Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Я ще живий і повен аж по вінця любов’ю до звитяжного життя, я вірую в безсмертя українця з вогню, а не з покори й каяття”. · 11 Про-читання · с. 11сторінка оригіналу ↗

Сьогодні, а не завтра

Слово Просвіти, №03 за 2022 рік

Лариса МОРОЗ, професор, провідна наукова співробітниця Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Це не перша зустріч. Більшість творів Дмитра Павличка з нової збірки “На грані життя” / уклала Роксолана Павличко (Кам’янець-Подільський, ТОВ “Друкарня “Рута””, 2021. – 176 с.) було опубліковано у різних виданнях. Проте у відшліфованих Павличкових строфах є щось таке, що не просто пробудить твою душу, заціпенілу – чи то від нерозуміння, чи то від страху перед невідомим, чи від збайдужіння – а запалить її Вічним Вогнем і, як не дивно за нашого задуреного часу, – Надією. …Пригадуєте, як у дні тих сумнозвісних “виборів” дехто очманіло казав-сподівався: “Хоч посміємося…”. А вже за два місяці потому наш Поет писав: Україна не сміється. Тишина й печаль, Від кордону до кордону смутку магістраль… Кинувши аналітичний погляд на різні, сказати б, види сміху – “великий”, “дурненький”, “страшний”, кинувши погляд на “сталь, що вбивати йде дощенту наш Донбас і Крим”, підсумовує переконано: Україна не сміється, але чує дзвін. Це той звук, що піднімає націю з колін… Дмитро Павличко – особистість багатогранна, з розвиненим почуттям гумору, сатиричним хистом, про що свідчить і жартівливе “Листування кота Боніфація і кота Мартина”, присвячене пам’яті його друга – видатного поета й громадського діяча Людмила БОРОДІНА, кандидат філологічних наук, доцент Отримала довгоочікувану книжку Ніни Гаврилюк (Шмурікової), вихід якої з друку є для мене тим, що надихає до життя, дарує нові сили. Це сталося тому, що книга прийшла з мого рідного Поділля, із міста, де я народилася і провела найкращі роки дитинства і юності, де лишилися мої батьки і їхні могили. Це ті місця, де для мене відкривалися лісові галявини й хащі, де тече Південний Буг, по якому колись плив щасливий човник мого життя. Вже багато років минуло відтоді, як я покинула рідний край, але зустріч із ним завдяки подрузі моїх студентських літ, яку доля привела саме в мій рідний Хмельницький, викликала у мене щиру радість і вдячність. Навіть перший дотик до сторінок цієї збірки віршів пробуджує у мене ностальгічні почуття. Книга складена, з одного боку, як художній фотоальбом, який надає відчуття документальності, бо я впізнаю ці місця, природу, людей і птахів, водну гладь і колір небес, хоча розумію, що вони весь час змінюються. Книга складається з двадцяти дев’яти віршів, які написані для дітей середнього та старшого шкільного віку, мають, таким чином, виховувати високі етичні і естетичні почуття та любов до рідної природи і краю. Упереджуючи мою оповідь, мушу сказати, що поетичний дар Ніни Гаврилюк відкриває нову сторінку української лірики, її психологізм “почуттів, думок і споглядань” дарують читачу радісне і світле сприйняття реальності. Книга віршів про рідну природу, а саме такою є ця збірка поезій Ніни Гаврилюк, складається, на перший погляд, традиційно: тут є і перший дотик весни, і палаюче спекотне і таке щедре на цвітіння і плоди літо, і грози, і наближення осені, і зимовий пейзаж… Тут є і перша “Зустріч із лісом”, і все, що його оточує і що складає його таку привабливу суть: це і струмок, і соловей, і ліщина, це майже казкова Буг-ріка, і лісове озеро, лілеї і латаття, рибалка, вогнище і місяць, що з’являється у нічній пітьмі. Але природа знову і знову повторює своє дійство: за зимою приходить весна(“ Ось і знову побігли струмки!”), за нею літо (“Ось і літо стоїть на порі”) і нова зустріч із лісом дарує не тільки “спокій сонячних дубів”, а й бажання Відчути невагомість тиху світу, Засліплено по листі йти і йти, Безмежній висоті дерев радіти, Яка з хмаринням сяючим на ти… Зазначимо, що ми не знайдемо ні нудної дидактики, ні набридлих слів повчання: Ніна Гаврилюк насолоджується життям і веде за собою дітей, які незримо присут­ Романа Лубківського. А водночас, за словом автора, то є “спосіб висловити зневагу до поведінки Януковича та його команди”. Є в цій книжці й інші листи – вже далекі від жартів – до пана Зеленського, що друкувалися в “Літературній Україні” з 22.VІ.2019 р. Узявши за епіграф рядки І. Франка про ганебність супокою, коли “лиходій… мисль нашу, мову, совість, мов будяччя, тне з плеча”, Д. Павличко звертається дружньо, хоча й змушено вже по перших кроках: Якщо ви президент, шануйте зброю, Не похиліться в час війни та бою, Бо зрадить вас примирення рука І ще: “Спиніться! Ще не пізно…”. Та ніхто, вочевидь, не читав ані цього, ані наступних – застережних, а частіше тривожних, докірливих листів шанованого народом видатного діяча… І вже 11-го листа 10.І.2020 року поет вимушено пише прозою і підсумовує: “Цей мій останній лист до вася пишу не задля того, щоб вам сказати правду, а задля того, щоб читачі моїх поетичних листів до вас перестали мене лаяти за ті мої бездарні намагання показати вас як людину думаючу, з якою варто розмовляти”. Головний патос книжки – в осмисленні проблемних ситуацій, історичної долі України та українців. Поет звертається до мудрости й досвіду великих попередників – художників слова й політиків, від Івана Мазепи до сучасника й друга Юрія Щербака. Так, він, констатуючи “я вибори програв”, звертається, “немов згорілий смолоскип”, до Тараса Шевченка: Допоможи мені, згасає правди ватра! Повсюди гола грань, ніде не видно дров. Дай сили кинути сьогодні, а не завтра Мені на твій вогонь свою гарячу кров! Вірш, написаний у травні 2019 р., має красномовну назву “Напередодні”. Хто б що не казав (“забагато публіцистики”, “римовані гасла” – і таке випадало чути), а Дмитро Павличко – справді унікальний поет. За всього його інтелектуалізму, заснованого на глибокому знанні історії, осяжному політологічному мисленні, до його творів усе-таки важко застосовувати поняття “роздуми”. А вже останнє передбачає спокійні спостереження, неквапний аналіз подій поточних і минулих тощо. Натомість аналітичність Павличкова отримує своє вираження у яскравих, наче блискавка, часом несподіваних метафорах. Вони, неначе гніт від вибухівки, “підпалюють” емоції та уяву читачеву, спонукаючи до (певної) співтворчості. Я завжди вважала, що вислів-версія “Великий вибух – творець всесвіту” є неправильним, помилковим визначенням, оскільки вибух здатний (і, зрещтою, зобов’язаний) лише руйнувати. Високоенергетичні, кров’ю серця написані витвори Д. Павличка – справдешній “вогонь в одежі слова” (вислів І. Франка), цей фантастичний згусток любови до свого “воскресаючого народу” (перша його збірка 1953 р. так і була названа – “Любов і нена­

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин