Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Патріотична акція українських державників · викликала шалений спротив місцевих · промосковських угруповань”. · 6 Український шлях · с. 6сторінка оригіналу ↗

На тлі суворої доби До сторіччя з дня народження останнього командира УПА Василя КУКА

Слово Просвіти, №03 за 2013 рік

Молоді роки Василь Кук (генерал-хорунжий УПА, “Василь Коваль”, “Юрко Леміш”, “Ле”, “Медвідь”) народився 11 січня 1913 р. в с. Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (теперішній Буський район Львівської обл.). Батько Степан Матвійович — залізничник. Мати Прасковія Федорівна — селянка. Уci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася з утисками прав українців польською владою. Двох братів Василя — Ілярія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до позбавлення волі, все майно батьків конфіскували. У 1923—1932 рр. навчався в Золочівській класичній гімназії товариства “Рідна школа”. Із 1927 р. належав до молодіжної організації “Пласт” куреня ім. Івана Богуна, 1929-го став членом Юнацтва ОУН, із 1932 р. — член Золочівської повітової екзекутиви (Проводу) ОУН. Після закінчення гімназії навчався в Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Роки в ОУН Василь Кук організував і очолив студентську групу членів ОУН. У 1932—1934 рр. виконував доручення крайової екзекутиви (КЕ), як зв’язковий їздив до Кракова та на Волинь, перевозив нелегальну літературу, зброю. За революційну діяльність його неодноразово заарештовувала польська поліція. 1934 р. був засуджений польським судом за революційну діяльність до двох років позбавлення волі. 1936 р. вийшов на волю й очолив Золочівський повітовий провід ОУН. У травні 1937 р. перейшов у підпілля, оскільки знову постала загроза арешту. Проводив неле- Просвітяни Луганщини 2013 рік розпочали з урочистого вшанування Героїв України — керівників національно-визвольної боротьби українського народу за свободу й незалежність: разом із членами патріотичних політичних партій і громадськості традиційно відзначили 104-ту річницю від дня народження Степана Бандери та 100-річчя Василя Кука. Мітинг з ушанування Степана Бандери відбувся біля пам’ятника Великому Кобзареві. Патріотична акція українських державників викликала шалений спротив місцевих промосковських угруповань, які намагалися перешкодити проведенню заходу. Також просвітяни відзначили сторіччя від дня народження українського військового й політичного діяча, останнього Головного командира УПА Василя Кука (11.01.1913—09.09.2007). У приміщенні Українсько-канадського центру “Відродження” Правління ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка провело науково-практичну конференцію “Василь Кук: військово-політичний портрет останнього командира УПА на тлі суворої доби”, участь у якій узяли провідні науковці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, представники громадськості, українського духовенства, студенти вишів обласного центру, а також ветеран національно-визвольної боротьби УПА, 86-річний луганець Роман Кравчук. Були гості зі Львівщини, Івано-Франківщини, Туреччини. гальні нічні вишколи ремісничої молоді у Львові, а восени того ж року переїхав у Підгаєцький повіт, де організував підпільну друкарню КЕ ОУН “Мандоліна” і керував нею до жовтня 1939 р. 1940 р. за дорученням КЕ ОУН на західноукраїнських землях перебував у м. Кракові, організовував нелегальні переходи кур’єрів і зв’язкових ОУН через радянськонімецький кордон. У той час він працював разом із Романом Шухевичем. Після II Великого Збору ОУН провідник ОУН Степан Бандера призначив його членом Проводу ОУН, у якому Василь Кук очолив організаційну референтуру (відділення), брав участь у діяльності військового штабу, відбував старшинські військові вишколи. Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН для переходу у східні області України, включно з Кримом і Кубанню. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (близько 20 членів), яка 30 червня прибула до Львова й організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави. У липні-серпні 1941 р. організував і очолив Київську провідну похідну групу членів ОУН (близько 30 осіб) переважно зі східних областей та Волині, для повторного проголошення відновлення української державності в Києві. 31 серпня у Василькові частину членів групи, серед них і В. Кука, заарештувала німецька поліція. Під час перевезення групи до Львова у Луцьку В. Куку, Дмитру Мирону та зв’язковому Тарасу Онишкевичу вдалося втекти з-під варти. Навесні 1942 р. Василь Кук очолив Провід ОУН на південно-східних українських землях. Після загибелі Д. Мирона в липні 1942 р. та арешту його заступника П. Сака безпосередньо керував діяльністю ОУН на всіх українських центрально-східних і південних землях. Навесні 1943 р. очолив УПА-Південь. У квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах, а після його загибелі 5 березня 1950 р. В. Кука обрано Головою Проводу ОУН в Україні, Головним Командиром УПА та Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради. Був членом Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН- УПА, головою Наукового відділу Братства ОУН-УПА. Арешт 23 травня 1954 р. Василя Кука заарештували співробітники КДБ за допомогою завербованого колишнього підпільника Чумака (Микола Примас), якого Кук добре знав особисто. Перебував у слідчих в’язницях Києва і Москви до 1960 р. Звільнений у зв’язку з новим курсом політики М. Хрущова з метою скомпрометувати його в очах українців. «Зречення Василя Кука» 1960 року Василь Кук написав так званий “Відкритий Лист В. Кука до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!”, у якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА, а також закликав екзильні українські організації, які вели націо- Василь Степанович Кук — командувач УПА з 1950 р. (після загибелі Р. Шухевича). 1954 року був заарештований і відсидів у радянських в’язницях і таборах, не дочекавшись суду, шість років. Останні роки проживав у Києві.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин