Рідний край · “Священики, дяки, учителі в Острожці завжди були активними просвітянами. Їхня подвижницька діяль= ність донині живе в теплих спогадах односельців”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
ВВ іі кк тт оо рр М М оо рр ее нн ее цц ьь :: «У темі визвольних змагань — суцільні відкриття для дослідника»
Слово Просвіти, №03 за 2012 рік
— Вікторе Івановичу, чи давно цікавитеся краєзнавством, українським визвольним рухом? — Ще навчаючись у середній школі, очолював краєзнавчий гурток. Тема українського визвольного руху пізнавальна і повчальна. Цікавитися нею почав у другій половині 1980-х років, навчаючись в університеті. — Ви закінчуєте роботу над книжкою про прилучан в армії УНР. Розкажіть детальніше про її героїв. У чому актуальність дослідження? — Близько трьох років збираю згадки про мешканців Прилуччини, які в лавах армії УНР боролися за незалежність України. Вдалося зібрати матеріали про понад 140 осіб — про когось два-три речення, про декого — за чималий період життя, а про декого — за все життя. Останніх — найменше. Їх за радянських часів проклинали, називали “петлюрівськими бандитами”, хоч їхня провина в тому, що вони любили рідну землю, і цю синівську любов доводили своїм життям. Назва моєї книги “Земляки Миколи Міхновського в боротьбі за українську державність”. Тема участі вихідців з того чи іншого краю у визвольній боротьбі 1917—1921 років сьогодні погано висвітлена. Я бачив тільки одну книгу — “Спадкоємці козацької слави” Олега Шатайла — про генералів Армії УНР, уродженців Черкащини. — У яких архівах Ви працювали, які відкриття вдалося зробити в процесі опрацювання фондів? — Це Центральний державний архів вищих органів управління, Державний архів Чернігівської області, Державний архів Закарпатської області та інші. Щодо відкриттів можу констатувати: ця тема — суцільне відкриття. Я тепер інакше оцінюю деякі факти і явища в нашій історії, сприймаю свою Прилуччину. Думаю, нам, українцям, потрібно змінитися у ставленні до себе, до нашої історії, історії сусідніх народів. Я дізнався, як багато для українців у скрутні часи на еміграції зробив уряд Чехословацької республіки й особисто президент Масарик. Це був просто порятунок для них. Та про це ніхто не згадує, і це невдячність із нашого боку. — Хто з українських військових діячів родом із Прилуччини? — Уродженець Прилуччини Микола Міхновський — послідовний державник, який не шукав федерацій та автономій, не блукав соціалістичними манівцями. Та
Кожне українське село має свої звитяги і своїх героїв, має свої традиції і навіть свої унікальні слова. Чергова книжка, яку надіслала до нашої редакційної краєзнавчої бібліотеки її авторка — Ніна Федорівна Миколайчук, присвячена прадавньому волинському селу Острожець. Виникло воно, як вважається, незадовго до 1528 року, коли король Речі Посполитої Сигізмунд дозволив троїцькому городничому Петру Михайловичу заснувати в його спадковому селі Острожці місто і надав йому Магдебурзьке право. Нині Острожець — центр сільської ради Млинівського району Рівненської області. У селі у 1127 дворах мешкає 2622 особи. На території сільської ради зареєстровані 24 суб’єкти господарювання, серед яких усі необхідні для нормального життя мешканців підприємства й установи, школа, будинок культури, церква, бібліотека, 34 заклади торгівлі. А нещодавно побачило світ уже друге, доповнене видання “Острожець з давнини до сьогодення”. Авторський стиль Ніни Федорівни унікальний. Книжка про Острожець написана, немов одна велична картина, де минуле й сучасне села переплітаються. Звісно, Острожець — колишнє містечко, тож писати є про що і є про кого. Навряд чи невеличка книжка змогла вмістити всі віхи колишнього й нинішнього життя краю. Але слід віддати належне авторці — вона не вдається до розлогих оповідей, натомість вправно оперує датами, фактами, іменами. Іноді в одному реченні лаконічно формулює те, на що інші автори витратили б кілька сторінок. Для наочності використовує порівняльні таблиці та багату колекцію світлині документів, яку збирала не один рік. Тож ватільки не шанують його в Україні, мабуть, так вигідно. Міхновський розумів надважливу роль армії і вимагав розбудови збройних сил. Та Грушевський, Винниченко, Петлюра робили інше. Результат відомий… До речі, родич Міхновського, полковник Василь Совачів очолював санітарну службу Армії УНР. Полковник Павло Крицький, родом із с. Мала Дівиця, очолював авіацію Армії УНР 1919 року. До речі, з цього ж села походить дружина Головного Отамана Симона Петлюри — Ольга. Більшість імен і прізвищ земляків вдалося виявити у вищезгаданих архівах, меншу частину — в українській пресі та книжках, що виходили на еміграції. Перша частина книги — інформація про прилучан, які перебували в Армії УНР; друга — інформація про військовиків, які вчилися, служили чи воювали на території Прилуччини під час визвольних змагань; третя частина — інформація про вихідців з Чернігівщини в Армії УНР. Окремими розділами планую подати копії документів того часу, пояснення до окремих подій, порівняльну таблицю рангів українського і російського війська. Чернігівці зробили гідний внесок у боротьбу за незалежність України. Працюючи, спочатку просто фіксував факти, багато випустив, а з часом вирішив, що потрібно про все це згадати. Мені можуть закинути, а до чого тут “земляки Міхновського”, адже Микола Міхновський народився на Полтавщині. Та Прилуччина була в складі Полтавщини до 30-х років минулого століття. Згодом, унаслідок адміністративно-територіальної реформи із частини земель Полтавщини й Чернігівщини створили Сумську область. Прилуцький повіт розділили, він увійшов до складу Чернігівської області. Найбільшу частину склав саме Прилуцький район, частина відійшла до Ічнянського і Варвинського районів, виокремили Срібнянський. Батьківщина Миколи Міхновського, село Турівка, нині у складі Згурівського району Київської області.
про окупаційний період і діяльність руху опору. І це не дивно, адже село було в самому серці діяльності ОУН та УПА. Книжка містить безцінні спогади очевидців тих буремних подій, а також розповідає про уродженців села — борців за волю України. Комуністи воювали з ними аж до 1950-х років. А найперше, що зробила після повернення в Острожець радянська влада — спалила 1945 року дерев’яну Свято-Преображенську церкву, побудовану 1752 року. Окрема сторінка історії села — доля переселенців із Холмщини, про це також є у книжці. Є розділи про минуле і сучасне життя школи, лікарні, церкви, плодоконсервного заводу, сільгосппідприємства. Не оминає авторка побут, звичаї та обряди села, його відомих людей. Серед випускників місцевої школи народний депутат України Ігор Єрємєєв, художники Іван Мулярчук і Леонід Гопанчук, хірург Леонтій Нестеренко та багато інших. Книжка Ніни Миколайчук “Острожець з давнини до сьогодення” для людей і про людей. Про відомих земляків і простих трудівників, які вписали своє життя в пам’ять односельців та історію краю. Історію села видано вже вдруге, а це — найліпше підтвердження того, що краєзнавча література, мов повітря, потрібна нині в наших селах. Хтось, гортаючи книгу, знайде на гуртовій світлині свого батька чи діда, для ко-
— Які ще теми періоду визвольних змагань дотичні до Вашого дослідження? — Зараз працюю з матеріалами про повстанський антибільшовицький рух — тут узагалі цілина. Паралельно досліджую діяльність окупаційного репресивного апарату: більшовицькі концтабори, які почали функціонувати в наших краях із 1919 року. Це ж не Соловки і Колима, а Чернігів, Полтава, Кролевець, Лубни!.. — Чи активною була “Просвіта” в Прилуках? Розкажіть про зв’язки тодішніх просвітян з військовими формуваннями УНР? — Після Лютневої революції 1917 року відбувся “вибух” у діяльності “Просвіти” на Прилуччині: збори, концерти, вистави, влаштування книгозбірні, активна позиція в житті суспільства, створення українських молодіжних організацій, випуск часопису “Гасло”, книг. Практично в кожному селі повіту був осередок “Просвіти”, який об’єднував 30—50 просвітян. Мені відомо про двох членів Прилуцької міської “Просвіти”, які перебували в лавах українського війська і вибули в еміграцію. Цікавими особами для дослідника є голова “Просвіти” — Петро Залозний, Завалишин (балотувався на виборах до Державної Думи), Тарнавський. Кость Величко, активний діяч “Просвіти” і член Всеукраїнської ради військових депутатів у Києві, був серед більшовицького керівництва Прилуччини у 20-ті роки минулого століття. — Де плануєте видати книгу, чи маєте підтримку? — Друкувати книгу збираюся в Києві, бо потрібне видавництво з кваліфікованими фахівцями. Маю багато копій світлин і документів, яким майже 90 років. Не всі хочуть працювати з таким матеріалом, але без нього книжку не варто й робити, адже світлини передають дух того часу. Мені сподобалася робота дизайнера видавництва “2 PRINT” (про яке веду мову) — він має багатий досвід роботи з історичними документами і може взятися за цю справу. Також сподіваюся на допомогу і підтримку Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, просвітян, усіх небайдужих до нашої національної історії.
гось історичні нариси стануть джерелом натхнення, а хтось, напевно, берегтиме це видання, як найдорожчу реліквію… Примітно, що Ніна Миколайчук не вважає себе автором історії Острожця, а є лише її упорядником. Багато нарисів написали односельці. Такі роботи гуртують громаду, навчають людей берегти, примножувати свою історичну пам’ять.
Матеріали підготував Євген БУКЕТ
Українська Центральна Рада Третім Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки. Однак Україна перебувала у федерації з Росією. Тоді вважали, що жовтневі події в Петрограді — лише змова, яку незабаром буде ліквідовано. Проте колесо історії покотилося у зовсім інший бік… Сьогодні буремні події визвольних змагань 1917—1921 рр. на теренах України ще залишаються предметом політичних спекуляцій і темою ґрунтовних історичних досліджень. Але їхнє надважливе значення для становлення української державності вже ні в кого не викликає сумнівів. Наш співрозмовник — уродженець міста Прилуки, що на Чернігівщині, юрист за фахом і краєзнавець за покликанням Віктор МОРЕНЕЦЬ. Основне наукове зацікавлення Віктора Івановича — тема визвольних змагань українського народу на початку ХХ століття.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
