“Задля гідного пошанування історичної пам’яті нації маємо поіменно згадувати всіх, хто здійснював цю вікопомну подію”. · 9 Національна еліта · с. 9сторінка оригіналу ↗
Доктор Лонгин Цегельський — речник Української Держави
Слово Просвіти, №03 за 2019 рік
Володимир КУПЧИК
Лонгин Цегельський народився 29 серпня 1875 року в містечку Камінка Струмилова (тепер Кам’янка Бузька), біля Львова. Був нащадком давніх священичих родів Цегельських і Дзеровичів, відомих своїм патріо тизмом і жертовністю для українського народу і Української Церкви. Його батько о. Михайло Цегельський (1848—1944) був відомим священиком, просвітителем і громадсько-політичним діячем. Після висвячення митрополитом Йосифом Сембратовичем був скерований на парохію в Камінку Струмилову і протягом 70 років душпастирював у цьому місті. Був камінко-струмиловецьким парохом і деканом Камінецьким та одним із чільних діячів “Просвіти” та інших українських громадських організацій. Мав великий авторитет не лише на Львівщині, а й у всій Галичині. Традиції активного й дієвого патріотизму о. Михайла Цегельського продовжили його діти. Активними й відомими були його сини: педагог-фізик і член НТШ Роман Цегельський, о. доктор Ігнатій Цегельський; донька Євгенія стала дружиною видатного історика Мирона Кордуби і сама була активною в українському жіночому русі, донька Іванна стала дружиною активного душпастиря і просвітителя о. декана Володимира Лиска, а донька Марія — дружиною о. Володимира Кармазина, декана Поморянського. Та найвідоміший представник родини Цегельських — старший син о. Михайла — Лонгин Цегельський, який став адвокатом, визначним громадсько-політичним діячем, публіцистом, державотворцем і дипломатом. Початкову освіту Лонгин Цегельський здобув у Камінці, потім навчався у Першій державній академічній гімназії у Львові, далі навчання на юридичному факультеті Львівського університету ім. Франца Йосифа. 1898 року його скерували до Відня на правничо-адміністративну практику при міністерстві закордонних справ, звідки делегували на рік до австрійського посольства у Стокгольмі. Після повернення до Львова Лонгин Цегельський захистив докторат у галузі міжнародного права. Ще в студентські роки брав активну участь у багатьох акціях. Так він був делегований у складі австрійської делегації на студентський конгрес в Англії, де виступив з промовою, в якій рішуче протестував проти виголошеного перед тим реферату про перебудову Європи, в якому йшлося, що Галичина по річку Сян повинна належати Росії. Під час запального виступу Лонгин Цегельський, очевидно, образив російського царя, за що був вигнаний з Конгресу і з самої Англії, а в місті Пассау на німецько-австрійському кордоні його заарештували австрійці за “образу маєстату іншого монарха”. Лише завдяки старанням ректора і сенату Львівського університету, а також намісника Галичини графа Міхала Бобржинського Лонгина Цегельського звільнили з-під арешту і він уник будь-якої відповідальності. Прагнучи поширювати національні ідеї, він включається в процес творення студентських товариств. Був членом нелегального Проводу української організації “Молода Україна”. Саме він значною мірою спричинився до злуки студентських товариств “Ватра” й “Академічне Братство” в єдину студентську організацію “Академічна Громада”, що відіграла велику роль у житті українських студентів. Лонгин Цегельський був редактором (1900—1902 рр.) студентського журналу “Молода Україна” та автором статей у ньому. Хоч “Академічна Громада” не мала чітко вираженої політичної позиції, оскільки до неї входили і прихильники народовського руху, і прихильники соціалістичних та радикальних ідей, але їх об’єднувала спільна ідея державності й соборності України, кінцевою метою якої мала стати Українська самостійна держава. У липні 1899 року Лонгин Цегельський виступив організатором з’їзду українських студентів, на якому виголосив політичний реферат. На підставі доповіді було схвалено дві найважливіші постанови: вимога до австрійського уряду про заснування українського університету у Львові і документ про змагання до створення української суверенної соборної держави. На студентському вічі у Львові 14 липня 1900 року Л. Цегельський виступив з доповіддю, в якій основ ною метою українців оголосив незалежність українського народу і закликав до соборного єднання галицьких і російських українців. Це був один із перших привселюдних закликів, спрямованих на популяризацію ідеї української державності, на здобуття політичної і духовної незалежності. Розпочинається публіцистична кампанія поширення цієї ідеї. Л. Цегельський опубліковує праці, серед яких найбільш відома — “Русь-Україна і Московщина”. Лонгин Цегельський підтримував тісний зв’язок із Миколою Міхновським, публікував у Львові його праці. Після закінчення університету та захисту докторату Л. Цегельський займається адвокатською діяльністю, та згодом цілком присвячує себе журналістській і громадсько-політичній діяльності. Був членом національно-демократичної партії, брав активну участь в її роботі. Маючи неабиякий журналістський хист, часто дописував до газет і журналів. Був редактором газет “Свобода” (1907—1908), “Діло” (1908), а під час війни очолював редакцію другого українського щоденника “Українське Слово” (1915—1918), працював редактором “Літературно-Наукового Вісника” Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, членом якого був. Дуже активно пропагував сокільсько-січовий рух у Галичині, був близьким до Івана Боберського, активіста створення спортивних товариств, з яким співпрацював. Доктор Лонгин Цегельський належав до проводу організації “Сокіл”, був членом Надзірної Ради Убезпеченевого Товариства й Банку “Дністер”, одним із директорів Земельного Банку Гіпотечного. На загальних виборах до австрійського парламенту 1908 року Цегельський виступив в коаліції з сіоністами. Був обраний заступником посла — д-ра М. Гібеля, відомого діяча єврейського сіоністського руху, а після смерті останнього 1909 року зайняв його місце в парламенті. На виборах 1911 року Л. Цегельський здобув мандат по Ярославській окрузі (Любачів—Ярослав—Чесанів), перемігши графа Тарновського. 1913 року його обрали послом до Галицького сейму від Бібрецького повіту. В австрійському парламенті Лонгин Цегельський став секретарем Української парламентської репрезентації, активно працював у комісії закордонних справ. Як член цієї комісії, їздив з дипломатичними місіями у різні країни. Будучи депутатом австрійського парламенту та водночас Галицького сейму, Лонгин Цегельський брав участь в організації Всеслов’янського З’їзду Послів 1913 року, ініціаторами якого були чеські політики. З 1914 року д-р Лонгин Цегельський був членом Головної Української Ради, яку очолював Кость Левицький. До президії Ради разом з ним увійшли Микола Білицький, Іван Боберський, Іван Кивелюк, Микола Лагодинський, Михайло Лозинський, Андрій Лунів, Теофіл Мелень, Володимир Темницький, Кирило Трильовський, Юліян Романчук, Володимир Старосольський. У час Першої світової війни Лонгин Цегельський із сім’єю виїхав до Відня, де працював у Комісії з питань біженців, а також у Комітеті допомоги біженцям. Коли Боєва Управа Українських Січових Стрільців переїхала до Відня, д-р Л. Цегельський став її членом. Восени 1918 року стало очевидним, що дні Австро-Угорської імперії злічені. Перед українськими політиками постало нагальне завдання — вирішити, як діяти далі. Активність українського політичного проводу зростала. На маніфестаційному вічі 22 вересня 1918 року в Народному Домі з доповідями виступили Кость Левицький, д-р Степан Баран і д-р Лонгин Цегельський. Основною ідеєю віча була вимога поділу Галичини та утворення окремого коронного краю.
Після підписання Берестейського миру д-р Цегельський часто їздить із дипломатичними місіями до Києва. Він добре знайомий із провідними діячами Наддніпрянської України, мав приязні стосунки з гетьманом Павлом Скоропадським, прихильником якого був. Лонгин Цегельський бере активну участь у підготовці й організації першолистопадового перевороту 1918 року у Львові. Йому довелося вести переговори з поляками під час боїв у Львові. У момент утворення першого галицького уряду 9 листопада 1918 року д-р Цегельський стає державним секретарем (міністром) внутрішніх справ Західно-Української Народної Республіки. Після відставки на початку грудня голови уряду Костя Левицького і призначення на цю посаду С. Голубовича, якому доручили сформувати новий уряд, Л. Цегельський обіймає в новому уряді посаду керівника Секретаріату закордонних справ ЗУНР. Міністром закордонних справ ЗУНР був д-р Василь Панейко, але він фактично майже весь час перебував у Парижі як представник ЗУНР на Мирній конференції, тому ведення переговорів та інші справи в міністерстві закордонних справ президент Євген Петрушевич доручив Лонгину Цегельському. Так він брав участь у переговорах у Фастові, внаслідок яких 3 січня 1919 року була підписана попередня угода про злуку УНР та ЗУНР. 22 січня 1919 року на Софійському майдані Києва “рівно о дванадцятій розпочався акт Злуки. Тишу порушив державний секретар Лонгин Цегельський, який зачитав грамоту-ухвалу Української Національної Ради ЗУНР від 3 січня 1919 р. Опісля промовець передав грамоту з підписами президії Української Національної Ради голові Директорії Володимирові Винниченку”. (Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. Львів, 1995. — С. 132—133) Після проголошення злуки українських земель Л. Цегельський став одночасно заступником міністра закордонних справ УНР в Києві (міністром був Володимир Чехівський). Призначення посади заступника міністра закордоних справ УНР було хіба теоретичним, бо якогось фактичного об’єднання урядів УНР і ЗУНР так і не відбулось. Та й незадовго після акту злуки Київ захопили більшовики, а вся галицька делегація перед тим покинула Наддніпрянщину і повернулась до Галичини. Завдяки знанням іноземних мов і досвіду дипломатичної діяльності Лонгин Цегельський очо-
Україна відзначає величний ювілей своєї державності. Цьогоріч 22 січня виповнюється 100 років з дня проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Відзначається це на всеукраїнському і державному рівні, про що Верховна Рада України ухвалила постанову. Задля гідного пошанування історичної пам’яті нації маємо поіменно згадувати всіх, хто здійснював цю вікопомну подію. Серед них на почесному місці — Лонгин Цегельський, український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець. Він був членом уряду ЗУНР, і саме йому випала честь зачитати Акт злуки між ЗУНР і УНР біля пам’ятника Богдану Хмельницькому в Києві.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
