Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
ЧИ ОБ’ЄДНАЮТЬ ІДЕЇ СОБОРНОСТІ НАШИХ ДЕМОКРАТІВ?
Слово Просвіти, №03 за 2011 рік
Час готуватися до виборів. Парламентських, президентських. Незалежно від того, коли вони відбудуться, адже помічено: підготовка до нових виборів починається наступного дня після проведених. Вибори — цивілізований шлях, яким національно-демократичні сили можуть прийти до влади. І це єдина реальна можливість для України утвердитися справді незалежною, демократичною державою європейського типу, а не московською колонією. Для цього потрібно зовсім небагато: об’єднання демократів. Це просто. Це найважче.
Петро АНТОНЕНКО
Маємо те, що очевидне й сліпому. Втім, ще в давнину казали: “Сила ворога — в нашій слабкості”. Сила тих, хто довів Українську державу до такого стану, — в слабкості тих, хто мав цьому протидіяти: демократичних сил, національної еліти. Це діагноз. Тож час лікуватися! Кожному зрозуміло, що парламент( ських виборів не буде у березні 2011 року. Ця дата здається зараз просто несерйоз( ною, хоч, між іншим, саме вона випливає з Конституції України 1996 року, яка “від( новлена” в країні рішенням Конститу( ційного Суду. Альтернативна дата — вере( сень 2012 року, тобто по завершенні пов( ної 5(річної каденції нинішньої Верхов( ної Ради VІ скликання. Поміж ними на( зивають осінь нинішнього і весну наступ( ного року. Коли ж вибори — насправді не знає ніхто, бо дату визначатимуть не за словом законності, демократії, конститу( ційності, а за політичною доцільністю для влади. Тож не будемо ворожити. Отже, почнімо з готовності до виборів національно(демократичних сил — в ас( пекті готовності до об’єднання на них! Основні політичні сили Майдану, що бу( ли при владі попередні роки — БЮТ і “Наша Україна” (називаємо у послідов(
ності місць, які посіли на президентських виборах їхні лідери — Юлія Тимошенко (2 місце) і Віктор Ющенко (5 місце). На перший погляд, тут готовність до об’єд( нання (не те що у форматі одної партії чи навіть блоку, а бодай непоборювання) здається нижчою нуля. Чвари тривають. Звинувачення від виборців, що саме ці чвари “здали” Майдан і Україну регіона( лам, не діють. “Найбільша моя помилка в політиці — це Тимошенко”— це й сьо( годні теза й позиція Ющенка. Найбіль( шою своєю помилкою Юлія Тимошенко називає те, що почала розвінчувати ото( чення Ющенка (читай — боротьбу з ним) лише восени, а не влітку 2005 року, пер( шого року помаранчевої влади, коли прем’єр “все роздивилася й зрозуміла”. Іти БЮТ і “НУ” з цим на вибори? Це ж те, про що тільки й мріють регіонали. Ук( раїні залишається лише уповати, що все(
редині цих політичних сил, за якими ідеа( ли Майдану, прекрасні державницькі ідеї, мільйони виборців, визріє така критична маса, яка скаже своїм вождям — “Годі!” Згадаймо “старі” національно(демо( кратичні сили. Показовим у плані аналі( зу поразок, готовності до оновлення, до об’єднання став черговий з’їзд Україн( ської народної партії. Показовим майже повною відсутністю і першого, і другого, і третього у цьому більшому осколкові колись могутнього Народного Руху, в цій партії, яка силиться подати себе істинно державницькою в таборі демократії. Ка( жуть, грім не вдарить, мужик не пере( хреститься. Над цією партією вдарило вже скільки громів, але… Перший — убо( гий результат УНП на виборах 2006 року, коли вона прокотилася повз парламент.
Закінчення на стор. 5
ЛАУРЕАТИ ПРОСВІТЯНСЬКОЇ ПРЕМІЇ
ПРЕМ’ЄРА РУБРИКИ “ПОГОДА”
14–15
с. 5 · сторінка оригіналу ↗
Софії) в Києві у День Незалежності України молилися предстоятелі всіх визнаних релігійних конфесій (за винятком однієї) — остання молитва була ознаменована веселковим КОЛОМ над її увінчаним хрестом куполом. І багато хто сказав — “це ж чудо!”. Та, мабуть, про чудо свідчить і таке практичне спостереження К. Г. Юнга — коли сили темряви проривалися назовні, руйнуючи мораль і самоконтроль особистості, коли наступав хаос мислення і людина шукала виходу, в її свідомості “одночасно з’являлися нові символи, які мають колективну природу, але які вже відображають сили порядку… Це вісьові симетричні системи, відомі як мандала (коло — І. К.)”. К. Г. Юнг зауважив, що поява такого символу “дарує проблиск надії, а надія потрібна нам у нинішній час розпаду і хаотичного безпорядку”. Може, сяйво кола над собором Премудрості Божої — це даний нам усім знак надії? Бо ось нещо1 давно, на останньому Майдані, протестуючи проти свавільного Податкового кодексу, зустрілися люди з різних регіонів України і, шукаючи виходу, звільнялися від “хаосу мислення” — від накинутої їм ідолопоклонниками недовіри й взаємоворожнечі, від поділу на “східняків” і “західняків”. До них змушені були вийти можновладці, щоб запевнити, що поправлять “свій закон”. Але запевнення вили1 лися у звинувачення і репресії, щоб нагнати на людей страху і темря1 ви… Однак на Різдво, всупереч на1 кинутій темряві, задзвеніла по всій Україні велична Коляда. І тут зно1 ву показали свою сутність наші можновладці — зневажили христи1 янські Церкви України (знову ж-таки, крім однієї). І поспішають віддати собор Премудрості Божої в руки нового ідола… Мабуть, настав час, щоб од1 ностайно всі — всі ієрархи та Все1 українська Рада Церков, усі свя1 щеники і духовнослужителі, всі ченці й черниці, всі миряни усіх конфесій, усі чесні люди
ЗАСУДИЛИ
— злочинну комуністичну сис1 тему, спроби її відновлення і по1 вернення ідолопоклонництва, — наругу над собором Премуд1 рості Божої — св. Софії і над уні1 кальної цінності пам’ятками Ук1 раїни, зокрема, фундаментом Де1 сятинної Церкви, — приниження (за настановою імперського московського керів1 ництва) всіх релігійних конфесій України в догоду лише одній, — пропаганду міжнаціональ1 ної ворожнечі, — розгул озброєних промос1 ковських шовіністичних банд у Криму, — вбивства і переслідування журналістів, студентів, — репресії вчених, ректорів, простих підприємців, — відновлення практик НКВС1КДБ і сексотства, — побиття людей за захист пам’яток культури, парків, лісів і катування затриманих міліцією, — закриття неугодних украї1 ножерам українських шкіл і обме1 ження прав українських вищих навчальних закладів, — відверту розпусту олігархів і пограбування України та плюн1 дрування її природних ресурсів. Бо з нами усіма — Єдиний Тво& рець&Законодавець!
Закінчення. Початок на стор. 1
Другий грім, оглушливий, вдарив над УНП на останніх президентських виборах, коли голова партії Костенко, балотуючись усупереч бажання більшості партійців (у цьому можна не сумніватися), аза рішенням партійного генералітету, набрав жалюгідні 0,2 відсотка голосів. Що в 10 разів (!) менше, ніж на попередньому його балотуванні після розколу Руху 1999 року. Третій грім вдарив на осінніх місцевих виборах. Грудневий партійний з’їзд — і не те що жодного каяття чи бодай самокритики від партгенералітету, а й повна відсутність самооцінки: що взагалі означало оте облудне балотування на президентських виборах? А в середовищі рядових партійців усе наполегливіше лунає визначення — “зрада”. Місцеві вибори було визнано мало не успіхом партії, яка, як було заявлено в документах з’їзду, зайняла 11 місце серед понад 120 партій, що балотувалися. Цікаво, звідки така статистика, якщо для цього треба було б порахувати мандати всіх отих віртуальних 120 партій по всіх понад 30 тисячах виборчих дільниць країни і по всіх видах виборів, від обласних до сільських рад. А головне — яка велика честь зайняти 11 місце серед 11 чи 12 реальних партій! Ніщо не навчило і вже не навчить нічому цю партію, яка дедалі більше скидається на якийсь спецпроект з руйнації демократичних сил. Після таких погромів на кількох виборах — жодної відставки на з’їзді: голови партії, його заступників, Центрального проводу. Натомість — самовідвід висунутих делегатами кандидатур при виборах голови
Марія КУЧЕРЕНКО
Україна завжди була багата Василями. Кажуть, Василь Стус жартував — мовляв, кожна четверта українська мати називає сина Василем. Здається, у цьому царственному імені за всю українську історію акумулювалося природжене відчуття власної людської і національної гідності, самодостатності, могутнього творчого потенціалу. А ще здатність до святої саможертовності — якість, якої в нашому суспільстві дедалі меншає (чи не тому таким рідкісним стає це горде ім’я в Україні?). Василь Чумак був розстріляний за участь у повстанні проти білогвардійців у 18 років; у Василя Еллана-Блакитного розірвалося серце в 31 рік — таким чином він своєю смертю випередив на два дні наказ Москви про розстріл, Василь Симоненко помер “своєю смертю” — після звірячого побиття міліціонерами — в 28 років, Василь Стус — “…дерево з обрубаною вершиною”, як сказала про нього Михайлина Коцюбинська, — загинув у мордовських таборах за дивних обставину 47 років. Дивовижний збіг — можливо, в тому збігу є Господній знак — якась небесна обраність: Василь Стус народився на саме Різдво, а Василь Симоненко одразу по Різдві — 8 січня. Тож пам’ять про обох славних Василів вшановують разом, у січні, на свято різдвяних Василів. Цього дня нагороджують премією імені Василя Стуса людей активної громадянської позиції, які зробили помітний внесок у розбудову національного життя: письменників, художників, акторів, науковців, правозахисників, просвітян.
досвідченими партійними “зубрами”, такими як Заєць, Слободян, Асадчев. Схоже, були вміло “відрізані” від балотування й такі цікаві молоді лідери, як голова Рівненської УНП і “Просвіти” Ніколіна, яку не спромоглися обрати бодай заступником голови партії, при тому, що з’їзд обрав їх аж сім! Може, хоч на цьому з’їзді хворої партії її лідером був би обраний Василь Червоній, але такі політики чомусь рано помирають. Єдиним мікроскопічним позитивом з’їзду було кволе рішення почати, здається вже удвадцяте, “процес об’єднання” демократичних сил. З ким — не названо, хоча в демократичному середовищі конкретно називають три партії, які начебто ведуть переговори про об’єднання в одну. Це, окрім УНП, “Наша Україна” та відокремлений свого часу її уламок “За Україну!”, партія, яку очолює В’ячеслав Кириленко. Молодий, розумний політик, якого давно можна було б обрати і головою УНП, і спікером Верховної Ради, а чому не було обрано, це теж питання чесного аналізу. Втім, наскільки відомо, ні Кириленко, ні Костенко не повинні стати головами цієї об’єднаної партії, як і лідери “НУ” — голова “Нашої України” Валентин Наливайченко і її почесний голова Віктор Ющенко. І ще одна передумова: нова партія повинна мати нову назву, інакше це буде не об’єднання, а приєднання до когось.
Що ж, це реальний серед наших малореальних варіантів об’єднання. Затримка за малим: вгамувати гонор і самих членів партій, насамперед УНП, де ніяк не усвідомлять, що вони вже не пуп демократії, і партвождів. Слово тепер за партійцями. Які ще перспективи об’єднання? Варто нагадати першу п’ятірку виборчого списку Блоку “Наша Україна — Народна Самооборона” на останніх парламентських виборах восени 2007-го: Луценко, Кириленко, Яценюк, Гриценко, Катеринчук. П’ять цікавих політиків молодшої генерації, п’ять партій — і кожен лідер при своїй. Перше, що спадає на думку, — як непросто їх об’єднати. Друге — які дріб’язкові всі ці “перешкоди”, коли йдеться про долю України! Тож чи не згадати, що Луценко, попри тюремні ґрати і напіввіртуальність його “Народної самооборони”, залишається її ідейним лідером. Катеринчукові теж доведеться чітко визначитися, на якому стільці сидіти. Гриценко і його партія “Громадянська позиція” готові до об’єднання в єдину партію — на цьому наполегливо наголошує сам політик. І навіть Арсеній Яценюк, якого похапцем записують у “придворну опозицію” і який є самодостатнім політиком, цілком вписується в таке об’єднання. Бодай у форматі демократичного виборчого Фронту, якщо його партія “Фронт змін” не буде вливатися в об’єднану партію. У цьому Фронті знайдеться
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
