Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Народний звичай 14 · “Поезія праці, що пишно розцвітає в колядках та · щедрівках господареві та його родині, є одним з · наріжних каменів народної естетики”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Щедруй і величайся, Україно! Обереги української традиції — колядки і щедрівки

Слово Просвіти, №03 за 2013 рік

Микола ДМИТРЕНКО, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу фольклористики Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України Фоторепродукція Олександра ЛИТВИНЕНКА Продовження. Початок у ч. 2 за 2013 р. Василь Степаненко у другій половині ХІХ ст. у с. Голяки Канівського повіту зафіксував такий зразок із застосуванням художнього прийому психологічного паралелізму: А в пана Івана золота верба, А на тій вербі золота кора, А на тій вербі рожеві квіти. Ой то ж не верба — Йванова жона; Ой то ж не кора — то ненька стара; Ой то ж не квіти — то Йванові діти. У центрі колядки, як бачимо, глава патріархальної сім’ї — чоловік. Саме йому призначено цей первісно вітальний (побажальний) міф. Сила таких давніх побажань була надзвичайно великою, а відтак образ ідеалу людини вибудовувався цілковито до традиційного світогляду — реально-оптимістично. Цій основній функції підпорядковано реалії ідеальної обстановки: тріада чи то астральна (сонце, місяць, зірниці чи зірки), космічна (сонце, місяць, дрібний дощик), чи — пізніше — християнська (Рожество Христове, святого Василя, святе Водохреще). Віктор Давидюк коротко згадує про блага, що їх дарують представники тріад господареві: “Сонце, як і Різдво, приносить радість людям, розморожує землю. Місяць, як і день св. Василя, асоціюється з радістю, принесеною звірам у лісі, худобі у возі, рибі у воді, гостеві або чумакові у дорозі, війську в обозі. Зірницею в шумерських племен називали Світову Зорю, тобто планету Венеру. Оскільки ж у літню пору зі сходом цієї зорі увечері та з заходом уранці на землю випадала роса, то цілком умотивованою в цьому контексті є заміна в деяких текстах колядок Зірниці дрібним дощиком… Дрібен дощик, а відтак, очевидно, і всі його заміни, своїми трьома заходами в маю радують жито, пшеницю й всяку пашницю, і цією радістю відповідно забезпечують добрий урожай”. Цікаве тлумачення світотворчої колядки “Коли не било з нащада світа”, що ми про неї згадали на початку статті, запропонував у курсі лекцій “Міфологія” письменник і вчений Микола Ткач. Автор розглядає цю колядку як “символічну структуру, що створена за законами міфу” і “концептуально є еволюційним міфом створення світу”. Явір посередині моря, на думку Миколи Ткача, — своєрідна інформаційна точка, образним виявом якої “може бути насінина. В неї справді закладено дерево, рослину чи інший живий організм. Скажімо, макове зернятко містить у собі програмово і стебло, і листя, і квітку, і макову голівку. Таке бачення випливає із хліборобської стихії наших предків”. Що ж відбувається далі? Три голубоньки — символічне уособлення триєдиного силового поля моряпростору (умовної точки), життєдайних сил зернини. Птахи “радять радоньку”, тобто обмінюються інформаційною енергією. Доки цей обмінний процес не порушується, доти зернина (інформаційна точка буття світу) перебуває у сплячому стані. Голубоньки вирішують дістатися дна моря — меж критичності простору й часу. І тоді обмінні процеси в інформаційній точці (зернині) вийдуть зі стану рівноваги (зі стану сплячки). Таким порушенням для зернини може бути підвищення температури та вологи в середовищі її перебування. Міфологічно це може розглядатися, як збурення первісних вод… Спочатку зернина набубнявіє, і в ній розпочнуться неупорядковані (хаотичні) процеси доцентрового руху вологи та рух клітковини (у колядці — діставання дрібного піску з дна моря та посівання його). Це і спричинить появу матеріальної стихії — утворення землі. Наступний етап світотворення — діставання з дна моря золотого каменю та посівання його. Він символізує самозароджуючу силу стихії, її внутрішній вогонь. За індійським міфом, із золотого зародка народжується бог-предок Праджапаті. У ньому міститься не лише життєдайна сила, а й закодована програма руху, його упорядкування. Посівання золотого каменю спричинює появу неба (через поєднання стихій води і вогню). В уявній зернині волога й температура дістаються зародка (ядра) й спричинюють упорядкований рух клітковини — зернина викидає пагінець, потім стебло. У рослині виникає прямий і зворотний (відлунний) сокорух — у колядці це поява сонця й місяця. Рослина росте й викидає квітку, яка міфологічно ототожнюється з зорею (у колядці — “ясна зірниця”). Після квітки з’являється насіння — дрібні діточки Зернини-предка, що була принесена в жертву заради продовження буття. Міфологічно діти ототожнюються із зірочками (у колядці — “дрібні звіздочки”). Приспів “Подуй же, подуй, Господи, із святим духом по землі” покликаний зумовити добротворний процес розвитку буття. Можливо, Микола Ткач у своїх тлумаченнях надто міфологізує простіший зміст давньої колядки, що зазнала християнського впливу. А цей вплив виражено не тільки в приспіві, а й в образі голубів, яків дуальній вертикалі верх—низ таки опускаються згори донизу, а отже, символізують Христа, божественне творення світу). Безпосередня участь людини в процесі світотворення, як бачимо, малопомітна. Єдине, що варто підкреслити: світ цей твориться таки для людини і твориться як ідеальний. Відповідно саме цей ідеальний світ і служить людині зразком. Для акценту цієї взаємоідеальності й призначені величальні пісні — колядки та щедрівки. Дослідники виокремлюють чотири функціональні тематичні групи чи цикли цих творів: 1) колядки та щедрівки господареві (найбільша кількість), 2) господині, 3) парубкові та 4) дівчині. 1. Колядки та щедрівки господареві. Ідеальний господар Центральне місце в обрядах колядування/щедрування посідають величальні пісні на адресу господаря та його родини. Вони синтезують у собі провідну ідею: піднесення людини у сферу ідеалу. Спосіб цього піднесення простий, такий, що відповідає самореалізації особи, задовольняє її гармонійні родинні стосунки та господарські потреби, пов’язані з доглядом домашніх тварин (скотарство) і з хліборобством. Ідеальний образ господаря — це портретно-і функціонально-соціальне моделювання героя (уявний образ-бажання, реальне майбутнє в сьогоденні). Господар подекуди змальовується один, але частіше з родиною. Ось як через портретну характеристику ідеалізується образ господаря в колядці “Ци дома, дома господаренько?”: Ци дома, дома господаренько? А й знаємо ми, що він є дома, Сидить же собі по конець стола, По конець стола краще сокола. На нім шапочка, як мак, дрібненька, На нім кошулька, як біль, біленька. Як біль біленька, як лист тоненька. В іншій пісні звернуто увагу не тільки на зовнішній вигляд, а й на іншу ідеальну рису: уявне багатство, що екстраполюється на підростаюче покоління (сім’я, як видно, багатодітна — їх аж семеро, якщо це просто не художній прийом — гіпербола): …Сидить собі кінець стола. А на ньому шуба люба. А в тій шубі калиточка, В тій калитці сім червінців, Усім дітям — по червінцю. Коротко, лише кілька рядків, але завдяки такому художньому прийому, як ступеневе звуження образу (в шубі калиточка, в калиточці сім червінців), у пісні увага фокусується на цінній рисі характеру господаря-дарувальника, котрий дбає про сім’ю, про своїх діток. В інших варіантах із цим мотивом на господареві “шуба львова” або “шуба соболева”, /А шапочка королева, /А в шапочці калиточка, /В тій калитці сто червоних”. Живе господар у мармуровій світлиці; двори його обгороджені білокам’яною (чи просто кам’яною — відгомін феодальних укріплень) стіною. Він “хорошеньку господиню має, /Хорошенько її поважає: /Як чашечка у меду, /Як соловейко у саду”. У господаря повно худоби, що з року в рік примножується, дає великі приплоди. Сім’я ідеалізується через стрижневий концепт селянина — працю: сам він золото віє (очевидно, метафора зерна, готується до сівби); сини рахують табуни коней, череди корів, отари овець; дочки шиють чудовий одяг; господиня пече калачі, накриває тисові столи. Поряд з оспівуванням худоби і врожаю, що є ознакою хліборобського добробуту, в колядках господареві, писав Олексій Дей, “поширені мотиви, які змальовують його домашнє життя в статках, прийняття славних гостей, громадську його службу (“суди судить”) і т. ін. Подаючи господарські мрії голови родини як реальну дійсність, що перевершила всі його сподівання, колядки тим самим славили господаря, викликали в його душі почуття гордості й поваги до важкої селянської праці. Поезія праці, що пишно розцвітає в колядках та щедрівках господареві та його родині, є одним з наріжних каменів народної естетики”. Відповідно й наслідки праці господаря значні. У народнопоетичних творах досить образно, через колористичну гаму складних епітетів змальовано добре доглянуту худобу (в ідеального господаря й худоба ідеальна): А тото стадо а сріблороге, А сріблороге, золотогриве, Золотогриве, сріблокопите. А ті овечки а сріблорогі, А сріблорогі, золотововні… Картини хліборобської праці також зідеалізовано. Господаря рано-вранці будить до праці зозулька: — Устань раненько, умийся біленько! Ой пойди собі до нової стайні, Ой вибери собі коня вороного, Ой поїдь собі в чистоє поле! Щедрувальники запитують і самі ж відповідають (ця діалогічна форма, очевидно, дуже давня, належить хліборобській культурі Трипілля): — Ой чий то плужок найранше іде? — Ой його, господаронька нашого. Процес праці в полі від оранки до збирання врожаю подано згущено — майже в одночассі. У господаря воли “все половії, / На них роженьки все золотії”, а сини виховані й працьовиті. Ось як зображено цей ідеальний процес трудової діяльності патріархальної родини: — Оріть же, синки, а здовга нивки, А здовга нивки, а здрібна скибки. Ой посіємо яру пшеницю. Та вродить же ся що стебло сребро, Що стебло сребро, золотий колос. Зберемо женці дівки-панянки, А носільнички хлопці-молодці, А в’язальнички середні люде, А пораднички старії люде. Накладемо ж кіп, як на небі звізд, Стане господар межи копами, Як ясен місяць межи звіздами. Ідеальний господар на чолі родини зображений через промовисті порівняння-символи: В цьому дворку, як у вінку. Там господар, як виноград. Там господиня, як калина. Його сини, як соколи. Її дочки, як панночки… 2. Колядки та щедрівки господині. Ідеальна господиня Величальних пісень на честь господині не так і багато. У колядках і щедрівках вона “стереже сон чоловіка, пече хліб, пере білизну, вишиває, радіє з успіхів дітей. Проте образ господині, як жінки й матері, змальований з надзвичайною теплотою і захопленням. Вона овіяна справжньою поезією: символи її домовитості — ключі (тільки золоті!), які потихеньку подзвонюють, її вишивання оживає червоними квітами, гостинність її — особлива, і все, до чого доторкається її руки, облагороджується…” Якщо господар — ясний місяць, то “красне сонце — жона його”. Віктор Давидюк вибудував щодо жінки-господині такий семантичний ряд: сонце — світ — жінка — Різдво Христове. Дослідник констатує, що кожний складник цього семантичного ряду причетний до народження. На Коляду, за міфологічними уявленнями українців, народжується сонце. Водночас народжується й новий світ, що усвідомлюється як нове, краще від попереднього, життя. У цей же час відзначається й Різдво Христове. Зовнішність господині описується ідеалізовано: на ній відповідно до переліку кожна деталь коштує дорого — “сто злотих, сто червоних”: сукня, хусточка, спідниця, панчішки, черевички, коралі, ковточки. Вона — “статечна жона”. На ній: Чобітки з козла земельку коплють, Кований пояс ледвоньки ломить, Срібний перстенець пальчики щипле, Тоненький рубок головку клонить, Головку клонить на тисові столи, Дорогі коралі шию вгинають. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин