Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “У риштуванні опинився Кобзар. Символіка справді жорстока…” · с. 3сторінка оригіналу ↗

Кобзар без голови

Слово Просвіти, №03 за 2012 рік

Cергій ДОВГАЛЬ, голова Дніпропетровського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка Обіцяний владою бліц-криг із реконструкцією пам’ятника Тарасу Шевченку на Монастирському острові у Дніпропетровську виявився затяжним процесом. Скульптура, яка вражає світ Цей пам’ятник Тарасу Шевченку на повен зріст на Монастирському острові у Дніпропетровську легендарний. З огляду іна історію його появи на світ, і на поважний вік — скульптура височіє над Дніпром понад 50 років. Що характерно, навіть у дніпропетровських газетах кінця 50-х інформації про відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку не знайдеш. Тільки на початку 60-х у пресі почали з’являтися повідомлення про покладання квітів до скульптури Кобзаря. Проте спершу про задум звести величний пам’ятник Тарасу Григоровичу на Монастирському острові тодішні ЗМІ повідомляли. А потім несподівано замовкли… Вочевидь, з огляду на те, що шлях до зведення у світ скульптури виявився дуже тернистим. Адже спершу навіть не знали, як втілити грандіозний задум у життя. Ситуацію врятував геній піонера художнього литва у Дніпропетровську, головного ливарника трубопрокатного заводу імені Леніна Миколи Заливакіна. Мені пощастило поспілкуватися з цією непересічною людиною незадовго до його смерті у віці близько 100 років, який він доживав в одноповерховій “хрущобі” фактично в центрі міста. Почув про нього з матеріалів виставки в художньому музеї під назвою “Чарівний світ дерева”. Тоді вже 94-річний Заливакін демонстрував на ній свої зразки мистецтва коренепластики, такої собі біжутерії з деревини, чим захопився тільки після виходу на пенсію. Як розповів мені тоді Микола Йосипович, спершу відомий скульптор Іван Зноба із сином Валентином створили гіпсову модель пам’ятника Тарасу Шевченку, яку встановили в одному з дніпропетровських парків. За зізнанням Заливакіна, його вразила масштабність задуму: скульптура була заввишки з триповерховий будинок. І дотепер цей пам’ятник Кобзареві є найвищим у світі, хоча таких на планеті понад 600. Тоді ж Микола Йосипович розповів мені про деякі особливості цієї неординарної роботи. Зокрема про “операцію” на коліні скульптурного Кобзаря. До цього довелося вдатися після того, як один зі шматків форми під тиском металу, що заливався, змістився. Це спричинило збільшення розміру коліна. Зрештою, Микола Йосипович розпорядився вирізати в коліні Кобзаря металеву смугу і стягнути порожнину, що утворилася, за допомогою гвинта. Навіть зараз, якщо придивитися до скульптури, це можна помітити. Найбільшою проблемою було доправити велетенську чавунну фігуру, хоч і розрізану на дві частини, на Монастирський (тоді — Комсомольський) острів. Благо, через цей шматочок суші в оточенні дніпровської води пролягав залізничний Мерефо-Херсонський міст. Отож довелося домовлятися з керівництвом залізниці. Зрештою, домовилися про перекриття Мерефо-Херсонського моста, і спеціальним потягом, що складався з двох вагонів та паровоза, пам’ятник перевезли на острів. Небезпека підкралася несподівано Але й після цього проблеми зі скульптурою не припинилися: довелося помізкувати, як з’єднати дві частини пам’ятника. Зрештою, вирішили залити всередину бетон. Причому через монтажний отвір у голову залізли не тільки формувальник і електрозварювальник, а й сам Заливакін. Після виконання кріпильних робіт конструкцію було залито. Відтоді пам’ятник Кобзареві пережив чимало незгод. У буремні 60-ті всюдисущі кадебісти тут вистежували тих, хто намагався покласти до підніжжя пам’ятника квіти, що сприймалося як націоналістичний ухил і антирадянська діяльність. У 90-ті небезпека для Кобзаря підкралася несподівано. З благословіння тодішнього міського голови Дніпропетровська Миколи Швеця тут почали споруджувати капличку — храм Миколи Чудотворця Московського патріархату. Дніпропетровські архітектори зазначили, що пам’ятник — цілісна композиція з відповідним ландшафтом, і зводити тут будівлі неприпустимо. І якщо раніше з дніпровської набережної з боку центрального мосту через Дніпро поставала велична скульптура зажуреного Кобзаря над дніпровою кручею, то нині її перекриває храм Миколи Чудотворця. Та й зведення у центрі Дніпропетровська на початку 90-х ще одного пам’ятника молодому Кобзареві, біля якого тепер проводять усі масові заходи, спричинилося до того, що на Монастирському острові відвідувачів поменшало. Велет українського духу у риштуванні Минулого року у день 20-річчя Незалежності України було вирішено, як завжди, зібратися біля скульптури Кобзареві молодому, а потім здійснити пішу ходу на дніпровську набережну до Кобзаря старобронзу) на фотографії з одного Інтернет-видання. За інформацією ЗМІ, монумент Шевченка із Сопошина вивіз приватний підприємець І. Білан, який отримав майно господарського двору після розпаду колгоспу. Мешканці села у відчаї, проте бізнесмен не розуміє їхнього обурення: “Ніхто того пам’ятника не крав. Та й узагалі, чому я маю з кимось радитися?! Пам’ятник — моя приватна власність, яку отримав законним шляхом. Його оцінили, як борону, як плуг, як трактор…”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин