Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Повести за собою інших — це і є справжній вияв величі”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ

Слово Просвіти, №03 за 2008 рік

Віктор ТЕРЛЕЦЬКИЙ, письменник, голова Шосткинської міської організації ВУТ “Просвіта” Року 1851-го тоді службовець Департаменту іноземних віросповідань Міністерства внутрішніх справ Російської імперії К. Д. Ушинський перебував у відрядженні на Чернігівщині. У чому полягало його завдання, біографи не знають і досі, бо не знайдено жодних матеріалів про виконану ним роботу в цьому краї. Проте душевний настрій майбутнього педагога можемо описати безпомилково. Досить лише заглибитися у його щоденниковий запис кінця 1849 року. З великим розпачем і смутком Ушинський писав: “Чиновничий пролетаріат — чи не найбільш сумний, найбільш тяжкий пролетаріат у світі, і найбільш убивчий… Душа отруюється мало-помалу, життя виснажується з болем і по краплях”. Багато додають й інші його рядки: “Невже мені доведеться загинути в цій тюрмі? Яке неприродне наше життя! Чи багато я прошу в тебе, доле? Найменший куточок під ясним небом серед духмяних ланів, тінистих гаїв, помірну працю… Я міг би ще просити у тебе улюблену жінку і добрих друзів, але ти така скупа!” Інші могли, звичайно, пристосуватися, та й пристосовувалися до такого стану. Але для такої особистості як Ушинський — творчої, мислячої, високоінтелектуальної — то була справжня каторга. “О чому я один? — вигукував він. — Важко боротися одному проти приспання, що заливає з усіх сторін!” І сталося так, що на сіверських стежках Костянтин Дмитрович, як писали біографи, зустрівся з “подругою його дитинства”. Хоч ів цьому випадку немає прямих доказів товаришування в ті роки. Можемо лише, оперуючи опосередкованими фактами, погодитися з цим твердженням. …Коли близько 1835-го померла мати 12-літнього Кості Ушинського, його батько Дмитро Григорович через два роки одружився вдруге — з Наталією Василівною, сестрою командира Шосткинського порохового заводу, генерала В. В. Гербеля. Однокласник Ушинського з Новгород-Сіверської гімназії, педагог і письменник М. К. Чалий згодом у спогадах про Костянтина Дмитровича писав: “Коло знайомств Дмитра Григоровича розширилося, у нього постійно бували гості, більшою частиною військові”. Поза сумнівами, Чалий мав тут на думці передусім Гербелів. В Ушинського у місті над Десною міг бувати й Семен Степанович Дорошенко (1794— 1848), який у чині штабс-капітана зпочатку 1828 року служив на Шосткинському пороховому заводі, а потім займав посаду Глухівського повітового земського справника. Із його дочкою Надією, певно, ще в дитинстві познайомився Костянтин Ушинський. До цього додам, що й мати її Олександра Георгіївна мала опосередковані зв’язки з пороховим заводом у Шостці, адже там, в управлінні, служив артилерійським чиновником 8-го класу її батько Матвієвський. I саме за нею, Олександрою Георгіївною, як посаг, дістався С. С. Дорошенкові хутір Богданка Глухівського повіту. У фонді 316-му відділу рукописів Пушкінського дому в Санкт-Петербурзі в шкіряній, брунатного кольору оправі з замочком зберігається альбом Надії Дорошенко, який мені довелося вивчати. До нього 5 січня 1852 року, в хуторі Богданка, Ушинський писав такі рядки: Нам разный путь судьбой назначен строгой, Вступивши в жизнь, мы быстро разошлись, Но невзначай, проселочной дорогой Мы встретились и братски обнялись. Певний час вважали, що поезія належала Костянтинові Ушинському. Адже біографи педагога знали рядки некролога “Костянтин Дмитрович Ушинський” його університетського (по Москві) приятеля Ю. С. Рехневського: Ушинський “к концу академического года… отправлялся с земляками на родину, в Малороссию, которую страстно любил… В деревне он меньше занимался, писал стихи”. Насправді ж це дещо змінені рядки з поезії О. Пушкіна. До того ж, як дружина Пушкіна Наталія Миколаївна, так і дружина Ушинського Надія Семенівна — з одного старовинного українського дворянського роду, який дав у ХVII столітті двох гетьманів — Михайла і Петра Дорошенків. Згодом, того ж року, до альбому Надії Дорошенко Костянтин Дмитрович вписав власний вірш, що засвідчив підписом “К. Ушинский”: Как часто я, мой милый друг, Смотрел с тоскою безотрадной На все живущее вокруг, Добычу глупости и скуки жадной! Как часто я, угрюмый, одинокий, Глядел на жизнь как на служенье Судьбе и глупой, и жестокой. И видел в ней одно бесплодное боренье. Та ось їхня нова зустріч. І миттєво змінився його настрій, душевний стан: Жизнь в душе моей проснулась, Призыву милому откликнулась она, Весельем сердце встрепенулось, И снова счастьем грудь полна, И нет тоски, и убежало горе, И снова цель видна В безбрежном море. Під віршем було вказано: “1852 р. З 15 на 16 вересня. Новгород- Сіверський”. Угорі, праворуч над цим записом Ушинського Надія Дорошенко власноруч вивела: “Я згодна”. Так дочка С. С. Дорошенка з хутора Богданка стала дружиною К. Д. Ушинського. Їхній шлюб був міцним, щасливим. Наприкінці 1858 року, згідно з купчою кріпостю, укладеною в Санкт-Петербурзькій палаті цивіль-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин