15 Вернісаж · У Національному музеї Т. Шевченка відбуваються виставки, що стають подіями в культурному житті Києва. Про дві з них — наша розповідь. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Непроминальна радість
Слово Просвіти, №03 за 2013 рік
Надія КИР’ЯН Фото Олександра ЛИТВИНЕНКА
У Київському Національному музеї Тараса Шевченка відбулася виставка ікон із бісеру Оксани Іваночко, львівської просвітянки: “Возвеличуй, душе моя, Господа”.
Оксана Іваночко уже в зрілому віці зацікавилася мистецтвом виготовлення жіночих прикрас ґерданів, традиційних гуцульських виробів. Незабаром її почали запрошувати на різноманітні виставки, 1992 року — на VІ конгрес СФУЖО, що відбувався в Торонто (Канада). Там проводила курси виготовлення виробів із бісеру.
Повернувшись в Україну,
Оксана Богданівна познайомилася з видатним колекціонером Іваном Снігуром. У нього вперше побачила ікони з венеціанського бісеру і почала розробляти власну техніку вишивання.
Оксана Іваночко шиє бісером одяг Пресвятої Богородиці, Господа Ісуса Христа, святих Мико-
Світлана ЧОРНА Фото автора
Понад 50 робіт народної художниці, лауреата Державної премії імені Т. Шевченка Марії Примаченко із фондів Національного музею народної архітектури і побуту України, Чернігівського обласного музею імені Григорія Галагана нині експонуються у столиці. Виставка “Живопис Марії Примаченко і сіноскрипти Олексія Шевчука” цікава й тим, що на ній представлені скульптури із сіна, зроблені за мотивами відомої майстрині.
Феномен художниці з села
Болотня на Київщині вразив не лише Пабло Пікассо, який казав: “Я схиляюся перед дивним мистецтвом цієї геніальної українки”, — а й увесь світ. Вразив неповторністю, багатоголоссям фольклору, прадавніх міфів і казок, покладених Марією Примаченко на папір.
У творчості Марії Примаченко квіти займають особливе місце. Ними наповнювала хату, майже всі свої картини, їх вплітала в гриви левів, ними прикрашала поля, луки, ліси, звірів, вози… (“Весілля”, “Сватає Іван Галю”, “Їде осінь на коні”, “Червоні маки”, “Рожеві квіти у синій вазі”, “Соняшники із бджолами”, “Дівчина-українка”). На квіти перетворювалая, Володимира, Ольги. Також досліджує кольори одягу, який носили в давні часи.
Вітаючи мисткиню з відкриттям виставки, професор, провідний співробітник Інституту мистецтва, фольклористики та етнології Дмитро Степовик зробив екскурс в історію, розповів, що є відомості про вишиті ікони щез візантійських часів. Розвиток ікономалярства починався з вишитих і аплікованих творів. Досліджуючи корені українського іконного мистецтва, Дмитро Власович цікавився походженням іконостасу. Перші зафіксовані в історії іконостаси створено на Близькому Сході, також у Єгипті. Це були так звані пелени. Під час літургії вивішували вишиті, апліковані на тканинах ікони.
Ми плекаємо вишиту ікону щез часів Київської Русі. Нині це мистецтво відроджуємо. Вишивальниць ікон сьогодні уже, напевно,
тисячі. Одна з небагатьох відомих майстринь — Оксана Іваночко.
“Цього року вийшла моя велика монографія “Нова українська ікона ХХ—початку ХХІ століть”, — розповів Дмитро Степовик. — Не міг обійти увагою у книзі наших вишивальників і вишивальниць ікон. Батько відродження української вишиваної ікони — покійний Дмитро Блажейовський, доктор теології та історії. Він народився 1910 року, а помер 2011-го, проживши 101 рік. Останні роки життя мешкав у Львові, де нині його музей, у якому понад 300 вишитих ікон. Він створив українську іконографію, там нема візантійщини, так само, як і в Оксани Богданівни. На відміну від багатьох вишивальниць, Оксана Богданівна вишиває бісером, поєднує свої вишивки з малярством. У неї є кілька писців, зокрема Охапкін і Грабар, яким вона доручає малювати обличчя на іконах”.
Дмитро Степовик зачитав уривок із нової книги, де наведено висловлювання Оксани Іваночко про ставлення до своєї плюють неповторністю, а як щось сакральне, змінюють світ, стають оберегами. Оберегами нашої душі, культури, природи, менталітету, мови, традицій, чогось вищого, вселенського. Оберегом Любові — сутності Божої.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
