“Перемінне блимання мов пригнічує і паралізує”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ МІНІСТРОВІ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВАКАРЧУКУ ІВАНОВІ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ
Слово Просвіти, №03 за 2008 рік
Шановний пане міністре! Освіта має бути повноцінною — національною, а навчати й виховувати дітей треба мовою свого громадянства — українською. Проте в Запоріжжі, всупереч здоровому глузду й Конституції, ще треба пошукати школу, в якій дитина могла б реалізувати своє право вчитися мовою свого народу і своєї країни. Офіційно більшість шкіл у нашому Хортицькому районі — українські. Але швидше на папері, ніж насправді. У цьому легко переконатися, зайшовши в будь-яку з них: марно сподіватися почути українське слово від адміністрації, вчителів, тим більше — учнів. Бібліотека обслуговує російською, позакласна робота ведеться російською, спілкуються вчителі з батьками знов-таки мовою сусідньої держави. Деякі педагоги навіть дозволяють собі проводити заняття російською мовою. У школах нашого району українській мові як мові навчання відведено 45 хвилин уроку — не більше.
Мова ж виховання — російська. Переходячи на російську мову в позаурочний час, учителі виявляють неповагу до державної мови, подають приклад псевдопатріотизму, вчать своїх вихованців лицемірства й пристосуванства. Мій син українець, росте в українській родині, думає і розмовляє українською. Але щоразу, приходячи до школи, мусить забувати рідну мову й розмовляти мовою Росії, бо навчається, на жаль, у російській школі (є в нас і такі заклади). Перевівши дитину в українську школу — школу абсурду, не впевнена, що вчиню краще. З приводу переведення дитини я зверталася до директорів кількох шкіл: “У вашій школі навчають українською мовою?” — “Да, в нашей школє учат на украінском язикє”. Хочу, щоб мій син зростав в українському оточенні. Конституція не зобов’язує громадян вільної України розуміти колоніальні мови, а тим паче — здобувати ними освіту. Видатні мовознавці В. Гумбольдт і О. Потебня,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
