Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Запрошуємо до книги · “Врешті кожен платить за свої гріхи перед законом Життя”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Ю Юрріійй Щ Щееррббаакк.. Мертва пам’ять. Голоси і крики Роман. Фрагменти

Слово Просвіти, №03 за 2021 рік

Закінчення. Початок у ч. № 2 за 2021 р. Тетяна Шелест Тетянин скутер упевнено, хоч і не дуже швидко просувався на північ у районі Куренівки, коли в шоломі крізь тріск і радіогамір незнайомий голос, долаючи завади, наказав: “Ластівко. Негайно. Замовник відмовився від риби. Змінити адресу. Виконуй”. Тетяна (Ластівка) відповідно до інструкції зняла зі спини заплічника й обережно поклала його попереду себе на дно скутера, зачепивши лямки так, щоби цінний вантаж не випав на ходу. Потім скинула шолом – вітер пройшовся її довгим темним волоссям. Вона відчула жагу порятунку та, пригальмувавши біля з’їзду (“Exit 37”), залишила скутер, котрий попрямував в автономному, безпілотному режимі далі – туди, де на Тетяну вже чекала антитерористична група національної жандармерії. Бетонна спіраль, якою бігла, задихаючись, Тетяна, вела вниз, де дерева вкривалися першою зеленню, де починалася зона складів та пустирищ, де Тетяна сподівалася сховатися від жандармів. На ходу вона витягла дистанційний детонатор і натиснула червону кнопку, тут-таки жахнувшись: уявила силу вибуху, зруйновану трасу Ата спалені автівки в радіусі двохсот метрів. “Що я накоїла?..”. Вона викинула детонатор за загорожу – лежатиме на якомусь даху – і за кілька хвилин збагнула, що не почула вибуху. Вирішила, що то Бог пожалів її та не дозволив, щоби на цій землі зросло число невинних жертв. Це врятував її хрестик, подарований Мішель – золотий хрестик, привезений її коханою подругою з Лурда. Потім подумала, що в штабі “Ангелів світла” завівся зрадник, якого треба негайно знищити, доки він не здав Монахову всіх ангелів. Бог Дивні люди. Коли в них усе добре – вони забувають про Моє існування. Коли ж прийшла біда – починаються стогони, крики, моління, прохання. Мовляв, Господи, допоможи, друже. Не вбивай мене чи мою дитину, посприяй мені в темному моєму бізнесі, зроби так, щоби мені дісталася та чи інша посада. І лише деякі з них каються – грішний я, порушив твої заповіді, приспав своє сумління, скоїв якесь паскудство. Благають: витягни, Боже, мене з цієї халепи. А є й такі, які прямо звинувачують Мене у своїх нещастях: як Ти міг, Всевишній, допустити, щоб я впоров цю дурість і програв сто тисяч доларів? Чому не зупинив мене своєчасно? Чого вони такі тупі? Невже не розуміють, що Я недаремно наділив людину вільною волею, що існує свобода думок і вчинків, і що, врешті-решт, Я не можу проконтролювати кожну мурашку на цій грішній Землі? Коли людство тільки починалося, їх було близько кількох тисяч самотніх, переляканих дикунів на величезних територіях… А тепер Лос-Анджелес – понад сорок мільйонів мешканців, Сан-Пауло – тридцять сім, Париж – сорок два, Київ – двадцять; Шанхай – шістдесят три мільйони, Токіо – сорок вісім. Навіть якесь заштатне Гельсінкі розрослося до тринадцяти мільйонів мешканців. Як можна проконтролювати таку хмару народу, серед якого принаймні двадцять відсотків – генетичні ідіоти, які не розуміють, навіщо прийшли у цей світ, а тридцять три відсотки взагалі не відають, що чинять… Я поводжуся достатньо ліберально, треба визнати це. Не караю ідіотів смертю, терплю їхню тупість, даючи шанс розумним, сильним і вірним Мені здобувати вершини життя. Але і з цими Моїми висуванцями трапляються різні дурні історії. Днями звертається до Мене один такий розумник, головний конструктор “машин щастя”, мільярдер, прелат церкви “Архангелів Неба”, який виділив на будівництво храмів величезні суми, і каже: – Господи, помилуй мене і мою родину. Врятуй мою восьмирічну доньку, справжнього янгола ніжності, добра і краси, яка помирає від саркоми, й ніякі мої мільярди, ніякі найдорожчі ліки їй не допомагають – тільки Ти і Твоя воля можуть зарадити моєму горю. Благаю Тебе… Ну що ти на це скажеш? А сказати є що. Я міг би нагадати давно забуту ним історію. Він, бувши молодим і бідним клерком, якось побачив мале мишеня, яке, виголодніле, поїдало хлібні крихти з його столу. Чоловік цей страшенно розгнівався та схопивши газету (тоді ще існувала паперова періодика), скрутив її в трубку і скинув нещасне мишеня на підлогу. А мишеня було навдивовижу гарне: срібляста спинка, делікатний хвостик, підчерев’я, вкрите білою шовковистою шерстю, розумні оченята завбільшки з голівку булавки. Тваринка почала бігати по кімнаті, а чоловік цей, сповнюючись нестримної люті, взявся наздоганяти її. Нарешті, коли знесилене мишеня злякано завмерло, не знаходячи рятівних дірок у плінтусах, чоловік гупнув важким черевиком, розплющив малюка та, переможно схопивши присмертне мишеня за хвіст, викинув його з балкона на передвечірню вулицю, де тролейбуси і автівки розчавили, розплющили бідаку, перетворили його на тонку сіру ганчірку, непомітну на сірому ж асфальті. І цей добрий чоловік не зрозумів, що Я намагаюсь утвердити загальний закон поваги до життя, до всіх живих істот, але злі демони запровадили свій регламент вічних убивств. І як Я можу пояснити цьому прохачеві, що не все в Моїх силах, що Мені бракує інформаційних потужностей устежити за всім, що відбувається у світі? Для жалості та милосердя Я створив Христа, до якого раджу звертатися. Або до Магомета, Будди, Мойсея. Треба зрозуміти, що врешті кожен платить за свої гріхи перед законом Життя. Інколи розплата приходить із запізненням – за два-три покоління. Але приходить. Я плакав, коли ховали ту чарівну дівчинку, повірте. Мені дуже було її шкода. Але мишенятко Я теж дуже жалів. Арні Петрик Він повертався з Вишгорода, де побував у штаб-квартирі народного руху КРОВ (Київський рух охоронців Вітчизни), де заладував до свого пошарпаного мінівена “Форд” банери та інші пропагандистські матеріали – переважно портрети Баркаса з його незмигним темним поглядом батька-запліднювача всіх матерів і спасителя всіх знесексуалених чоловіків землі руської. Арні Петрик, якому заледве виповнилося шістнадцять, повнився тією нестримною руйнівною енергією безжальної молодості, що вела його однодумців і однолітків у бойові фіолетові загони “Кий” для хлопців і дівочі бригади “Либідь”, створені заради наведення на цій землі ладу та для вможливлення побудови Київської імперії вільних людей і щасливих громадян. Рік тому відбулося величне загальнонародне святкування сотої річниці заснування Великого князівства Київського, яке об’єднало землі Першої Київської Русі та породило великих Героїв – князів Святослава, Володимира, Ярослава. У цій столітній історії ЛІБРУ, затвердженій батьком Петрика, не було багатьох дрібних подій – таких, як війна Хмельницького і загибель польської імперії, захоплення Росією України, Перша світова війна чи Голодомор, а Другій світовій війні присвячувалося кілька абзаців про дружні стосунки українців з німцями та розквіт малого приватного бізнесу (торгівля сигаретами й самогоном) на окупованих територіях. Особлива увага на святі приділили героїчній боротьбі партії ПІПЛ (Партія Ідейних Простих Людей). Ця назва, запозичена з політичної палітри Гаїті, передражнювалася лихомовними ворогами режиму – українськими націоналістами, непримиренними ненависниками ЛІБРУ – як “Партія Ідіотів і Підлих Ледарів”. На велелюдному святі, де показували голографічне зображення Баркаса й роздавали учасникам іконки та значки з Великим Координатором, побував і Арні Петрик – талановитий молодий лідер ударних груп, здатних зірвати мітинг опозиціонерів або організувати погром крамничок, що належали прихильникам Скаженого Яреми. Арні Петрик був дуже симпатичним, веселим, відкритим і, по суті, добрим хлопцем – світлоокий, білобровий, із молочно-білим обличчям альбіноса. Він спускався на своєму старенькому бусику бетонною спіраллю з Верхнього Києва, наближеного до неба, до грішної землі куренівських задвірків – зруйнованих старих будинків, пустирищ, захаращених індустріальним мотлохом минулого, байраків, зарослих

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин