“Він був справжнім титаном – вперся до плуга і орав цю ниву довгі роки – просував українську музику і українську ідею”. 7 Події, факти, коментарі · с. 7сторінка оригіналу ↗
Відлетів легендарний творець фестивалю «Червона Рута»
Слово Просвіти, №03 за 2022 рік
Пам’яті побратима Друзі, сталося непоправне...
У вирій відлетів наш побратим – видатний громадянин омріяної України, легендарний творець фестивалю “Червона Рута” Тарас Мельник (17.01.1954 – 22.01.2022). За небесною сутністю він був архангелом питомих українських цінностей, вічним революціонером, покликаним до культурної модернізації України. Розмаїття його обдарованості вражає: композитор і музиколог (учень Мирослава Скорика), фольклорист і етнолог (аспірант Московської консерваторії), авангардовий джазовий піаніст і учасник рок-гурту “Еней”, дослідник звичаєвої педагогіки українців та співзасновник культового дитячого фольклорного театру “Дай Боже!”.
Його принципова патріотична позиція не пройшла повз увагу КДБ. Студента Тараса Мельника виключають із Київської консерваторії та “влаштовують” на завод автоматів. Не піддавшись на спокушання та залякування, він з однодумцями напрацьовує концепцію конкурсного фестивалю сучасної української пісні. Фестиваль розглядається як інструмент психологічного єднання українців на основі новітньої української масової культури.
Гостре розчарування недалекоглядною культурно-інформаційною політикою в період незалежності призводить до тривалої творчої депресії та відчуття безперспективності. Упродовж останніх років він досліджує українську звичаєву педагогіку, сподіваючись актуалізувати прадавні соціальні механізми задля морального зцілення нації. Попри титанічні зусилля дружини, доньки, лікарів та друзів хвороба не відступила. Його серце перестало битися в Києві о 10:05, у День Соборності України. Переконаний, що ім’я Тараса Мельника назавжди увійде в історію України як постать національного культурного героя...
Кирило СТЕЦЕНКО,
народний артист України, голова Київського міського об’єднання ВУТ “Просвіта”
ім. Тараса Шевченка
Олесь ЧАЙКІВСЬКИЙ, письменник, краєзнавець, просвітянин з 1988 р.
До міської ради міста Южного, що на Одещині, надійшов лист Уповноваженого із захисту державної мови з пропозицією переглянути назву міста як таку, що “носить російськомовний характер, назва запозичена та не відповідає правилам і нормам українського походження”. Міська рада запропонувала обговорити питання перейменування з громадськістю на електронній платформі впродовж місяця. Загалом проголосували 528 осіб. Чому ж так мало в успішному місті, де більшість має доступ до інтернету, і де мешкає більше тридцяти тис. люду?
Насправді в громадських організаціях обговорення тільки набирає обертів. Винятком є хіба що “Общественная организация “Любава”. Як розповіли члени “Любавы” інформаційному агентству “Южный округ” (очевидно, назва взята на честь одного з округів РФ?), окрім благодійної діяльності, головною для себе організація вважає боротьбу за мир. Для цього вони й підписи збирають, і навіть на симпозіуми (?) їздять. І тут важливо зрозуміти, на яких умовах вони очікують миру? Нині
Він став одним із творців Незалежності Пішов ще один титан української культури. Тарас Мельник був саме титаном.
Нині здається дивним, що музичний фестиваль може стати поштовхом до Незалежності цілої країни. Та це об’єктивний факт. Фестиваль “Червона Рута” у Чернівцях 1989 року надихав нас не лише слухати українську музику (а там відбувся фантастичний культурний вибух. Учасники тодішньої “Червоної Рути” надовго, а дехто і досі стали і є провідною частиною української сучасної музики), фестиваль надихав нас (тодішню молодь) до боротьби. І, звісно, та “Червона Рута” не могла обійтися без “Ще не вмерла України” – гімну-спротиву і гімну-боротьби.
І за всім тим стояв зокрема Тарас Мельник. Не лише він (ціле гроно особистостей робили той фест), та він у першу чергу.
Для Тараса “Червона Рута”
була не одномоментним явищем. Він був справжнім титаном – вперся до плуга і орав цю ниву довгі роки – просував українську музику і українську ідею. Геніальна задумка – проводити “Червону Руту” в різних містах України. Так просувалася українська ідея. Запоріжжя, Севастополь, Дніпро, Харків. Через музику – любов до України.
Тарас-титан. Ідейний і дієвий. А ще в ранішні часи Тараса цькували за “укрбужнац”, за часів СРСР виключали з консерваторії.
І він встояв, виструнчався, і його помста цькувачам була грандіозною. На зло радянській системі Тарас Мельник став одним із творців Незалежності України. Несправедливо, коли такими творцями звикли називати лише депутатів ВР, які мали можливість проголосувати за Акт Незалежності. Внесок Тараса точно був не меншим.
Мені пощастило бути знайомим з усією родиною Мельників. Талантом, впертістю, ідейністю природа наділила не лише Тараса, а всю родину. Дружина Ольга, доньки Ярослава (шкода, що пішла так рано...) та Соля – це теж сторінка в українській культурі. Гурти “Дай Боже!”, “Потужні дівчата” (це родинний внесок Мельників) стали помітними і прогресивними явищами.
Соля ще проявила себе в театрі “Дах” і в гурті “Дах дотерс”.
А родина – це ж теж Тарас,
його праця, його успіх.
Ковід забрав велетня української культури...
Тарасе, спочивай з миром,
старший друже...
Олесь ДОНІЙ,
громадський діяч, політик
Так помирає надія Вмерти в День Соборности
України... тут і в містичний світ недовго ввірувати.
Моє знайомство й спілкування з Тарасом було недовгим і нещільним. Але він якимсь чином знав про мене все головне. Оця здатність миттєвої й точної оцінки, мабуть, і дозволяла йому формувати команду на виконання неможливих проєктів. Головним і абсолютно успішним проєктом була, звичайно, “Червона Рута–1989”. Бути прекрасним музикантом, організатором, витівником і водночас суворим контролером – цього було замало. Потрібен був талант угадати слабину старих ремісників... і поставити на золоту молодь!
І Тарас не прогадав. “Червона Рута” 1989 року вийшла переможною битвою рівня Конотопської, її вельможні козацькі реготи й сьогодні летять і відлунюють над Україною, як травнева гроза. І жодні забалакування й мізерні наступні номери “Червоної Рути” вже не затьмарять, не погасять тую славу.
З проєктом, до якого Тарас пробував підключити мене, вийшло на поразку. Йшлося про ненависну нам обом совіцьку школу. Тарас прекрасно бачив “безпритульних” дітей, яких та школа ніколи нічого доброго не навчить, і почав усіма правдами й неправдами вербувати їх до себе: “Ось мій комп’ютерний клас (це тоді ще було диво), я вас засаджу на рік-другий за ці столи, і ви станете, крім усього іншого, грошовитими бізнесменами – а неотримані такі самі шкільні чи вишівські атестати потім купите собі, коли вже так кортітиме”. Я приводив до нього з десяток подібних дітей, але жодне не прижилося. Тато й мама залякали.
Сила “шкільної освіти” настільки вкорінена й страшна, що вже давно стала звичною й вийшла на рівень “А як же може бути інакше?” І тому цього разу Тарас програв. Він не припустився якоїсь помилки; він, як завжди, як справжній воїн, пішов на бій з непереможною силою. Я вже 12-й рік живу в селі, зовсім мало знаю про Тарасову діяльність, але чомусь мені бачиться, що ця його битва була ще страшніша за “Червону Руту”, і що саме в
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
