю (“Сорочинський ярмарок”), Хануму (в однойменній виставі), Мавру (“У неділю рано зілля копала...”). У цей перехідний період провідна актриса Луганського українського музично-драматичного театру, активістка первинної організації Національної спілки театральних діячів республіки, а також і профспілки одержала високу урядову нагороду — орден “Знак Пошани”. Аза короткий час потому — заслужене акторське звання. Хіба сподівалася на таке визнання своєї праці (а не зайве додати — ще й таланту) проста дівчина з Успенки, що в Лутугинському районі, яка народилася у шахтарській сім’ї і збиралася вчитися на юриста, а зовсім не на артистку? Між тим, почувши по обласному радіо оголошення про набір до театральної студії, з цікавості вирішила спробувати свої сили і тут. Її вирізнили з-поміж багатьох під час іспиту, так само як і по закінченні навчання, коли відібрали в театр шістьох студійців серед двадцятьох. Не забарився і дебютний вихід на сцену: Ніну терміново ввели на роль актриси, що захворіла. Вистава була не з простих — “Кремлівські куранти” Погоді-
Сцена з вистави “Поет і княжна”. Княгиня — заслужена артистка України Ніна Чоп, княжна — заслужена артистка України Наталя Коваль
У ролі Катерини (за поемою Тараса Шевченка)
на. “Як побачила я Федора Лук’яненка, загримованого для ролі Лєніна, так і вклякла на місці, — сміється зі своїх страхів початківця Ніна Іванівна. — А коли так само зненацька доручили вже головну роль — у “Ой не ходи, Грицю...” — та ще й повезли цю виставу взимку в Лутугинський район, мене дрижаки не від холоду били: я молила Господа, щоб автобус дорогою поламався — боялася осоромитися перед земляками. Спасибі, досвідчені партнери не допустили до цього”. Актриса взагалі переконана, що мислячий у ході мізансцен партнер — чи не головна складова успіху, і порівнює процес створення вистави з... баржею, яку погоджено між собою тягнуть бурлаки, себто виконавці ролей. Як тільки хтось починає хитрувати, смикати у свій бік чи відпускати линву — вважай, плавність розвитку дії як хвиля злизала. Вона радіє з того, що у виставах нинішнього репертуару в неї чудові компаньйони — Володимир Куркін, Наталя Коваль, Євген Тодоракін... І ролі не менш цікаві, ніж колись. Хоча вистави вже інші — “Жартувала баба з колесом”, “Розлучення по-французьки”, “Поет і княжна”, “Титарівна”, “Євангеліє від Івана”… Про Ніну Іванівну головний режисер театру відгукнувся так: “Театр, на мою думку, — це її фатум, її приречення у кращому розумінні цього слова. Актриса Ніна Чоп — виключно театральна особистість, а для мене це дуже важливо — працювати з актором, що випадково опинився на сцені, чи з відданим своїй справі. Вона народилася, реалізувалася і набула пошани як людина суто театральна. З її професійних якостей назву такі: виразна зовнішність, сценічна привабливість; ця актриса розуміється на тому, як атакувати роль, проникнути в саме її нутро. Ніна Чоп дуже слухняна до режисерських вказівок, її робота не випадає зі спільного малюнка, що дуже важливо для розвитку всієї вистави”.
z
Таміла ВОЙТЕНКО, м. Луганськ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
