Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Постать · “Мусимо залишити в минулому вульгарно# критиканську методу “злопам’ятання” помилок, промахів, трагічних колізій і непорозумінь”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Маркіян Шашкевич — сьогодні

Слово Просвіти, №03 за 2013 рік

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ Продовження. Поч. у ч. 2 за 2013 р. Меморіал у Нестаничах, по% своєму цікавий і оригінальний, став окрасою села, серцевиною заповітної території. Головним режисером і твор% цем меморіалу став живописець і архітектор Орест Скоп, а музей% ниця Галина Корнєєва разом із науковцем Петром Сікорським, використавши маловідомий до% кументальний матеріал і місцеві побутові речі, надали їй своєрід% ного колориту. Голова Радехів% ської РДА Мирослав Богіра, депу% тат районної Ради, голова Раде% хівського районного товариства “Просвіта” Ігор Сухар (він же ди% ректор Радехівської школи мис% тецтв), директор місцевого ліс% госпзагу Степан Данькевич, лау% реат Національної премії імені Шевченка, колишній депутат Верховної Ради України Йосип Парубочий фактично повернули до життя знищену будівлю. І до% помагала в цьому релігійна гро% мада села, вчителі та учні Вузлів% ського природничо%екологічного коледжу. Але й після ювілейних урочистостей робота не припини% лася: в безпосередній близькості від музею почали формувати Спі% воче Поле, а перед музеєм мину% лого року споруджено дерев’яний колодязь, з якого відвідувачі вже черпають чисту джерельну воду. * * * Новостворений повноцінний музей прикрасив і село Новосіл% ки Буського району. Тут Маркіян Шашкевич прожив із 1841 до 1843 року. Тут минали останні ро% ки й дні його стражденного жит% тя. Звідси починається Маркія% нова дорога в безсмертя. Тільки через півстоліття після захоро% нення на сільському цвинтарі в чужій гробниці патріотична ініці% атива галицької молоді спричи% нилася до перенесення останків священика і поета до Львова на Личаківський цвинтар (1893 р.). Оскільки в селі не збереглися ні церква, ні плебанія, музей вирі% шили розмістити в колишньому шкільному будинку початку ХХ століття поруч із домом “Просві% ти” і новозбудованою школою, котра носить ім’я Маркіяна Шашкевича. Керівництво райо% ну — голова РДА Володимир Сай, голова райради Володимир Зам% роз, заввідділу культури Людмила Ціхоцька, парох села о. Іван Білу% та доклали величезних зусиль, аби перетворити давно не вико% ристовувану будівлю в чудове ба% гатокімнатне приміщення. Сила% ми львівських діячів культури в центрі села було сформовано му% зейно%меморіальне середовище. Відомий художник Євген Безніс% ко подарував Новосілкам висо% комистецький пам’ятник Шаш% кевича (роботи його дружини скульптора Теодозії Бриж). А що% до експозиції — то її з великим творчим піднесенням творили згадувані Орест Скоп та Галина Корнєєва. Запропоновано було дещо іншу концепцію, ключем якої стала “хресна дорога” Шаш% кевича: від порога смерті — до безсмертя. Від проростання його духовних зерен — до відновлення вимріяної ним державної неза% лежності України. Експозицій% ний матеріал тут подано з ураху% ванням новітньої історії краю з великими культурними, просвіт% ницькими традиціями, а також сторінками визвольної боротьби проти окупаційних режимів. Цього року музейний комплекс привертатиме увагу численних відвідувачів — сповниться 170 ро% ків від смерті о. Маркіяна та 120 років від часу перенесення його домовини на Личаківський цвин% тар. Готуючись до цих подій, лю% ди виявили дорогу історичну пам’ятку: в давній капличці збе% рігався дубовий хрест, котрий стояв біля місця могили Шашке% вича в Новосілках ще з позами% нулого століття. Символічно, що народна пам’ять таким чином “дала про себе знати”: збереже% ний хрест Маркіяна — одна з найдорожчих реліквій на всьому шашкевичівському просторі! * * * Жовківський район, село Де% ревня. На літературній мапі Ук% раїни це село донедавна було майже непомітним. Але воно особливим чином пов’язане із життям і творчістю Шашкевича: тут зберігся старовинний будино% чок кінця ХVІІІ чи початку ХІХ століття. Скромна, але добротно збудована, зручна й вигідна пле% банія зі старими підлогами, вік% нами, печами “посідає” невели% кий затишний салон, у якому збиралася родина о. Крушин% ського; тут виросла донька Юлія, котра як “перша красавиця на всю округу” причарувала Маркі% яна і стала його нареченою, а по% тім дружиною. Подружжя меш% кало тут коротко: з 1837 до 1838 року. По смерті чоловіка (1843) вдова Юлія в Деревні бувала до% сить часто. Суще диво, що не ли% ше будинок, а зарослий ставок за подвір’ям має такий само роман% тичний вигляд, як за часів Шаш% кевича! Здійснюють над селом опіку представники двох наших церков — УГКЦ у УПЦ КП. Під патронатом Сокальсько%Жовків% ської єпархії УГКЦ у Жовкві 2012 р. перевидано “Русалку Дністро% вую” зі вступним словом єписко% па Михаїла (Колтуна). А 4 листопада в Деревні ста% лося кілька подій. Після панахи% ди, відправленої Владикою Ми% хаїлом, відбулася презентація згаданого видання, відтак відкри% то літературно%меморіальний му% зей при сільському Будинку культури. Ініціатором створення музею стала праправнучка Юлії, відома громадська діячка п. Ірина Дуд% ківська. Вона вже не раз допома% гала музеям Львова та області ро% динними реліквіями. А для “най% молодшого” музею передала без% цінні експонати: меблі, стародру% ки, серед яких — колекція моли% товників. Скромна й високоінте% лігентна, пані Ірина внесла зі своїх заощаджень близько 10 000 гривень. Грошову лепту мирян (9 000 гривень) зібрав на музей помічник єпископа Михаїла о. Ярослав Малиш. Створенню музею сприяли голова депутатської комісії Львівської облради відомий гро% мадський діяч Орест Шейка, го% лова Жовківської районної Ради Тадей Швай, а Шашкевичівська Комісія на чолі з відомим ученим Феодосієм Стеблієм та шашкеви% чезнавцем Михайлом Шалатою консультувала творців експозиції — художника Ореста Скопа і нау% ковця Галину Корнєєву. Їм, не покладаючи рук, допомагав ди% ректор Народного дому Мирос% лав Мандрик, залучивши до пра% ці й свою сім’ю! …На жаль, не довелося мені взяти участі у святі, воістину на% родному. Але дуже багато людей у ці дні телефонують, діляться вра% женнями. І, певна річ, усі схо% дяться на одному: згодом ново% створений музей потрібно буде розмістити в стінах старої плеба% нії, де Маркіян Шашкевич і його дружина Юлія зазнали родинно% го щастя. Нині будинок служить помешканням для священика місцевої церкви, котра належить громаді Православної Церкви Київського Патріархату. Ставлення о. Б. Горінецького до свого великого попередника винятково шанобливе. Це він іні% ціював ювілейного 2011 року встановлення на бу% динку меморіальної таблиці, як лише міг допомагав збирати кошти, передав орга% нізаторам експозиції багато цінних предме% тів. Як мовиться, згода будує! Створення му% зею в Деревні — заслу% га і греко%католицько% го, і православного (Київського Патріар% хату) священицтва Жовківщини. «Власне лице» книжкової Шашкевичіани Багато хто з моїх друзів%однокурсників дбайливо зберігає у своїх домаш% ніх бібліотеках серію різноколір% них книжечок%“метеликів”, ви% даних Львівським університетом у 1961—1962 рр. і присвячених Шашкевичу, “Руській Трійці” та “Русалці Дністровій”. З тієї скромної серії починається відлік післявоєнної книжкової Шашке% вичіани. Незважаючи на залеж% ність від вимог офіціозу (надто поверхове тлумачення складних політичних процесів кінця ХІХ— першої половини ХХ століть), ці ластівки звістували провесінь у сучасному шашкевичезнавстві, заклавши міцну базу вивчення і популяризації напівзабороненої, у всякому разі, малоприйнятної для радянського режиму особи. Тоді мало хто навіть із патентова% них літературознавців бачив або тримав у руках монографію Сте% пана Шаха “О. Маркіян Шашке% вич та галицьке відродження” (Париж—Мюнхен), 1961). Замов% чували в Україні й те, що україн% ська діаспора в світі знає і попу% ляризує спадщину Маркіяна Шашкевича. За порівняно короткий час ум. Вінніпезі (Канада), де україн% ське інтелектуальне середовище було дуже потужним, виникає своєрідна шашкевичівська оаза: Інститут%заповідник з бібліоте% кою та архівом, встановлюється пам’ятник М. Шашкевичу, нала% годжується періодичне видання — “Шашкевичіана” з додатками% копіями бібліофільських рарите% тів, випущено серію ювілейних поштових марок. Керівник канадського запо% відника п. Михайло Марунчак взорувався на вісник 30%х років ХХ століття “Золочівські вісті”, коли засновував періодичне нау% ково%популярне видання “Шаш% кевичіана”. На початку 90%х років мину% лого століття довголітній керів% ник Інституту%заповідника Мар% кіяна Шашкевича в Канаді п. Михайло Марунчак передав “Шашкевичіану” Україні — Шашкевичівській Комісії при Інституті українознавства ім. Іва% на Крип’якевича (Львів). Тут ви% дання змінило формат і обсяг, набрало поважного наукового ха% рактеру. Сьогодні на виході її чер% гове 7—8 число, а “Бібліотека “Шашкевичіани” нараховує по% важну кількість книжок. Винятково важливою для су% часного читача є “джерельна” публікація: “Маркіян Шашке% вич. Русини. Голос галичан” (упорядкування, передмова та примітки Феодосія Стеблія, Л., 2010). Віднайдений відомим істо% риком%шашкевичезнавцем фраг% мент невідомої праці М. Шашке% вича німецькою мовою перекла% дено й прокоментовано. Постав% лено чіткий державницький, со% борницький акцент на діяльності Шашкевича як лідера україн% ського національно%патріотич% ного спрямування у львівському молодіжному середовищі, в яко% му, як знаємо, звучали мотиви проавстрійські, пропольські й визрівали москвофільські. І науково%публіцистичний твір “Русини”, і панегірична ода “Го% лос галичан” фактично виконува% ли одну й ту ж місію: заманіфесту% вати незалежницьку, всеукраїн% ську позицію, засновану на міц% них підвалинах (історичне мину% ле Руси%України, тяглість націо% нально%визвольної боротьби, єдина народна мова як засіб поєд% нання галичан із наддніпрянця% ми). Ф. Стебій добре відчуває “пульс” життєдіяльності “Руської Трійці”, а він, отой пульс, збігався з “темпоритмом душі” самого Шашкевича (“…може, спомин силу дасть /воскресити в новій силі / руську віру, руську власть…”) Учасники “Руської Трійці”, напевно, торкалися таких “важ% ких” тем, як державна незалеж% ність України, бо, наприклад, Іван Вагилевич у “Передговорі к на% родним руским пісням” говорить про “племена слов’ян”, котрі “ли% шилися самостоянства, а Русь зас% туплена була Бескидами”… Са% мостоянство — ось мета, якої праг% нули — нехай у далекому майбут% ньому — діячі “Руської Трійці”. Проте докладно знаємо, що вже в близькому майбутньому їхні шляхи розійдуться. Різні скла% дуться для цього причини й при% води — і об’єктивні, і суб’єктивні. Складність доль найближчих соратників Шашкевича — Івана Вагилевича та Якова Головацько% го, котрі після розлуки зі своїм керманичем зосталися “без руля і без вітрил”, не раз була предме% том суперечок, провокуючи хро% нічний синдром несприйняття всього позитивного й корисного з їхньої поетичної, перекладаць% кої та наукової спадщини, не ка% жучи про обсяг і значення фоль% клорно%етнографічних праць. Відомі дослідники — Роман Кирчів (монографія “Маркіянове сузір’я”, вид%во “Львівська полі% техніка”, Л., 2012) та Михайло Шалата (“Будителі”, Дрогобич, “Коло”, 2012) подають читачеві за% певнення: мусимо залишити в ми% нулому вульгарно%критиканську методу “злопам’ятання” помилок, промахів, трагічних колізій і непо% розумінь, котрі часто затуляють “позитив” у громадській і творчій роботі тих, що були “першими”. Знаний дослідник (філолог, історик) Василь Горинь видав у “Бібліотеці “Шашкевичіани” 2 книжки: “Автобіографію” і твори Володимира Шашкевича” та “Похорон Маркіяна Шашкеви% ча” — обидві вийшли 2011 року. Постать старшого Маркіяно% вого сина Володимира як поета, публіциста, мемуариста, найяс% кравішого з плеяди прогресивної галицької молоді другої полови% ни ХІХ ст. привертає сьогодні особливу увагу. Їй присвятив хви% люючий есей Ярема Гоян, збира% ють і систематизують матеріали про Володимира бережанські краєзнавці. Володимир — живий символ духовної спадкоємності (“З батьків на сини”), яскрава й колоритна фігура в літературно% мистецькому середовищі Галичи% ни, що на той час уже майже сформувалося як україноцен% тричне, зорієнтоване на загаль% ноукраїнські цінності. Якщо ювілеї (історичні, полі% тичні, літературні тощо) і досі ма% ють для нас не лише ритуальний, а й пізнавальний і виховний сенс, то чи можна обминути 1893 рік? Це ж незабаром, цього року відзначимо подію, котра сколих% нула сонне галицьке поспільство і спричинилася до осмислення місії Маркіяна Шашкевича та ді% яльності “Руської Трійці”, і зна% чення “Русалки Дністрової” як націєтворчого, отже, й державо% творчого чинника. Отже, 120 ро% ків тому з ініціативи студентської молоді відбулася тріумфальна патріотична маніфестація — пе% ренесення тлінних останків Шашкевича до Львова. Про неї докладно розповідає Василь Го% ринь. Він також підготував до ви% дання підсумкову книжку “Від% слонення Шашкевича”. Набутком мовознавчої Шаш% кевичіани стала монографія Іри% ни Фаріон “Отець Маркіян Шаш% кевич — український мовотво% рець” (видавництво “Львівська політехніка”, Л., 2007), а розвідка Галини Корнєєвої “Українська дитяча книжка Галичини (ІІ пол. ХІХ—1939): від “Читанки” Мар% кіяна Шашкевича” (“Світ”, 2011) є першим системним досліджен% ням великого пласту освітньо%пе% дагогічної культури краю. Зі своїм помітним доробком виступив науковець і поет Петро Шкраб’юк (збірка статей, есеїв, віршів “Наріжний камінь Маркі% яна”, Л., 2012). Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин