Традиція · с. 16сторінка оригіналу ↗
НАЙ Ó ВАС СВЯТИТЬСЯ, ВЕСЕЛИТЬСЯ СВЯТАЯ ЙОРДАНСЬКАЯ ВОДИЦЯ!
Слово Просвіти, №03 за 2006 рік
КОЛИСЬ І ТЕПЕР
Фото Ганни Оборської
z
Підготувала Олеся ДЗИРА
Фото автора
Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р.
Ш е ф ! р е д а к т о р Павло МОВЧАН
Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА
Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА Ярема ГОЯН Павло МОВЧАН Анатолій ПОГРІБНИЙ Олександр ПОНОМАРІВ Іван ЮЩУК
Заступник головного редактора
Марія ЛИТВИН 279!49!47
Заступник головного редактора з виробничих питань
Наталія СКРИННИК 278!01!30 (тел/факс)
Відповідальний секретар
Ірина ШЕВЧУК 278!63!69
Відділ мови
Олександра ТКАЧ 270!55!57
Відділ літератури
Уляна ГЛІБЧУК 270!55!57
Відділ просвітянської роботи
Ольга СКРИПКІНА 279!49!47
Літературний редактор
Тамара МАРТ 279!49!47
Відділ коректури
Тетяна МИХАЙЛЕНКО Ірина СТЕЛЬМАХ 278!63!69
Комп’ютерна верстка
Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278!63!69
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10%Б, м. Київ, 01001
E%mail: slovo_prosvity@ukr.net
http:// slovo.prosvita.com.ua
І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301203
Загальний наклад — 38 500
Листування з читачами — тіль!
ки на сторінках газети.
Відповідальність за достовір!
ність інформації несуть автори.
Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів.
При використанні наших пуб!
лікацій посилання на “Слово Про!
світи” обов’язкове.
Передплатна ціна, врахо% вуючи поштові послуги: на місяць — 3,29 грн. на 3 місяці — 9,59 грн. на 6 місяців — 19,18 грн.
Зінаїда Москвич: “Для мене це важливе свято. Я обов’язково піду до церкви, посвячу воду, прийду додому й покроплю в усіх кімнатах, читаючи при цьому молитву. В часи СРСР заборонялося відзначати день Водохреща, а зараз все це відроджується і люди вірять у цілющу воду”. Ірина Колесник: “Я, як усі, буду відзначати Водохреща. Якщо буду на роботі, до церкви піде мама або син, він у мене їздить у Слов’яногорськ святити воду. Молодь сьогодні стала більше вірити в Бога. Діти почали ходити до недільних шкіл, мій син туди теж ходить і нас просвіщає”. Вікторія Гетьман: “На Водохреща я іду до друзів, ми там святкуємо, п’ємо горілку. А до церкви я ходжу тільки на Великдень. Ось у мене тітка в Тернополі відзначає цей день, вони більше там дотримуються звичаїв, а ми не так”. Лілія Долгушевська: “Це дуже велике свято. Я завжди ходжу до церкви і свячу воду. Вдома намагаюся не працювати, іноді готую щонебудь смачненьке. Мій онук теж ходить до церкви разом зі мною. Зараз стало більше віруючих, більше людей сподіваються на краще. Молодь почала вірити в Бога. Колись удень Водохреща люди були на церковному подвір’ї й у храмі, а тепер іна сусідніх вулицях стоїть натовп, усі з бідончиками з водою”. Ірина Шиманська: “Це для мене подвійне свято, бо 19 числа в мого чоловіка день народження. Вранці яна роботі, а ввчері йду до церкви. Ніколи не забуваю напоїти чоловіка свяченою водою, бо вірю в її цілющість. А почала я вірити в це ось чому: моєму чоловікові вирвали зуба, але маленький шматок залишився, я дала йому пополоскати рот свяченою водою і цей шматочок випав. Із того часу в мене з’явилася впевненість у лікувальних властивостях свяченої води”.
обов’язково п’ють свячену воду. По обіді дівчата бігають до річки вмиватися в “йорданській воді”, “щоб були рожеві лиця”. На Гуцульщині юнаки самі водять своїх дівчат до ополонки, “щоб сі умила та красна була”. У місцевостях понад Дніпром існувало багато вірувань і прикмет, пов’язаних із “Йорданню”. Коли процесія йшла на річку, то “знаючі” люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці — нещасливий рік для дітей, граки — для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й — боронь, Боже — вмиратимуть. Якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня — в п’ятницю, четвер тощо — треба сіяти ярову пшеницю: “вродить, як гай!” Якщо на Господнє Богоявлення день ясний, сонячний, то хліби в цьому році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато “сажки”. Попіл після Різдвяних Свят не можна зберігати — ні в хаті, ні в дворі, бо “буде пожежа”; ввечері на Водохреща його треба винести на річку і висипати на лід. У той момент, коли священик занурює хрест у воду, всі чорти й усяка нечиста сила вистрибує з річки й залишається на землі до того часу, аж поки якась із жінок не прийде прати білизну. Коли брудна білизна опуститься у воду, то разом із нею впірнають туди всі чорти, що мерзли на землі. Тому побожні бабусі колись не дозволяли своїм невісткам прати одяг протягом цілого тижня після Водохреща — “щоб більше вигибло нечистої сили від водосвятських морозів”. Якщо перед обідом у день свята господиня місить тісто на пироги, то, витягнувши руку з тіста, не обтирає її, а йде в сад і обв’язує яблуневе дерево смолою, примовляючи: “Щоби, сь на той рік родили яблука такі добрі і м’які, як тісто”.
Опівночі перед Водохрещем вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. У цей час набрана перед Богоявленням Господнім вода — цілюща. Вона зберігалася за образами в “знаючих” селян на випадок поранення або тяжкої хвороби. Ще за тиждень перед святом колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі-“спеціалісти” прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою та обливали буряковим квасом. Біля хреста будували престол із льоду. Усе це оздоблювалося аркою з соснових або ялинкових гілок — “царські врата”. У день Водохреща до річки йшли всі: діти, молоді й старі. Кожен ніс пляшку або кухоль на воду. Хлопці ще й брали з собою голубів, а мисливці — рушниці, заряджені пижем. Козацькі традиції не згасли на колишній Гетьманщині до 20-х рр. минулого століття. Там парубки й молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки. На річці, біля хреста, весь натовп зупиняється і після невеликої відправи священик занурює в ополонку хрест; під час дійства хор співає: “Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…” А мисливці стріляють із рушниць, і хлопці випускають голубів на волю. Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки й набирають її у свій посуд. Усі, хто приїхав на “Йордань” кіньми, набирають у відра воду для коней і напувають їх, — “щоб хвороби не боялися та міцніші були”. Після водосвяття всі вертаються додому. Поки мати або старша дочка подасть на стіл обід, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді та кропить усю хату й господарство. А потім крейдою пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Першим за стіл сідає батько й лише тоді вся родина. Перед їжею
На колишній Гетьманщині парубоцтво мало такий звичай: по обіді на Водохреща сходилися на льоду хлопці з двох сусідніх сіл або двох “кутків” того самого села і билися навкулачки — хто здобуде перемогу! Переможців нагороджували “орденом” — хрестом, вирубаним із льоду. На Полтавщині був колись звичай на “Йордань” учити коней і молодих волів. Молодими кіньми їздили аж доки вони не вкривалися потом, а спітнілих кропили свяченою водою — “щоб здорові і слухняні були”. Якщо ввечері зустрінеться в лісі вовк, то треба говорити: “Де ти, вовче, був тоді, як Ісуса Христа на Йордані христили?” Вовк злякається, втече і більше на очі не з’явиться. “Йордань” або Водохреща — це суто християнський звичай, який зайняв одне з найповажніших місць серед традиційних свят нашого народу.
Так проходив день Господнього Богоявлення колись. Які ж особливості проведення цього свята в наш час? Які відбулися зміни у святкуванні цього дня? Чи збереглися в сучасних сім’ях старі традиції відзначення Водохреща?
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
