Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Погасла свічка Михайла Гориня

Слово Просвіти, №03 за 2013 рік

Народився Михайло Горинь 17 червня 1930 року в с. Кнісело Жидачівського р%ну Львівської обл. Його батько, Микола Ми% хайлович (1905—1988), був головою сіль% ської “Просвіти”, керував районною неле% гальною організацією ОУН, репресований польською та радянською владою. Родина матері, Стефанії Данилівни (з роду Грек, 1911—2003), теж була політично актив% ною. У грудні 1944%го Михайла з матір’ю радянська влада депортувала, та дорогою на заслання їм удалося втекти. Перехову% валися в родичів по сусідніх селах. 1949%го, щоб не вступати в колгосп, сім’я перебра% лася в м. Ходорів. 1949—1954 рр. Михайло Горинь нав% чався на відділенні логіки і психології Львівського університету. 1953 р. був вик% лючений за відмову вступити в комсомол, але, завдячуючи ректорові академіку Євге% ну Лазаренку, його поновили. Мав зв’язки з підпіллям ОУН, виготовляв і розповсюд% жував листівки. 1954—1961 рр. працював учителем ло% гіки, психології, української мови і літера% тури, директором шкіл, завідувачем ра% йонного методкабінету, був інспектором Стрілківського райвно. З 1961 р. на науко% вій роботі. Він — один із організаторів пер% шої в СРСР експериментальної науково% практичної лабораторії психології і фізіо% логії праці при Львівському заводі автона% вантажувачів. Автор низки методичних розробок для вчителів, статей у галузі пси% хології праці. Готував дисертацію, склав кандидатський мінімум. Один із організаторів і член президії Львівського Клубу творчої молоді “Пролі% сок” (1963). Налагодив виготовлення та розповсюдження в Україні літератури сам% видаву, політичної літератури, яка видава% лася за кордоном. Заарештований 26 серпня 1965 року за звинуваченням у проведенні антирадян% ської агітації і пропаганди (ч. 1 ст. 62 і ст. 64 Кримінального кодексу УРСР). 18 квітня 1966 року на закритому засіданні Львів% ського обласного суду в одній справі з бра% том Богданом Горинем, Михайлом Осад% чим і Мирославою Зваричевською засуд% жений на 6 років таборів суворого режиму. За пропаганду і розповсюдження сам% видаву серед в’язнів 18 липня 1967 року суд Зубово%Полянського р%ну Мордов% ської АРСР присудив Гориневі 3 роки ув’язнення у Володимирській тюрмі. Звід% ти він теж зумів передати в Україну інфор% мацію про становище в’язнів. Тим часом Іван Гель видав самвидавом книжку М. Го% риня “Листи з%за ґрат” (1971). Звільнений 26 серпня 1971 року. У Львові, де мешкала сім’я, його не пропи% сали. Під загрозою бути звинуваченим у “дармоїдстві” улаштувався машиністом на будівництві хімкомбінату в Рівненській обл. Із вересня 1972 р. працював кочега% ром у котельнях Львова, з 1977%го — пси% хологом на заводі “Кінескоп”. Опікувався родинами політв’язнів. Брав участь у виробленні основопо% ложних документів створеної 9 листопада 1976 року Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (Українська Гельсінкська Група). Після арештів засновників УГГ бере на себе ви% дання її Інформаційного бюлетеня, підго% тував №№4—7. Упродовж 1981 року в помешканні Го% ринів було шість обшуків. Під час обшуку 23 березня йому підкинули сфабрикова% ний від імені УГГ документ у зв’язку зі справою Івана Кандиби, а 28 листопада — текст на 15 сторінках під малограмотною назвою “Соціальні дослідження механізму русифікації на Україні” (треба б “соціоло% гічні”). 3 грудня 1981 року, після 13-годинного обшуку, Гориня знову заарештували. У слідства не було доказів проти нього. На знак протесту проти фабрикування “спра% ви” він оголосив голодування і відмовився брати участь у попередньому розслідуванні. 25 червня 1982 року М. Горинь засудже% ний за ст. 62 ч. 2 і ст. 179 КК УРСР (антира% дянська агітація і пропаганда та відмова да% ти свідчення у справі І. Кандиби) на 10 ро% ків позбавлення волі в таборах особливого режиму та 5 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. 12 листопада 1982 р. прибув етапом до табору ВС%389/36, с. Кучино Чусовського р%ну Пермської обл., де, нарешті, був прийнятий співкамерниками до УГГ. Об% говорював з Юрієм Литвином проблему реформування УГГ, написав психологічні нариси про співкамерників Олексу Тихо% го, Валерія Марченка, Юрія Литвина, про Василя Стуса. Тяжко хворів. У травні 1984%го у Гори% ня стався інфаркт міокарда. 28 листопада 1986 року етапований до Львова, де після другого інфаркту його поклали до лікарні. Повернули етапом на Урал. Улітку 1987 ро% ку стояв перед загрозою загибелі. Помилу% ваний 2 липня 1987 року, 1990%го реабілі% тований. Уже в липні 1987 року В’ячеслав Чор% новіл і Михайло Горинь відновили видан% ня машинописного журналу “Український вісник”, який став органом УГГ. 11 березня 1988 року Михайло Горинь, Зиновій Красівський і В’ячеслав Чорновіл підписали “Звернення Української Гель% сінкської Групи до української та світової громадськости” про відновлення її діяль% ності. В. Чорновіл, брати М. та Б. Горині виробили і 7 липня 1988 року на мітингу у Львові оприлюднили “Декларацію прин% ципів Української Гельсінкської Спілки”, створеної на основі УГГ. М. Горинь став членом Виконкому УГГ. 11 серпня 1988 року Управління КДБ Львівської обл. винесло Гориневі офіційне попередження у зв’язку з його “антира% дянською діяльністю”. Його неодноразово затримувала міліція, зокрема, в Чернівець% кому університеті, куди приїхав із доповід% дю для студентів, його заарештували на 15 діб. У вересні 1988 року М. Горинь органі% зував і очолив Робочу групу захисту укра% їнських політв’язнів, яка увійшла до Між% національного комітету захисту політв’яз% нів. Він учасник кількох нарад представ% ників національно%демократичних рухів народів СРСР. Улітку 1989 р. Горинь працює в Києві в оргкомітеті Народного руху України за пе% ребудову. На Установчому з’їзді (8—10 ве% ресня) обраний головою секретаріату НРУ, був головою Політради і співголовою НРУ. У березні 1990—квітні 1994 рр. М. Го% ринь — депутат Верховної Ради України від Залізничного в. о. №260 м. Львова. Працював у Комісії з питань суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, очолював підкомісію зв’язків з українцями, що мешкають за межами Ук% раїни. Входив до фракції “Народна Рада”. Михайло Горинь ініціював і організу% вав найбільші загальнонаціональні акції, що сприяли консолідації нації і призвели до проголошення та утвердження неза% лежності України: “Ланцюг єднання” між Києвом і Львовом 21 січня 1990 року, Свя% то козацької слави (Запоріжжя, літо, 1990), Конґрес національних меншин (Одеса, листопад, 1991), “Дитяча дипломатія” (по% їздки дітей зі Східної України в Західну і навпаки на Різдво і Великдень), Ліга пар% тій країн Балто%Чорноморського реґіону (1994), 50-річчя Української Головної Виз% вольної Ради (1994). Із травня 1992%го до жовтня 1995%го Го% ринь — голова Української республікан% ської партії. Один із засновників Республі% канської християнської партії (травень 1997), член її Центрального Проводу. З грудня 1992 року очолював Конгрес націо% нально%демократичних сил (КНДС). 1996% го заснував Центр досліджень проблем громадянського суспільства. 19 травня 2000 р. обраний Головою Ук% раїнської Всесвітньої Координаційної Ра% ди (УВКР). На чолі делегацій УВКР з ме% тою досліджень та співпраці з закордонним українством відвідав українські громади європейських країн, зокрема, Польщі, Ро% сії, країн Прибалтики, Словаччини, Сербії, Бельгії, а також громади Сибіру — в Тюме% ні, Новосибірську, на Камчатці, в Южноса% халінську, Владивостоці, про що в УВКР видана книжка “Ми — українці”. Пішов у відставку з посади Голови УВКР 19 серпня 2006 року. Останніми роками тяжко хворів. Дружина Ольга, з дому Мацелюх, 1952 р. за зв’язки з підпіллям була засудже% на на 25 р. ув’язнення, 5 р. позбавлення громадянських прав, з конфіскацією май% на, звільнена 1956 р. Брати Горині — відо% мі політичні діячі: Богдан — політв’язень у 1965—1968 рр. і народний депутат України в 1990—1998 рр.; Микола — голова Львів% ської обласної Ради, облдержадміністрації (1992—1996). Михайло Горинь нагороджений орде% ном “За заслуги” 1992 р. (Польща), 1998 — українським орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, у червні 2000%го — орденом кня% зя Ярослава Мудрого V ступеня, у листо% паді 2005 — орденом “За заслуги” ІІ сту% пеня, 8 листопада 2006, як член УГГ, — орденом “За мужність” І ступеня. 16 січня 2009 року “за вагомий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди дня Собор% ності України” М. Горинь нагороджений орденом Свободи. Світла пам’ять про Великого Українця Михайла Гориня навіки вписана в історію нашого народу. Борис ЗАХАРОВ, Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група Просвітяни України, Центральне правління ВУТ “Просвіта” імені Т. Г. Шевченка, редакція газети “Слово Просвіти” глибоко сумують за Михайлом Горинем — людиною великої і світлої душі, чиє життя покладене на олтар незалежності України. В наших серцях назавжди збережеться повага і любов до нескореного, невтомного трудівника національної ниви. Поділяємо біль непоправної втрати і просимо родину, друзів і соратників прийняти наші співчуття. “Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму”, — цим девізом керувався організатор самвидаву, правозахисник, видатний громадський і політичний діяч Михайло ГОРИНЬ. Його життя — ціла епоха боротьби за людські права і незалежність України — згасло близько 2 години ночі 13 січня року Божого 2013-го. Поховали М. Гориня 15 січня на Личаківському кладовищі у Львові.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин