Постаті · “Благословен єси, Господи, Світе святим! Нас научи заповіданням Вічним Твоїм”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Павло ТИЧИНА П ПААН НААХХИ ИД ДН НІІ ССП ПІІВВИ И
Слово Просвіти, №03 за 2011 рік
І Прийдіть, пісні, прийдіть, ридання, З глибин, з душі безодні. Земне останнє цілування Я їй даю сьогодні.
Прийдіть, прийдіть, — я вами, рідні, Коханки смерть відзначу. Під співи серця панахидні Колишнєє оплачу.
Тумани кадять фіміами, Тумани — аж до гаю — Ридають-плачуть над полями, А я щось не ридаю.
Моє останнє цілування Таке болюче, ніжне. Впадіть, пісні, дощем ридання На серце білосніжне.
П Я чую дзвін в бору ялин Над озером, де трухне млин, — Дінь-дінь, дінь-бам… Тепер ти сам, тепер ти сам — Видзвонює він сумно там. Дінь-дінь, дінь-дін…
Я чую спів осокорів, Надгробний болісний мотив: Ридай, ридай… В ньому й надія і одчай. Кохана, любая — прощай На вік-віків!
III “Святий Безсмертний, Святий Боже!” — Співає присмерк у гаю. “Біжи, біжи, ридай і падай: Вже любку понесли твою”.
Гойдається між деревами Китайка з крові на труні. О, люде! Стійте, пожалійте, Віддайте любую міні.
Я розбужу, я зацілую. Відкрию очі, устоньки. “Біжи, біжи, ридай і падай, Бо вже вбивають в гроб гвіздки”.
Біжу — лечу… Дерева… Вітер… — Деруть одежину мою. “Святий Безсмертний, Святий Боже!” Співає присмерк у гаю.
ІV Благословен єси, Господи, Світе святим! Нас научи заповіданням Вічним Твоїм. В жалобі ніч: скрізь — зорі-свічі, Лунають співи таємничі. — Благословен єси, Господи! Поля, гаї, — я вам вклоняюсь, До ваших дум я прислухаюсь. — Благословен єси, Господи! Колись я з нею тут молився, Як Бог в коханні нам явився. — Благословен єси, Господи! Тепер я сам ходжу — блукаю, Душевні муки розсіваю. — Благословен єси, Господи! Благословляю вас я, луки, І небо в свічах й пісню муки. — Благословен єси, Господи!
Благословен єси, Господи! Світе святим! Нас научи заповіданням Вічним Твоїм.
V “Со святими” — я чую — співають Зіроньки золоті, Зіроньки. Мою душу цілують, голублять — Мов бальзам вони ллють, Мов бальзам. “Тут печалі нема ні зітхання,
Без перстнів, без вінця, Без перстнів”. “Вона матір’ю буде й сестрою, Як вогонь для землі, Як вогонь”. “Будеш ти її сином єдиним, Як Бог-Син у Отця, Як Бог-Син”. “Со святими” — я чую — співають Зіроньки золоті, Зіроньки. Мою душу цілують, голублять — Мов бальзам вони ллють, Мов бальзам.
VІ Плачу і ридаю, Об серце дзвоню я, Як тебе згадаю, Світлий мій, пресвітлий раю, — Алілуя!
Плачу і ридаю: Ачей розбужу я. Люба, встань — благаю! Ти мовчиш, пресвітлий раю. — Алілуя!
VП Світає… Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман загорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі… Так тихо, так любо, так ніжно у полі.
Світає… Все спить ще: і поле і зорі безсилі. Лиш птах десь озвався спросоння ліниво; Та пень обгорілий, мов піп на могилі, “Безсмертний, помилуй!” — кричить мовчазливо. Видніє щохвилі… Все спить ще: і поле, і зорі безсилі.
Світає… Проміннями схід ранить ніч, мов мечами.
Хто це дише, лист колише, Лист, налитий сонцем? — Тихше!
Природо, люба, — ой, гай-гай… Дай виплакатись, дай. Дай серцеві моєму ліки: Я милую втеряв навіки. Чи може ліки у стражданні є? — Іду, іду на місце лобнеє. ........................................... Надгробнеє риданіє, Надгробнеє. Хто там грає ніжно, Хто квітки цілує? Хто в природі в небозводі Розкидає перли? — Годі! Природо мила, — ой, гай-гай… Дай висловитись, дай. Люби хоч ти мене, кохана; Глибокая на серці рана Благослови на місце лобнеє. Ах, скільки щастя у стражданні є! ........................................... Риданіє надгробнеє, Риданіє.
ІХ На твоїй сумній могилі Рву я квіти голубі. Квіти серця, мого серця Уродилися в журбі.
На твоїй сумній могилі Голубію у журбі. Пам’ять вічная, кохана, Пам’ять вічная тобі.
Х Я чую дзвін в бору ялин Над озером, де трухне млин, — Дінь-дінь, дінь-бам… Тепер ти сам, тепер ти сам — Видзвонює він сумно там. Дінь-дінь, дінь-дін…
Я чую спів осокорів, Надгробний болісний мотив: Ридай, ридай… В ньому й надія і одчай. Кохана, любая — прощай На вік-віків!
* * * Я тебе поховав В присмерк синій, Як торік тут ходив, як торік тут блукав По долині.
Я тебе поховав — А й донині Чую співи твої, чую в шепоті трав Голубині.
Ніжні співи твої Аж до ранку Каплють в серце моє, як в блакить солов’ї На світанку.
Любі співи твої В серці чулім В моїм серці горять в перечутім сріблі У минулім.
Я тебе поховав В присмерк синій, Як торік тут ходив, як торік тут блукав По долині.
Та не всю схоронив Тебе, мила: Світлу душу міні, що кохав, що любив Ти лишила.
Ти лишила в зірках У блакиті Тихий погляд очей — наче крила у птах Перебиті.
Ти уклала в хмарки Свою тугу. Та в квітки запашні, на яких слізоньки, Серед лугу.
Ох, тебе положив Я до гробу, — В свою душу сумну, в погребальний мотив, Як в оздобу.
* * * Ой, що в лузі дві тополі граються, Ой, що з вітром буйним обнімаються — Гой-да, любусеньки! То притихнуть, гордо вигинаються, То заллються сміхом, то турляються, Як діточки малюсенькі.
А в моїй душі — мов перший сніг уранці: В’ються співи панахидні по коханці. А в моїй душі — мов дзвін льодку на гильці — Срібляно ридають — дзвонять колокільці.
Ой, що в небі синьому оспалії Хмари божевільні, мов шугалії, Летять не чуючи. Ха-ха! — сміється вітер, доганяє них, І б’є і рве на шмаття, їх, покраяних, Вином журби частуючи.
А в моїй душі — мов перший сніг уранці: В’ються співи панахидні по коханці. А в моїй душі — мов дзвін льодку на гильці — Срібляно ридають — дзвонять колокільці.
Друкується за першою публікацією циклу поезій Павла Тичини “Панахидні співи” (“Хайтех”. — Одеса, 1993 р.). У книжці вміщено матеріали з особистих збірок колекціонерів С. З. Лущика та Т. І. Максим’юка. Орфографію надісланого рукопису зберігаємо.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
