Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постаті · “Благословен єси, Господи, Світе святим! Нас научи заповіданням Вічним Твоїм”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Павло ТИЧИНА П ПААН НААХХИ ИД ДН НІІ ССП ПІІВВИ И

Слово Просвіти, №03 за 2011 рік

І Прийдіть, пісні, прийдіть, ридання, З глибин, з душі безодні. Земне останнє цілування Я їй даю сьогодні. Прийдіть, прийдіть, — я вами, рідні, Коханки смерть відзначу. Під співи серця панахидні Колишнєє оплачу. Тумани кадять фіміами, Тумани — аж до гаю — Ридають-плачуть над полями, А я щось не ридаю. Моє останнє цілування Таке болюче, ніжне. Впадіть, пісні, дощем ридання На серце білосніжне. П Я чую дзвін в бору ялин Над озером, де трухне млин, — Дінь-дінь, дінь-бам… Тепер ти сам, тепер ти сам — Видзвонює він сумно там. Дінь-дінь, дінь-дін… Я чую спів осокорів, Надгробний болісний мотив: Ридай, ридай… В ньому й надія і одчай. Кохана, любая — прощай На вік-віків! III “Святий Безсмертний, Святий Боже!” — Співає присмерк у гаю. “Біжи, біжи, ридай і падай: Вже любку понесли твою”. Гойдається між деревами Китайка з крові на труні. О, люде! Стійте, пожалійте, Віддайте любую міні. Я розбужу, я зацілую. Відкрию очі, устоньки. “Біжи, біжи, ридай і падай, Бо вже вбивають в гроб гвіздки”. Біжу — лечу… Дерева… Вітер… — Деруть одежину мою. “Святий Безсмертний, Святий Боже!” Співає присмерк у гаю. ІV Благословен єси, Господи, Світе святим! Нас научи заповіданням Вічним Твоїм. В жалобі ніч: скрізь — зорі-свічі, Лунають співи таємничі. — Благословен єси, Господи! Поля, гаї, — я вам вклоняюсь, До ваших дум я прислухаюсь. — Благословен єси, Господи! Колись я з нею тут молився, Як Бог в коханні нам явився. — Благословен єси, Господи! Тепер я сам ходжу — блукаю, Душевні муки розсіваю. — Благословен єси, Господи! Благословляю вас я, луки, І небо в свічах й пісню муки. — Благословен єси, Господи! Благословен єси, Господи! Світе святим! Нас научи заповіданням Вічним Твоїм. V “Со святими” — я чую — співають Зіроньки золоті, Зіроньки. Мою душу цілують, голублять — Мов бальзам вони ллють, Мов бальзам. “Тут печалі нема ні зітхання, Без перстнів, без вінця, Без перстнів”. “Вона матір’ю буде й сестрою, Як вогонь для землі, Як вогонь”. “Будеш ти її сином єдиним, Як Бог-Син у Отця, Як Бог-Син”. “Со святими” — я чую — співають Зіроньки золоті, Зіроньки. Мою душу цілують, голублять — Мов бальзам вони ллють, Мов бальзам. VІ Плачу і ридаю, Об серце дзвоню я, Як тебе згадаю, Світлий мій, пресвітлий раю, — Алілуя! Плачу і ридаю: Ачей розбужу я. Люба, встань — благаю! Ти мовчиш, пресвітлий раю. — Алілуя! VП Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман загорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає… Все спить ще: і поле і зорі безсилі. Лиш птах десь озвався спросоння ліниво; Та пень обгорілий, мов піп на могилі, “Безсмертний, помилуй!” — кричить мовчазливо. Видніє щохвилі… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі. Світає… Проміннями схід ранить ніч, мов мечами. Хто це дише, лист колише, Лист, налитий сонцем? — Тихше! Природо, люба, — ой, гай-гай… Дай виплакатись, дай. Дай серцеві моєму ліки: Я милую втеряв навіки. Чи може ліки у стражданні є? — Іду, іду на місце лобнеє. ........................................... Надгробнеє риданіє, Надгробнеє. Хто там грає ніжно, Хто квітки цілує? Хто в природі в небозводі Розкидає перли? — Годі! Природо мила, — ой, гай-гай… Дай висловитись, дай. Люби хоч ти мене, кохана; Глибокая на серці рана Благослови на місце лобнеє. Ах, скільки щастя у стражданні є! ........................................... Риданіє надгробнеє, Риданіє. ІХ На твоїй сумній могилі Рву я квіти голубі. Квіти серця, мого серця Уродилися в журбі. На твоїй сумній могилі Голубію у журбі. Пам’ять вічная, кохана, Пам’ять вічная тобі. Х Я чую дзвін в бору ялин Над озером, де трухне млин, — Дінь-дінь, дінь-бам… Тепер ти сам, тепер ти сам — Видзвонює він сумно там. Дінь-дінь, дінь-дін… Я чую спів осокорів, Надгробний болісний мотив: Ридай, ридай… В ньому й надія і одчай. Кохана, любая — прощай На вік-віків! * * * Я тебе поховав В присмерк синій, Як торік тут ходив, як торік тут блукав По долині. Я тебе поховав — А й донині Чую співи твої, чую в шепоті трав Голубині. Ніжні співи твої Аж до ранку Каплють в серце моє, як в блакить солов’ї На світанку. Любі співи твої В серці чулім В моїм серці горять в перечутім сріблі У минулім. Я тебе поховав В присмерк синій, Як торік тут ходив, як торік тут блукав По долині. Та не всю схоронив Тебе, мила: Світлу душу міні, що кохав, що любив Ти лишила. Ти лишила в зірках У блакиті Тихий погляд очей — наче крила у птах Перебиті. Ти уклала в хмарки Свою тугу. Та в квітки запашні, на яких слізоньки, Серед лугу. Ох, тебе положив Я до гробу, — В свою душу сумну, в погребальний мотив, Як в оздобу. * * * Ой, що в лузі дві тополі граються, Ой, що з вітром буйним обнімаються — Гой-да, любусеньки! То притихнуть, гордо вигинаються, То заллються сміхом, то турляються, Як діточки малюсенькі. А в моїй душі — мов перший сніг уранці: В’ються співи панахидні по коханці. А в моїй душі — мов дзвін льодку на гильці — Срібляно ридають — дзвонять колокільці. Ой, що в небі синьому оспалії Хмари божевільні, мов шугалії, Летять не чуючи. Ха-ха! — сміється вітер, доганяє них, І б’є і рве на шмаття, їх, покраяних, Вином журби частуючи. А в моїй душі — мов перший сніг уранці: В’ються співи панахидні по коханці. А в моїй душі — мов дзвін льодку на гильці — Срібляно ридають — дзвонять колокільці. Друкується за першою публікацією циклу поезій Павла Тичини “Панахидні співи” (“Хайтех”. — Одеса, 1993 р.). У книжці вміщено матеріали з особистих збірок колекціонерів С. З. Лущика та Т. І. Максим’юка. Орфографію надісланого рукопису зберігаємо.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин