Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Будь'яку штучну дамбу прориває повенева вода, яка завжди має силу більшу, ніж рукотворна дамба”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

або СЮЖЕТ НЕ ЛИШЕ ДЛЯ МАРІЇ МАТІОС…

Слово Просвіти, №03 за 2011 рік

Історія, яка цілком може ста( ти сюжетом наступної книжки відомої української письменниці Марії Матіос, набула не лише Всеукраїнського, а й світового розголосу. Сотні листів, СМС(ок, дзвінків надходили і надходять на адресу авторки “Вирваних сторінок”… Як прокоментувала їх Марія Василівна, вона переко( налася, що в Україні здорове сус( пільство: люди озиваються до неї з Луганська і Криму, з Буковини і Галичини, з багатьох країн світу, не лише зі словами підтримки, ай відгуками про її творчість та проханнями вказати адреси ма( газинів, де можна придбати кни( гу, яка стала об’єктом уваги пра( воохоронних органів. Втім, не лише їх. У п’ятницю 14 січня у Верховній Раді були виголошені депутатські запити Андрія Шкі( ля, Ірини Геращенко та Олексан( дра Третьякова, Арсенія Яценю( ка, Івана Стойка, Андрія Шев( ченка, Анатолія Гриценка та ін( ших (ще четверо депутатів) до президента України, до міністра внутрішніх справ України, Гене( рального прокурора України — щодо політичних переслідувань української письменниці Марії Матіос з боку Генеральної проку( ратури України та Міністерства внутрішніх справ України та за( безпечення її захисту. Народний депутат В. В. Таран (письменник Віктор Терен) у своєму запитанні до Уповнова( женого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової пояснив, між іншим, перейня( тість суспільства історією, що розгортається нині: “про знева( ження прав людини в Україні го( ворить кількість заяв її громадян, поданих в Європейський Суд. І ви знаєте, Україна тут займає третє місце у світі, звичайно, піс( ля Росії і після Туреччини. Тобто в Україні йде тотальне порушен( ня прав людини: права на мирні зібрання, права на свободу сло( ва, просто на життя. І всі, хто опонує нинішній владі, вони репресуються — це і Тимошенко, і письменниця Матіос, і журналіс( ти, і абсолютно всі члени моло( діжної організації “Тризуб”. І, скажімо, за оцінкою Міжнарод( ної організації “Фрідом Хаус” Україна вже не є вільною держа( вою. Вона вже не є вільною дер( жавою — вона вже є напіввіль( ною. Шановна Ніно Іванівно! Можливо треба набратися муж( ності і сказати, що дотримання прав людини в Україні неможли( ве без зміни нинішньої влади, нинішньої диктатури”. Цією ж темою переймався і В. О. Яворівський, голова Комі( тету ВР з питань духовності і культури, звертаючись до пана Могильова: “Шановний мініс( тре, лісоруб Вася, відбиваючись від комарів сокирою, вирубав 2 гектари лісу. Ви зараз зрозумієте, до чого це я веду. Ви знаєте істо( рію із видатною українською письменницею, лауреатом Наці( ональної премії, Марією Матіос, яку сьогодні переслідує наша так звана українська міліція. Генпро( курор відмовився, що вони ма( ють до цього відношення, зна( чить це справа вашого відомства. Міліція не змила ще крові зі сво( їх рук за вбивство Ґонґадзе, фак( тично закрита справа про вбивс( тво журналіста Василя Клемен( тьєва, а ще Олена Білозерська, над якою вчинили міліціонери, власне кажучи, наругу. Що відбу( вається в країні? Може, будемо ставити просто міліціонера, ска( жімо, біля Марії Матіос і не дава( ти, щоб вона взагалі писала? Тоді у вас менше буде роботи”. Відповідь А.В. Могильова (згідно зі стенограмою): “Дякую за питання. Відповідаю вам по Марії Матіос, відносно якої, по мнению одного из народных де( путатов, она оскорбительно выс( казалась. Он написал по этому поводу заявление в прокуратуру. Подождите. Это не ко мне воп( рос. Написали заявление в про( куратуру. Прокуратура после это( го направила к нам эту бумагу опросить эту гражданку, так ска( зать, известную поэтессу, как вы говорите. Бумага была направле( на во Львов, где ее не было, по( том пришла в Киев. Адрес, кото( рый указывали они, она там не живет. Пришел милиционер. Спросил: здесь живет такая(то или нет? Написали ответ, что нет, и бумагу отправили опять в про( куратуру. Такі от переслідування. Это вы раздуваете мыльный пу( зырь из ничего”. Тим часом в Інтернеті з’яви( лося повідомлення Відділу зв’яз( ків з громадськістю ГУМВС Ук( раїни в м. Києві. Цитуємо: “Гене( ральна прокуратура надала дору( чення відповідним територіальним підрозділам МВС провести пере( вірку викладених у запиті фактів, а зібрані матеріали направити до Генеральної прокуратури. Одне з таких доручень отримало Печер( ське райуправління столичної мі( ліції. Виконуючи вимоги головно( го контрольно(надзорного орга( ну держави, один з працівників Печерського РУВС відвідав бу( динок, адресу якого авторка нази( вала у тексті книги та спілкувався з мешканцями. ВЗГ ГУМВС в м. Києві заяв( ляє, що столична міліція жодним чином не чинить тиску на пись( менницю Марію Матіос й тим паче не має на меті її затримува( ти. Столична міліція діє у рамках своїх повноважень, виконуючи до( ручення Генеральної прокуратури України. По закінченню перевірки всі зібрані матеріали будуть надані Генеральній прокуратурі України для прийняття рішення згідно чинно( го законодавства по депутатсько( му запиту народного депутата України”. Паралельно в Інтернеті кур( сує відповідь глави ГПУ Віктора Пшонки (подаємо мовою оригі( налу): “Авторитетно заявляю, что Генпрокуратура никогда никаких поручений никому в отношении “преследования” Марии Матиос никогда не давала”. Дуже влучним, на нашу дум( ку, є коментар до цієї детективної історії, від якої заносить душком репресій, яких неоднораз зазна( вала українська література, ліде( ра політичної партії “Фронт Змін” Арсенія Яценюка: “Із ма( ніакальною наполегливістю влада відтворює сталінські практики, мавпуючи навіть стилістику су( дилищ 70!річної давнини. Знахо( дяться “обурені трудящі” — і з їх( ньої подачі миттєво заводяться “справи істориків”, “справи жур( налістів”, а тепер — ще й “справи письменників”. Так само, як і тоді, обираються дослідники й митці, чия творчість й науковий доробок є загальновизнаними і відомими далеко за межами країни. Тобто якщо вже цих дістали, то всім ін( шим краще й не потикатися з вільнодумством і несанкціонова( ними “згори” думками. Невипадково правоохоронні ор! гани виявили таку небачену гіпер! активність, розшукуючи тих, хто зруйнував пам’ятник Сталіну в Запоріжжі. Нинішня влада, одні! єю рукою підписуючи Закон про культуру, який гарантує свободу творчості, іншою хапає письмен! ників і журналістів за горло саме за їхню творчість. Тепер слід чека! ти запровадження “індексу забо! ронених книг”, списку небажаних для ТБ митців, зборів “трудя! щих”, які Матіос “не читали, але засуджують”, і запровадження затвердженого адміністрацією президента літературного кано! ну”. Перегукується з цим комен( тарем і заява Українського цен( тру Міжнародного ПЕН(Клубу: “Ми висловлюємо рішучий про( тест проти будь(яких спроб вилу( чати з обігу плоди письменниць( кої праці. Спроба зробити це у випадку Марії Матіос викликає ганебні для влади асоціації і є ля( пасом усім, хто цінує творче сло( во й письменницьку працю. Ми застерігаємо нинішню українську владу: саме на неї ля( гає відповідальність за те, що в Україні ведеться наступ на тери( торію свободи. Нагадуємо: пере( моги влади над письменниками завжди виявляються пірровими та безславними”. чи любов, за серце, за честь — за своє: землю, вітчизну, родину. І т.і. Так, доволі часто я інтерпретую історію крізь призму отієї дуже актуальної Франкової концепції “украденого щастя”. Імені цікаво досліджувати “украдене щастя” нації і “украдене щастя” окремої особи, які так взаємопов’язані, що подеколи можна говорити про “сіамську” природу таких історичних “крадіжок”. У творчості мені важлива проблема витіснення морального з людської природи, наступ на саму людську природу. Тому здебільше мої книжки — це реабілітація моральних та вітальних (життєствердних) категорій. Це, певним чином, вибудовування ментальної та моральної ієрархій нації. Адже без ієрархії моральних категорій неможливий розвиток будь-якого суспільства. Здичавіння людини відбувається тоді, коли людина і суспільство, в якому вона живе, втрачають орієнтири духу, моралі і культури. Суверенність нації може утверджуватися і через культуру. Якщо хочете, культурний націоналізм. А культурний націоналізм, на мою думку, це розумний баланс історичного, ментального та метафізичного. Це поєднання історичної та духовної пам’яті. Коли би треба поставити епіграф до майже кожного мого персонажа, то я би вибрала такий: ЧЕСТЬ — ПОНАД УСЕ. Бо в кожного мого персонажа — (навіть найбільшого негідника) є своє алібі. Це алібі одним може видатися жорстокістю, іншим — справедливістю, третім — безглуздям. Але тому воно й цікаве — життя, що в ньому є таке різноманіття людей, позицій, поглядів. І письменникові гріх не занурюватися у ті гущавини. Я вдивлятимусь у пітьму історії доти, поки не відчую, що запаси моїх знань і допитливості вичерпані і що більше не чую відлуння з того боку, де мій читач. Переважна більшість українців не знає правди про багато періодів життя своєї країни. Але моя цікавість до історичних тем жодним чином не пов’язана з якимись родинними подіями. Як писали колись у радянських анкетах, ніхто з моїх близьких і рідних “не був, не сидів, не притягався”. Проте, на мою думку, відсутність особистого болю не може стати “шлагбаумом” для відтворення невиписаного і непрочитаного історичного болю твоєї країни. Оце і є моя причина зацикленості на наших історичних бункерах. Мої книжки і люди в них — це тисячі українських розтік зі сходу на захід. Розтік, перемелених історією без жалю і пощади. І справа не в тому, пов’язано це з переділом кордонів, переділом власності чи з нівеляцією совісті і честі. Кожен український регіон мав свої різновиди історичних жорен. Зрозуміло, що мені ближча земля, де мені пуп різали і яку я чую кожною своєю клітиною. Тому в моїх книжках найбільше історії “западенської” — тієї, яка, як мені здається, в Україні є менш зрозумілою для самих українських громадян, ніж історія Стародавнього Риму чи Древньої Греції. Але я думаю так: історія завжди собі йде, як літній дощ на Буковині — без попередження і без стриму. А люди народжуються і живуть, і вони не можуть вибирати собі ні історії, ні обставин, які їм моделює час. Вони можуть або погоджуватися з ними, або бунтувати проти обставин чи інших людей, які їм роблять кривду. Тому усі мої літературні дарусі, юстини, юр’яни — це своєрідна метафора, спроектована через Буковину і Галичину на всю Україну. Підставте свої імена моїм героїням — і ви побачите, що вони майже однакові у межах тих обставин, в які їх заганяє час. І хочу сказати щось дуже важливе: східні регіони України надзвичайно активно реагують на запропоновану мною тематику. Я це бачу з моніторингу продажів книжок. А це — аргумент, може, сильніший за будь-який інший. Тому я не втомлюся розказувати про всіх нас — різних в усіх куточках України — доти, поки Бог даватиме мені Слово. Апатія, яскраво виражений анабіоз і моральна втома, що з початком 2010 року охопила навіть тих людей, від яких цього годі було сподіватися (культурних діячів, політиків, свідомих громадян), не можуть стати підставою чи виправданням для людей твердої віри, які знають, що поступ життя можна лише загальмувати, але неможливо спинити. Як не можна спинити стрілу підсніжника з-під снігу, цвірінькання з гнізда вилупленого горобця і людського голосу нормального громадянина, який хоче жити по-людськи, знаючи, що так живе більшість світу, а також знаючи, що громадянин має всі підстави для такого життя. Будь-яку штучну дамбу прориває повенева вода, яка завжди має силу більшу, ніж рукотворна дамба, в яку під час будівництва не були закладені всі призначені для цього компоненти. Я в це вірю. Бо це правда. Іноді правда торжествує в найбільш несподіваний момент. Не вірите?! А хто вірив, що моя німа солодка Даруся зуміє заговорити?! Я й сама сумнівалася. А ось прийшов Іван Цвичок — і дамбу мовчання прорвало. І аж тоді стало зрозуміло, що солодка Даруся, хоч і німа — але розумна. І дії її — розумніші від дій деяких фіксовано розумних. Чи не диво, що німі люди подеколи здатні на дії відважніші, ніж ті, що багато говорять?! Ми ще станемо учасниками такого дива. І німі. І говорящі. Марія Матіос, 15 липня — 15 серпня 2010, Київ — Єрусалим — Київ Сюжет відстежувала Любов ГОЛОТА * Мову та правопис листів, стено( грам, документів зберігаємо. — Ред.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин