Пам’ять · “Краще засвітити одну свічку, ніж усе життя проклинати пітьму”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
У День українського політв’язня помер Павло СКОЧОК
Слово Просвіти, №03 за 2013 рік
Павло Іванович СКОЧОК (нар. 5.05.1935, с. Острів Рокитнянського р%ну Київської обл. — п. 12.01.2013 р., м. Київ) — журналіст. Учасник українського право% захисного руху. Жертва радянської караль% ної психіатрії (1978—1982). Навчався в Київському університеті, звідки відрахований за “націоналістичні погляди”. Працював до 1966%го у редакції газети “Радянська Україна”. У квітні того ж року звільнений із роботи за критику лі% нії часопису. Знаний у самвидаві зі своїх виступів на суді в Івано%Франківську на оборону вчителя української мови Михай% ла Озерного та з листа%заяви на оборону Івана Дзюби. 1.12.1978 р. Павла Скочка заарештува% ли і звинуватили за ст. 62 ч. 1 КК УРСР
(“Антирадянська агітація і пропаганда”). У лютому 1979 р. постановою Київського міського суду його відправили на приму% сове лікування, у квітні 1979 р. перевели до Дніпропетровської спецпсихлікарні. У квітні 1982 р. звільнили. Працював у музеї Л. П. Симиренка при Мліївській дослідній станції НДІ садівництва на Чер% кащині. П. Скочок вивчав і опрацьовував документи про життя й діяльність династії промисловців, учених і меценатів Сими% ренків. Згодом його звільнили з роботи. Працював коректором, кочегаром. 1985 р. надіслав свого паспорта до Президії Вер% ховної Ради СРСР, протестуючи проти на% руги над репресованими Симиренками та над своїми студіями про славетну родину й просив дозволу виїхати до Франції для по%
дальших досліджень літератури, архівів, джерел. У 1987—1990 рр. брав участь у роботі Українського культу% рологічного клубу, Ук% раїнської Гельсінк% ської Спілки. Видавав журнал “Золоті ворота”.
Тижневик “Слово Просвіти” висловлює співчуття рідним і близьким померлого. Вічна йому пам’ять.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
