Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Письменник і громадянин, син своєї землі, він усім серцем і конкретним ділом підтримував національно@духовне відродження”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

На порубіжжі польської та української культур

Слово Просвіти, №03 за 2012 рік

ніше відтворити постать українського громадського та політичного діяча польського походження В’ячеслава Липинського. Твір на історичну тематику тільки тоді можна вважати високоякісним, коли він звучить по-сучасному. “Корсакова нарація усім своїм пафосом спрямована в сьогоднішній день, — пише Михайло Слабошпицький у післямові до роману “Діти Яфета”. — Це саме той випадок, коли історія повинна виконати роль навчительки сучасності, надати для неї невідпорні аргументи. Корсак виступає у своєму романі й у ролі археолога, який “розкопує” минуле, й реставратора, який із розтрощених уламків відтворює цілісну картину, і портретиста, який з промовистих подробиць відтворює людський і політичний характер свого героя. Одне слово, Корсак уміло послуговується усім тим, що дає авторові універсальний за художніми можливостями історичний роман”. На тлі суспільно-політичних подій першої половини ХХ століття Іван Корсак вимальовує В’ячеслава Казимировича не просто як державного мужа, а як особистість. У романі Липинський — людина тонкої душевної організації, ідеаліст, який повністю присвячує своє життя служінню на той час малоймовірній справі — утвердженню державного ладу в Україні. Одним із наскрізних мотивів роману є мотив своєрідної самотності. Хоч головний герой — поляк за національністю, проте всім серцем прийняв Україну, здобув визнання українців діаспори у багатьох країнах світу, хоч і не знайшов підтримки поміж своїх рідних. Іван Корсак використовує у романі вдалий художній прийом: він іноді апелює до головного героя книги, подає матеріал від першої особи: “А ще маєш виписати, В’ячеславе, все про матеріальну силу і моральний авторитет, без яких не буває національної аристо@ кратії, про володіння нею землею, виробництвом і зброєю, так багато виписати і на поличках ретельненько все розкласти…”. Це створює у читача ефект безпосереднього спілкування із головним героєм. Назва книги “Діти Яфета” ґрунтується на роздумах В’ячеслава Липинського, коли той з’ясовує причини поразки українських державотворчих змагань у першій третині ХХ століття: “Необуздане хамство і цей раз розвалило Українську державу…”, адже “не було в Україні своєї власної Яфетової сили”. Отак В’ячеслав Казимирович усе життя відшукував однодумців-побратимів — дітей Яфета… Хоч роман помережаний документами, листами, проте читається легко і невимушено. Але в книжці мало побутових описів, класичної деталізації. “Діти Яфета” — не перша книга Івана Корсака про яскраві постаті на порубіжжі польської та української культур. Ці постаті ми знаходимо в книгах “Тиха правда Модеста Левицького”, “Капелан Армії УНР”, “Отаман Чайка”, “Корона Юрія ІІ”. А ще можна помітити щасливий збіг: після “Капелана” було виділено кошти з бюджету на впорядкування крипти Хрестовоздвиженського храму, де покояться Данило Братковський, фундаторка Києво-Могилянської академії Галшка Гулевичівна та ще низка наших славетних попередників. Після “Тихої правди” ім’я Модеста Левицького було присвоєно Кабінетом Міністрів луцькій гімназії №4, спадкоємиці уславленої української гімназії 30-х років, а завдяки роману “Діти Яфета” після двадцяти літ бездіяльності, сорому і руйновища відбудовано садибу Липинського.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин