Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Українці зуміли зберегти національну ідентичність і свідомо дотримуватися її протягом десятиліть радянської доби”. · 13 Нашого цвіту... · с. 13сторінка оригіналу ↗

Хранителю українства в Киргизстані 15 вересня 2018 року, не доживши один день до 80-річчя, відійшов у вічність українець і людина з великої літери — Георгій Миколайович Хлипенко

Слово Просвіти, №03 за 2019 рік

У день свого 80-річчя професор Георгій Миколайович Хлипенко мав виступити з доповіддю “Регіональна україністика Киргизстану” на Міжнародній науково-практичній конференції “Українська діаспора Киргизстану: вчора, сьогодні, завтра”, присвяченій 25-річчю створення Українського товариства Киргизької Республіки “Берегиня”. Але не судилося… Його останній запланований науковий виступ залишився невиголошеним, а остання нагорода — медаль від імені Асамблеї народу Киргизстану “Кыргыз Республикасынын ардактуу жараны” (“Почесний громадянин Киргизької Республіки”) – особисто не отримана. Георгій Хлипенко, киргизстанський українець, народився 16 вересня 1938 року у селі Садове Московського району Чуйської області Киргизької РСР у сім’ї службовця. Закінчив філологічний факультет Киргизького державного університету (1960) й аспірантуру при ньому (1966). Кандидат філологічних наук, професор. Працював старшим редактором, начальником відділу в Киргизькому інституті науково-технічної інформації (1960— 63), викладачем Киргизького університету (1966—69), завкафедри Пржевальського педагогічного інституту (1969—71), старшим викладачем, завкафедри Киргизького жіночого педагогічного інституту (1971— 79), завкафедри Киргизького гуманітарного університету (1979—97). Професор Киргизького Російського Слов’янського університету (з 1997). Г. М. Хлипенка було нагороджено медаллю “Ветеран праці” (1988); Георгіївською медаллю “Честь. Слава. Праця” Міжнародного Академічного Рейтингу “Золота Фортуна” (м. Київ, 2003); Почесною грамотою Киргизької Республіки (2009), Почесною грамотою Міністерства закордонних справ України (2014); Ювілейною медаллю Української Всесвітньої координаційної ради “200 років Тарасу Шевченку” (2014); медаллю Асамблеї народу Киргизстану “Кыргыз Республикасынын ардактуу жараны” (2018). Георгій Миколайович Хлипенко — науково-педагогічний працівник, відмінник народної освіти Киргизької Республіки, критик і літературознавець, член Національної спілки письменників Киргизької Республіки. Як літературознавець почав друкуватися з 1964 р. у журналі “Літературний Киргизстан”. Автор книг: Словник-мінімум літературознавчих термінів. Пржевальськ, 1974 (у співавторстві); Пошук — майстерність — пошук: Статті. Дослідження. Фрунзе, 1976 і більше 200 публікацій у наукових виданнях і в періодиці. 1993 року Г. М. Хлипенко став одним з ініціаторів створення громадського об’єднання “Українське товариство Киргизької Республіки “Берегиня”, в діяльності якого брав найактивнішу участь протягом 25-ти років. Одним із напрямів наукової діяльності Г. Хлипенка було вивчення киргизько-українських літературних зв’язків. Він автор монографії “Чуття єдиної родини: Статті, дослідження, огляди киргизькоукраїнських літературних зв’язків” (Фрунзе, 1980) і багатьох публікацій українською, киргизькою та російською мовами на цю тему, керівник наукової теми “Український етнос у Киргизстані: історія, матеріальна та духовна культура” (2002—2005), редактор-укладач двох наукових збірників “Українці у Киргизстані: статті, дослідження, матеріали” (2003, 2006) і книги “Тарас Шевченко у Киргизстані” (2008) Провідне місце у науковій діяльності Г. Хлипенка займала шевченківська тема. Її розробці присвятив статті “Шевченко у киргизькій поезії”, “Вінок акинові Таразі”, “На перехресті вулиць Токтогула і Шевченка”, “Аали Токомбаєв і Україна”, “Джоомарт Бокомбаєв і Україна”, “Україна у творчості Теміркула Уметалієва”, “Чингіз Айтматов в українській критиці та літературознавстві” та ін. Основні аспекти вивчення шевченківської теми — киргизькі письменники про Шевченка; образ Шевченка у киргизькій поезії; Токтогул і Шевченко. Георгій Хлипенко — автор 28 статейперсоналій про киргизьких письменників, критиків, літературознавців, громадських і державних діячів, які у своїй творчості доторкнулися до постаті Тараса Шевченка, а також оглядової статті “Киргизька література і Т. Г. Шевченко”, які було підготовлено на замовлення Академії наук України у рамках заходів щодо святкування 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка і які увійшли до нового видання Шевченківської енциклопедії у 6 томах. Завдяки науковій діяльності Георгія Хлипенка вперше було розпочато комплексне наукове вивчення українського етносу за його майже 150-літню історію у Киргизстані, зокрема українська діаспора набула у науці свою історію; у науці про Україну — українознавстві — відкрито новий напрям: регіональна україністика Киргизстану; історія української діаспори Киргизстану стала складовою історії двох суверенних держав — Киргизької Республіки й України. Наукова діяльність Георгія Миколайовича Хлипенка стала вагомим внеском у розвиток дружніх стосунків українського і киргизького народів, України і Киргизстану. Володимир НАРОЗЯ Післяслово Автором статті про Георгія Миколайовича Х липенка став Володимир Нарозя — нинішній керівник громадського об’єднання українців Киргизької Республіки “Берегиня”, перейнявши естафету від засновника цього товариства. А заодно і тестя. Лише не доводиться говорити про якийсь протекціонізм, бо провадити українознавчу роботу в Киргизстані дуже непросто. А діяльність товариства потужна, хоч тих, хто визнає себе українцями на киргизькій землі, не так уже й багато. І результат його діяльності багато в чому залежить від окремих неординарних особистостей, які вболівають за справу всією душею. Саме таким є й уродженець Тернопільщини Володимир Нарозя, який, зокрема, є засновником і керівником українського народного ансамблю “Барвінок”, автором і ведучим радіопередач українською мовою в Киргизстані. А ще автором перекладу перлини світового героїчного епосу “Манас” українською мовою (2017), в якому виявив себе не лише вправним інтерпретатором змісту найбільшого у світі за обсягом твору художньої словесності, а й чудовим знавцем версифікаційних особливостей киргизької поезії, які він досконало відтворив віршувальними засобами української мови. Автором же високофахової передмови до видання “Манаса” українською був Георгій Хлипенко. Жанр некролога спонукав В. Нарозю подати інформацію про Г. М. Хлипенка в дусі офіційної інформації, хоча міг би розповісти про нього значно більше цікавих фактів. Наприклад, як народжені вже на киргизьких землях українці зуміли зберегти національну ідентичність і свідомо дотримуватися її протягом десятиліть радянської доби, яка не дуже толерувала таку життєву позицію. Чи про те, що Георгій Миколайович був небайдужою до всього людиною, яка переймалася негараздами співвітчизників, бездіяльністю і безгосподарністю чиновників, комунальних служб тощо. І не лише стукала в усі інстанції. Г. М. Хлипенко сам активно долучався до вирішення проблеми, особистим прикладом залучав інших до підтримання довкілля в належному стані. Про це свідчать і результати діяльності Георгія Миколайовича на українознавчій ниві, яка відзначалася системним характером і дуже часто виходила далеко за межі “рідного” літературознавства. З відходом Г. М. Хлипенка у кращі світи (вічна йому пам’ять) справа українства на киргизькій землі не перервалася, не занепала, хоча проблем вистачає. Володимир Володимирович Нарозя є гідним продов жувачем цієї справи. Микола ВАСЬКІВ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин