Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · “Слово наше невмируще, воно ніжне, мальовниче, голосне, як пісня, — це “скарбівня нашого духа”. Пантелеймон Куліш · с. 11сторінка оригіналу ↗

Вагомий внесок у словникарство

Слово Просвіти, №03 за 2014 рік

Ірина ГНАТЮК, кандидат філологічних наук, завідувач відділу лексикології та лексикографії Інституту української мови НАН України, м. Київ Літературна Тернопільщина ХХ століття асоціюється в уяві кожного читача з іменем талановитого українського письменника Богдана Лепкого. Це автор, який приніс в українське письменство колорит галицької землі, збагатив літературу специфікою та унікальністю мовного викладу. В сучасній україністиці чимало фразеологічних словників, які засвідчують фраземне багатство нашої мови, однак словників мови творів окремих письменників мало. У цьому вбачаємо актуальність виконаного дослідження. Саме фразеологія висвітлює глибинні шари українського національного мислення, є складовою народної культури, в ній відображено матеріальний світ, людські стосунки, емоції. Зміст фраземи — це знання, досвід людини, вкладений у короткий вислів з емоційно-експресивною та образно-метафоричною оцінкою. Укладачі словника поставили перед собою важливе і нелегке завдання: виявити фразеологічні одиниці у всій творчій спадщині майстра художнього слова Богдана Лепкого, проаналізувати їхню семантику та виявити граматичні параметри. Багатство авторського слова, оригінальність і вишуканість образотворення Богдана Лепкого демонструють уміле застосування усталеного фразеологічного корпусу української мови та створення трансформованих фразеологічних одиниць, що виконують важливу естетичну роль у його творах. Нам імпонує те, що автори словника подають значення виявлених фразеологічних одиниць, спираючись на фразеологічні словники української мови, а саме на “Фразеологічний словник української мови” (К.: Наукова думка, 1993; перевидання 1999. — 984 с.) та “Словник фразеологізмів української мови” (К.: Наукова думка, 2003; перевидання 2008. — 1104 с.). Багаторічна праця, яку завер- Володимир МОЛОДИКО, член Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, м. Радомишль Житомирської обл. 26 липня 2011 р. терміново скликали позачергову сесію Житомирської обласної ради для перейменування обласної комунальної установи “Житомирський обласний центр охорони здоров’я матері і дитини” на Житомирський обласний перинатальний центр. А поспішність, із якою це робилося, пояснювалася бюрократичною казуїстикою, за якою чималі асигнування та сучасне й вартісне медичне обладнання, що призначалися для центру згори за відповідною державною програмою, мали бути спрямовані винятково на перинатальні центри. Житомирський центр матері і дитини слова “перинатальний” ні у назві, ні в статуті не мав, відтак омріяного медиками і громадою устаткування, як і відповідного фінансування, за чиновницькою логікою не міг отримати. Що ж то за слово таке? Саме тоді я почув його вперше, і здивувався, що латиною воно поєднує в собі вагітність, пологи, післяпологовий період — власне, те, що ми називаємо материнством як функцію жінки народжувати й виходжувати дитину. І коли запитую котрогось із дашили мовознавці з Тернополя, є водночас і складною, і вдячною. Систематизація в окремому словнику фразеологічних ресурсів письменника увиразнює національну специфіку всієї мови. Рецензований словник подає всі фразеологічні одиниці, прислів’я, приказки тощо, ужиті у творах видатного галичанина Богдана Лепкого. Укладачі опираються на широке розуміння фразеології. Словник “Фразеологізми у творах Богдана Лепкого” є унікальним виданням, що дозволяє поглянути на творчість письменника крізь нову призму — через лексикографічне джерело. Автори довели, що мова творів Богдана Лепкого багата на фразеологію. У словникових статтях вдало презентовані приклади-ілюстрації до виявлених фразеологічних одиниць. Укладачі продемонстрували глибоку науковість у поєднанні з популяризацією творчості Богдана Лепкого. Структура словникової статті охоплює: заголовний компонент (опорне слово); реєстровий фразеологізм із його варіантами; тлумачення; цитати-ілюстрації; паспортизацію фразеологізму із зазначенням назви твору та сторінки, на якій виявлено фразему. У словниковій статті першим наводять заголовне слово: іменник, прикметник, дієслово, дієприкметник; у поодиноких випадках опорними стають інші частини мови. Опорне слово подається у вихідній (початковій) формі: для іменника — називний відмінок, однина; для прикметника — називний відмінок, чоловічий рід, однина; для дієслова — інфінітив. Після заголовного компонента у словниковій статті подають реєстровий фразеологізм із його варіантами, наприклад: кращий горобець у жмені, як синиця на стрісі = краще синиця в руках, ніж журавель у небі; як горобці на плоті = як ластівки під стріхою; натиснути голосом = підняти голос; воду опихати в ступі = товкти воду в ступі та ін. Далі йде тлумачення фразеологічного значення (за фразеологічними словниками). Якщо мовний зворот не зафіксований у фразеологічних словниках, автори подають власні дефініції, наприклад: ДУХ дух затаїти Принишкнути, завмерти (вна( слідок сильного переляку, потря( сіння) [ФСУМ, 1: 318]. Король дивився на Орлика, але не відповідав. Козаки дух затаїли в собі. З(під Полтави до Бендер, с. 126. ДУША мов без душі ходити Переживати, сумувати. Гарний козак. А як учора бився, щоб ви знали! Жаль лиш, що влюбився, і тепер мов без душі ходить. Крутіж, с. 753. У словнику зафіксовано велику кількість усталених, добре відомих фразеологічних одиниць на зразок: “поставити на своїм” (с. 148), “добру школу пройти” (с.151), “піти до голови по розум” (с.159), “подати собі руки” (с.163), “виривати з серця” (с. 171), “добрі часи” (с. 203), “ангел понад хатою перелетів” (с. 10), “як риба у воді” (с. 155). Однак значно більшу увагу привертають фразеологізми-новотвори Богдана Лепкого, як-от: “хрінові троянда запахла” (с. 201), “чесати чортові хвіст” (с. 205), “балакати макарони” (с. 12), “пізні Івани” (с. 82). У рецензованій праці звертає на себе увагу сумлінність опрацювання, спосіб наведення матеріамишльському районі. Хоча здавна існують українські визначення для подібних установ — богадільня, притулок тощо. Та медицина, на жаль, непоодинока у такій майже примусовій латинізації. Грішать цим і освітяни, котрі, здавалося б, як ніхто інший мали б піклуватися про захист рідного слова. Якось в одній із педагогічних публікацій зустрів термін “пропедевтичний”. Спеціаліст, до якого звернувся з цього приводу, детально намагався роз’яснити, що ж воно означає, і знаходив для такого тлумачення цілком слушні українські відповідники. Павло Загребельний колись на зустрічі з читачами обурювався тим, що у київських ресторанах з’явилися сомельє. Так французи називають фахівців із розливу вин. Але ж у рідній мові ще з прадавніх княжих часів існують власні назви для таких професій: чашник, підчаший, виночерпій. Полюбляють вставити екзотичне слівце у свої виступи й наші політики. Кілька років тому доходило до сміху, коли поважні нардепи, немов мавпуючи один одного, у своїх дискусіях згадували чиюсь “харизму” або “харизматичність” (зрозумілою мовою — це вміння особи подобатися людям і впливати на них). Напевне, тому і вподобали лу, чіткість структури словникової статті, поліграфічне виконання. Словник “Фразеологізми у творах Богдана Лепкого” дає простір кожному, хто з ним ознайомиться, по-новому осмислити творчу спадщину подвижника національно-державного відродження України Богдана Лепкого, збагатитися духовно, інтелектуально, додати щось нове чи поіншому осягнути вже відоме, знане. Приємно, що українське авторське словникарство збагатилося новою, самобутньою лексикографічною працею. Усю “магію фразеологізмів” відчули, відшукали і паспортизували для нащадків, нових поколінь читачів, шанувальників українського слова укладачі — професор Стефанія Єлисеївна Панцьо (автор проекту, головний редактор), Тетяна Пилипівна Вільчинська, Ірина Михайлівна Бабій, Ніна Олександрівна Свистун (відповідальний секретар), Наталія Дем’янівна Парасін, Наталія Іванівна Лісняк, Тетяна Михайлівна Миколенко, Марія Ярославівна Наливайко. Їхня праця здатна вивищити кожного, хто візьме видання до рук; лінгвістично й інтелектуально занурити у таїни духовного світу. “Слово наше невмируще, воно ніжне, мальовниче, голосне, як пісня, — писав Пантелеймон Куліш, — це “скарбівня нашого духа”. Слово поцінували і вивищили укладачі словника “Фразеологізми у творах Богдана Лепкого”, які служать Музі Рідного Слова і душею, і справою. Приємно, що українське авторське словникарство збагатилося новою, самобутньою лексикографічною працею, яка заслуговує і схвалення, і відзнаки. Рецензований словник “Фразеологізми у творах Богдана Лепкого” є вагомим внеском у вивчення фразеології, лінгвостилістики, лексикографії. Його з успіхом зможуть використати науковці, студенти, аспіранти, викладачі, усі, хто цікавиться мовою і культурою рідного народу. вони це слівце, бо надто важливою є така здатність під час виборчих перегонів. У низці країн існує законодавча заборона на офіційне правописне використання іншомовних термінів і слів, якщо є відповідник цьому у своїй державній мові. От нам би такий підхід! Бо таке враження, що нині про чистоту рідного слова дбають лише поодинокі диваки-ентузіасти. Як, скажімо, журналіст Юрко Зелений, котрий, мов казковий Мийдодір, разом з однодумцями намагається впроваджувати в обіг взамін іншомовних слів вигадані відповідники. Наприклад, замість маркера запропоновано вживати слово “мітник”, журналіст — це “новинар”, афіша — “оголоска”, спідометр — “швидкомір” тощо. І деякі з його слів уже починають уживатися. Дехто обурюється: мовляв, навіщо винаходити велосипед (нещодавно, між іншим, із приємністю почув, як у гурті підлітків між собою вони називали цей транспортний засіб “крутилом”), і, приправляючи сюди політику, починає волати про насильницьку українізацію, якою у нас і не пахне, та, власне, суттєво ніколи й не пахло. На жаль. Бо коли надумаємо на ділі взятися рятувати рідну мову, то предмета порятунку вже може й не виявитися… Велика і різножанрова творчість Богдана Лепкого — своєрідне явище в українській літературі ХХ століття. В умовах незалежної України, коли формується нова концепція розвитку науки, культури, літератури, творчий доробок Богдана Лепкого посідає одне з визначних місць. Духовна спадщина митця акумулює основні тенденції художнього мислення складного періоду — від неонародництва до модернізму. У колі дослідницьких зацікавлень завжди перебувала мова творів письменника, оскільки її барвистість, колорит, неповторна манера залишаються невичерпним джерелом для написання численних наукових праць, демонструють багаті виражальні потенції української мови. Результатом копіткої багаторічної роботи науковців стало фундаментальне видання “Фразеологізми у творах Богдана Лепкого” (2010 р.), підготовлене до друку колективом викладачів кафедри української мови Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка під керівництвом професора Стефанії Єлисеївни Панцьо. Рецензований словник — безперечний науковий набуток в історії української лексикографії, презентує багатство та вагомий емоційно-експресивний потенціал національної мови.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин