Мова єдина · “І те, що антиукраїнським силам не вдалося “закопати” наш конкурс — значною мірою заслуга письменницької і просвітянської громад”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Це дуже дорого коштує Міжнародний конкурс з української мови ім. Петра Яцика
Слово Просвіти, №03 за 2013 рік
С. К.: Володимире Антонови% чу, Ви — незмінний голова опі% кунської ради Міжнародного конкурсу з української мови іме% ні Петра Яцика. Слабошпицький — голова координаційної ради цього популярного турніру. Мені інколи здається, що в суспільстві вас більше знають саме в цих ро% лях, аніж у Ваших звичних іпос% тасях. Скажімо, Загорія — як од% ного з найавторитетніших орга% нізаторів фармацевтичного ви% робництва в Україні, науковця, відомого педагога. Бо здебільшо% го чуємо: “Загорій — президент Ліги меценатів”, “Загорій — кон% курс імені Петра Яцика…” В. З.: Це значить, що людина має громадські справи і віддає їм свою душу та серце, і ці справи мають суспільний резонанс. А якщо роль промоутера конкурсу імені Петра Яцика майже зовсім заступила письменника Михайла Слабошпицького, то тут немає нічого негативного і це означає, що наш мовний турнір став попу% лярним і престижним, саме тому організатори опиняються в цен% трі уваги. М. С.: Мене часто просять, щоб я влаштував зустріч із Воло% димиром Загорієм, але він занад% то зайнята людина, оскільки у нього “на плечах” і фармацевтич% не підприємство, і кафедра, і ще безліч громадських обов’язків. В уяві багатьох Загорій терпляче висиджує у виконавчій дирекції Ліги українських меценатів, виг% лядаючи відвідувачів, які прий% дуть до нього випрошувати гроші на той проект, який видається їм найважливішим. С. К.: ХІІІ конкурс — справді серйозно, адже відомо, скільки важливих починань загубили на% ші патріотичні сили. Викликів і загроз конкурсові було багато. Добре пам’ятаю весь драматизм ситуації, коли Надія Яцик, що після смерті батька очолила Ос% вітню фундацію його імені, рап% том оголосила, що фундація ви% ходить із числа організаторів конкурсу імені Яцика і знімає з себе всі фінансові зобов’язання. Виникла реальна загроза зриву конкурсу. Його недоброзичливці (а їх чимало в Україні) злорадно торжествували: конкурсу імені Яцика — кінець… М. С.: І тоді своє вирішальне слово сказав Володимир Загорій. Він покрив увесь дефіцит бюдже% ту мовного марафону. А це великі гроші. С. К.: Недоброзичливці кон% курсу тоді пліткували й вдавалися до брудних інсинуацій. Мовляв, діаспора розчарувалася, бо кон% курсні гроші розкрадають, і нада% лі відмовилася давати кошти на цей проект. М. С.: Спершу я намагався пояснювати. По%перше, Надія Яцик розчарована, що держава не підтримує конкурс — і в неї згас ентузіазм опікуватися ним. По%друге, фундація почала зазна% вати перманентних перевірок: чому це щороку стільки коштів харитативна організація переси% лає в Україну? Чи не відмивають раптом кошти? (Принаймні так пояснювала нам Надія Яцик). По%третє (а це було найдошкуль% ніше), своїм рішенням донька мецената позбавила конкурс де% сятків благодійників через таку обставину. У Канаді є прекрас% ний закон: якщо ви жертвуєте ве% лику суму на якусь богоугодну справу, то половина цієї суми від% тягується від оподаткування. Акумулювати всі пожертви на
Світлана Короненко своїх рахунках могли спеціальні харитативні організації на кшталт Освітньої фундації Петра Яцика. Без неї, напряму, благодійник не може надіслати кошти в іншу країну — на наш конкурс. Це пов’язано з бюрократичними пе% репонами і з необхідністю запла% тити податок із пожертвуваної в Україну суми. Зрештою, в кого вистачить часу й терпіння з цим морочитися? Саме тоді розірва% лася живлюща артерія між Освіт% ньою фундацією Петра Яцика і конкурсом імені Петра Яцика. До честі наших меценатів, вони збе% регли за популярним і престиж% ним мовним марафоном ім’я йо% го ініціатора (хоча тоді лунали обурені голоси з пропозицією пе% рейменувати конкурс, беручи до уваги безвідповідальну поведінку доньки великого мецената). Од% нак саме Володимир Загорій з од% нодумцями ухвалили: Яцик зас% лужив, щоб його ім’я значилося на прапорі конкурсу. Це по%пер% ше. А по%друге, оскільки його вже немає серед живих, то він не може відповідати за вчинок своєї доньки. С. К.: Україна — принаймні її громадськість — виявилася при% хильнішою до мецената, аніж ді% аспора. Називаємо все своїми іменами. Це ж Слабошпицький “знайшов” для України Яцика. Він водив його на радіо% й теле% ефіри, написав про нього кілька статей, що згодом склали попу% лярну книжку “Українець, який відмовився бути бідним”. Сла% бошпицький привів Яцика в сто% личний університет (і навіть у Національну академію оборони), де він читав лекції про те, як до% сягти успіху у житті. Саме з ініці% ативи Загорія і Слабошпицького Яцика нагородили орденами Ук% раїни “За заслуги” та Ярослава Мудрого. Яцик надзвичайно пи% шався цим, адже він, політичний емігрант, навіть не мріяв, що ко% лись Україна вручатиме йому свої нагороди. Дехто з діаспорних дія% чів дуже ревниво сприйняв ви%
няткову популярність Петра Яцика в Україні, знайомства з яким шукали не тільки керівники держави, а й чи не всі видатні лю% ди нації. Яцик справді став у нас живою легендою. Найбільший поза межами України україн% ський меценат, який пожертвував величезні кошти на важливі укра% їнські проекти (Енциклопедію українознавства, Український дослідний університет при Гар% вардському університеті, Центр досліджень історії України при Канадському інституті україн% ських студій Альбертського уні% верситету, видання Історії Украї% ни Михайла Грушевського в анг% лійському перекладі… і це ще не все); десятки мільйонів доларів Петра Яцика стали фінансовою основою для створення освітніх і культурних інституцій поза ме% жами України. Зрештою, все те докладно описано в книжках “Українець, який відмовився бу% ти бідним” та “Меценат, який не відмовився бути українцем”. У цьому контексті запитання до Вас, Володимире Антоновичу: чи важко сьогодні в Україні бути меценатом? В. З.: І так, і ні. Важко видава% ти гроші на справи, які не вважа% єш важливими. Скажімо, дуже неохоче наші скоробагатьки да% ють кошти на премії для знавців української мови в конкурсі імені Петра Яцика. Неохоче, бо не вва% жають національне будівництво важливою справою, не вірять у національні пріоритети в процесі творення держави. Тому дехто в нас так охоче віє грошима, фі% нансуючи вояжі в Україну пуга% чових, кіркорових, галкіних, і в душі переконаний, що допоміг культурі і сам до неї долучився. Шкода цих індивідів, бо вони й інтелектуально, і культурно дезо% рієнтовані і користі з них для на% шої культури — як із козла моло% ка. Легко бути меценатом, коли маєш своє моральне і національ% не “вірую”, коли хочеш сприяти процесу творення твоєї нації, її культури й освіти. Тоді вже й гро% шей не шкодуєш, бо розумієш, що це інвестиція в майбутнє. І тут я хочу подякувати Олександрові Слободяну, президентові АТ “Оболонь”, який активно підтри% мує конкурс імені Яцика, Олек% сандрові Огороднійчуку, гене% ральному директорові АТ “Ексі% мед”, що постійно виділяє кошти
Михайло Слабошпицький для переможців мовного марафо% ну. Окрема тема — фундація імені Івана Багряного зі США (прези% дент Галина Воскобійник, скарб% ник Олексій Коновал) і Союз ук% раїнок Австралії (президент Гали% на Касіян, секретар Валентина Домазар), які впродовж усіх кон% курсних років разом із нами — без їхньої фінансової участі вершити цей проект було б нелегко. Із вдячністю називаю наших відда% них друзів із діаспори, це Леся Ткач з Австралії, Леонід Ліщина, Олександр Харченко та Роман Колісник з Канади, які щороку виплачують солідні премії пере% можцям нашого конкурсу… М. С.: Але найголовніші пре% мії від фармацевтичної фірми “Дарниця”. За 13 років “Дарни% ця” дала на наш освітній проект величезні кошти. 300—400 тис. грн щороку. Хто ще в Україні з та% кою послідовністю й жертовністю працює над вихованням націо% нальної свідомості в молодого покоління, реальними заходами підвищує соціальний престиж державної мови в Українській державі?! Фармацевтична фірма “Дарниця” робить не тільки свою, а й державну роботу. Пред% ставники ж держави (колеснічен% ки і ківалови) всі свої зусилля спрямовують на боротьбу з укра% їнською мовою, з Українською державою. С. К.: Упродовж цих років, коли проводиться конкурс, дов% кола Ліги українських меценатів згрупувалися авторитетні гро% мадські діячі. Кого з них Ви пере% довсім виокремили б?
Володимир Загорій
В. З.: Маємо опікунську й наглядову ради турніру. До опі% кунської входять Ярослав Яцків, Василь Кремень, Микола Жу% линський, Павло Мовчан, Сер% гій Козак, Любов Голота, Іван Корсак. Наглядову раду очолює Віктор Баранов, а його заступни% ки — Ірина Фаріон, Тарас Мару% сик, Сергій Грабар. Від нас відій% шли ті, хто намагався використа% ти конкурс в особистих інтере% сах. З нами лишилися тільки лю% ди ідеї. М. С.: Окремо треба сказати про голову журі конкурсу Павла Гриценка. Це глибоко символіч% но, що наше журі очолює дирек% тор Інституту української мови НАНУ. С. К.: Це справді авторитет% ний рівень. Павло Юхимович сам формує свою “команду”, яка складає завдання для перевірки знань, і навіть опікується багать% ма організаційними моментами. Без перебільшення можна сказа% ти, що маємо тут і елемент благо% родного волонтерства. М. С.: На наш проект працює багато словесників. Від першого конкурсу маємо потужну під% тримку письменництва. У кожній області оргкомітет конкурсу має своїх представників. Ось їхні іме% на: Василь Бондар (Кіровоград), Володимир Поліщук (Черкаси), Лідія Рибенко (Рівне), Ніна Го% рик (Волинь), Павло Ходанич (Закарпаття), Дмитро Іванов (Чернігів), Віктор Бойко (Хар% ків), Олександр Вертіль (Суми), Олексій Неживий (Луганськ), Олег Соловей (Донецьк), Олена Гаран (Полтава), Тамара Гордієн% ко (Севастополь). Це — тільки ті, хто працює з нами вже тривалий час. А є й нові імена — ті, хто прийшов до нас учора й позавчо% ра. Саме письменницька громада підтримала конкурс із перших його кроків. А ще ж окрема тема — “Просвіта” в конкурсі. Це ви% магає докладної розмови з масою фактів та імен. І з роками увага до нашого проекту й активна під% тримка його тільки зростали. І те, що антиукраїнським силам не вдалося “закопати” наш конкурс — значною мірою заслуга пись% менницької і просвітянської гро% мад, які виступили в обороні пат% ріотичного мовного марафону. Очевидно, кожен здогадується, що проведення такого масового й широкомасштабного турніру — задоволення дороге. Воно вима% гає великих коштів, незважаючи на жодні кризи. В. З.: Але є речі не менш до% рогі. Все те, що ми бачимо в ра% дісних дитячих очах, у світлих на% діях юних. Зрештою, у відчутті, що ти робиш потрібну і важливу справу.
Розмову вела Світлана КОРОНЕНКО
Ідея такої розмови вже давня. Майже десяток років тому, коли не стало Петра Яцика, і я побачила, що його улюблене дітище — конкурс з української мови так тріумфально розгорнувся в Україні й діаспорі, зрозуміла, що все тепер залежить від цих двох людей. Від Володимира Загорія та Михайла Слабошпицького. Від тих, хто останнім часом був до Яцика найближчими, кого Яцик вирізняв із-поміж усіх і високо цінував. Слабошпицький відкрив Яцика для України, написавши про нього сенсаційну книжку “Українець, який відмовився бути бідним” (нещодавно з’явилося вже шосте її видання), а Володимир Загорій — за категоричним наполяганням Петра Яцика — змінив його на посту президента Ліги українських меценатів. Яцик був переконаний, що тандем Загорій—Слабошпицький працюватиме не гірше, аніж Яцик—Слабошпицький. Загорій яскраво уособлює тип лідера-управлінця, справді сучасного менеджера, Слабошпицький — талановитий організатор. Удвох із Загорієм вони — головні ідеологи й “архітектори” Ліги українських меценатів. Лишається статусно представити їх читачеві. Отже, Загорій — голова ради акціонерів фармацевтичної фірми “Дарниця”, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри промислової фармації академії ім. Шупика. Михайло Слабошпицький — виконавчий директор (від першого дня) Ліги меценатів, секретар Національної спілки письменників України, лауреат Шевченківської премії.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
