Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Єзуїтські тортури і невблаганний час виявилися безсилими перед тендітною музою українського Орфея”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

ППААВВЛЛОО ТТИИЧЧИИННАА:: «ОБ СЕРЦЕ ДЗВОНЮ Я...»

Слово Просвіти, №03 за 2011 рік

До 120#річчя П. Г. ТИЧИНИ Станіслав ЗМІЄВСЬКИЙ, м. Одеса Кожен талант — загадка, а геній — загадка за сімома замками для всього світу. Ми лише наближаємося до усвідомлення, що після Тараса Шевченка — Пророка — Україна породила свого Поета — Павла Тичину. Його рання творчість сповнена незбагненних чар, а породжені музою поета-експериментатора диво-слова здатні перевернути душу. “Це співець яблуневоцвітності, яка, переходячи з покоління у покоління, і нині здатна хвилювати юнь, очищати й наснажувати кожного, чия душа, сприйнятлива до прекрасного”, — сказав про нього Олесь Гончар. Доля Павла Тичини трагічна. Сталінізм, розстрілявши Українське Відродження, за словами Василя Стуса, репресував Павла Тичину славою, одягнувши на нього блазенський ковпак, змусивши писати під диктат убивць. Його вбили заживо. Це було сходженням поета на Голгофу. Проте єзуїтські тортури і невблаганний час виявилися безсилими перед тендітною музою українського Орфея. Нині він повертається до нас. Про життя Павла Тичини і його творчість, зокрема ранню, написано сотні томів, та навіть в останніх публікаціях зрідка можна знайти бодай згадку про його найперший цикл поезій “Панахидні співи”. Сам автор вважав його назавжди втраченим. А він на наших очах виплив із всепоглинаючої Лети в українській чорноморській столиці — Одесі легкокрилим човником. Це було справжнім літературним відкриттям. Рукопис “Панахидних співів” знайшов невтомний шукач духовних скарбів Сергій Лущик, розбираючи архів художника й літератора Михайла Жука. Цей викладач малювання Чернігівської семінарії, а пізніше один із засновників Української академії мистецтв, щиро потоваришував зі своїм найобдарованішим 14-річним учнем Павлом Тичиною, і цю дружбу обоє пронесли крізь усе життя. Поет-початківець, перебиваючись із хліба на воду, днював і ночував у майстерні чернігівського вчителя. Своєї оселі не мав, тож, надсилаючи вірші до редакцій, незрідка вказував на конвертах адресу Михайла Жука. Коли якийсь журнал повернув автору його “Панахидні співи” у Чернігів, Павла Тичини там уже не було, а 1916 року й Михайло Жук переїхав до Києва. Отак поет і розминувся зі своїм першим циклом поезій. Сергій Лущик переконливо доводить, що в ньому йдеться про події не пізніше весни-осені 1914 року. А про час написання першого поетичного циклу Павла Тичини достеменно невідомо. Про нього є лише згадка у листі без дати, який автор надіслав Андрію Ніковському: “Співи панахидні” у мене ще й досі не викінчені… Як викінчу, то попереду, ніж друкувати їх, пришлю Вам на “любу розмову”. Цей лист знайшов у архівному фонді журналу “Основа” одеський літературознавець Григорій Зленко, опублікувавши його ще 1973 року. Дослідник стверджує, оскільки у листі йдеться про вже видані числа “Основи” наприкінці 1915-го — початку 1916 року, то слід вважати, що на той час цикл поезій уже був. Окремі згадки про існування “Панахидних співів” породили безліч легенд про На 59 році життя після тяжкої хвороби відійшла у засвіти заслужений працівник культури України, одна з організаторів і багатолітній голова Товариства “Заповіт” — об’єднання українців столиці Республіки Білорусь Ніна Антоненко (Комоско). Її поховано в Мінську, поруч із могилою сина Павла. Надзвичайний і Повноважний Посол України у Республі- Художник Михайло Жук. “Біле й чорне” те, що вони собою являють і кому присвячені. Та ось тепер ми маємо повний, переписаний самим автором набіло, варіант цього циклу поезій. Але загадки лишилися. Одні дослідники твердять, що юний поет оспівує передчасну смерть коханої і навіть називають різні імена, інші вважають, що у ньому йдеться про загибель найсвітлішого почуття першої закоханості, а не реальної дівчини. Однак є своя чарівність і в тому, що “Панахидні співи” постають перед нами в ореолі таємничої філософської притчі про сенс людського буття, де завжди перегукуються білі та чорні акорди. Над цією вічною темою розмірковував і Михайло Жук, який в одному сповідальному вірші сказав про себе: “Білим і чорці Білорусь Роман Безсмертний висловив співчуття сину покійної Миколі та брату Петру Антоненку, відомому українському журналістові, голові редакційної ради газети “Сіверщина”, заступнику головного редактора газети “Слово Просвіти”. Ніна Яківна Антоненко родом із поліського села Авдїівка Куликівського району Чернігівщини, після школи вчилася у Мінську, де й працювала тривалий час педагогом. Із газетою “Сіверщина”, з Чернігівським обласним об’єднанням товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка її пов’язували тривалі дружні стосунки. Завдяки їй були налагоджені ділові взаємини і з українцями Мінська. Висловлюємо щирі співним хотів би я бути”. “Біле і чорне” — його найбільша картина (207х310 см), над якою він працював упродовж 1912— 1914 рр. На початку століття твір часто експонували, але в тоталітарну добу про картину, герої якої мають янгольську подобу, ніде не згадувалося. Та саму роботу дбайливо зберіг відомий колекціонер україністики з Одеси Тарас Максим’юк, і тепер вона стала відкриттям одного з вершинних зразків українського малярського модерну 1920-х. Інтерес до цього панно настільки великий, що воно не раз уже експонувалося у форматі “виставки однієї картини” у Києві, багатьох містах України та за кордоном. Коли ж було знайдено “Панахидні співи” Павла Тичини, Тарас Максим’юк та й інші з подивом упізнали на картині в образі чорнокрилого янгола-Орфея автора цих поезій. Схожість підтверджується і графічним портретом Павла Тичини, який Михайло Жук написав дещо пізніше — 1919 року. А в образі білого янгола окремі дослідники помічають риси студійки Михайла Жука Полі Коновал, вважаючи її першим коханням юного поета. Про їхні взаємини художник не міг не знати. Згодом Поліна залишила Павла Тичину. Можливо, оспівана поетом смерть коханої — лише поетична метафора, призначена висловити страждання розбитого серця? І така точка зору має право на існування. Не випадково Тичина у тридцятилітньому віці, коли товариш нагадав йому про “Панахидні співи”, із чисто чоловічою погордою занотував у щоденнику, що тоді пригадалися йому “те перше кохання і ті дурні сльози”. На думку Сер-чуття Петру Яковичу Антоненку у важкому горі — смерті сестри і молимося, щоб Господь упокоїв душу її там, де праведні спочивають. Правління Чернігівського обласного об’єднання товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка, редакція газети “Слово Просвіти” У МІНСЬКУ ПОХОВАНО НІНУ АНТОНЕНКО Висловлюємо глибокі співчуття завідувачу організаційного відділу Секретаріату Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Тетяні Іванівні Федієнко у зв’язку з важкою втратою — смертю матері Марії Василівни Федієнко, яка відійшла в кращі світи 29 грудня 2010 року на 87- му році життя. Світла їй пам’ять і земля пухом!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин