Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Добрі новини · “Сподіваємося, нам вдасться привернути більшу увагу громадськості до Всеукраїнського часопису “Слово Просвіти”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Важливе краєзнавче дослідження

Слово Просвіти, №03 за 2022 рік

о. Юрій МИЦИК, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України За минулий, 2021-й, рік дніпровський краєзнавець, журналіст Микола Чабан видав три книги, присвячені рідному краю та його славетним людям. На перші дві ми вже відгукувались, а про третю (“Серце бентежне. Документальна оповідь про земського діяча Івана Василенка (1854–1892)”, Дніпро, 2021, 591 с.) розповімо зараз. Взявши до рук це фундаментальне дослідження (майже 600 сторінок великого формату), видане на крейдяному папері з багатьма фотографіями, і ознайомившись із змістом, схиляєш голову перед надзвичайною працездатністю автора і його глибокою ерудицією. У центрі уваги – український земський діяч Іван Василенко, його життєвий шлях, невгамовна натура юриста, університетського викладача, земського діяча, особливо в освітній і медичній галузях у Харкові, Луганську, на теренах тодішньої Катеринославської губернії, особливо в Катеринославі (Дніпрі), Кривому Розі, Олександрівську (Запоріжжі), Бердянську, Гуляйполі, Павлограді, селах Великомихайлівка, Вербівське, Гаврилівка, Любомирівка, Рубанівське (кол. Новогригорівка) та ін. Хоча біографія Василенка особливо цікавить автора, але він розглядає і зв’язки рідні цього земського діяча і його самого з важливими особистостями, щедро ділиться сюжетами з їхнього життя. Тому книга складається з багатьох невеликих розділів, кожен з яких присвячений окремому сюжету. Автор зупиняється насамперед на родоводі Василенка (Трьомсина, Трьомсиненка), вказує на його походження із запорозьких козаків, його спорідненість із родами Леонтовичів, Ханенків, Ілляшенків, Товбичів, Сафонових, Константинових (родоначальник останніх – грек із Феодосії Андрій, який був перекладачем на Січі і уславився як розвідник); на близькість предків Івана Василенка з Антоном Головатим – одним із засновників кубанського козацтва, із Тарасом Шевченком, академіком Миколою Кащенком, їхню діяльність як засновників і покровителів православних церков і монастирів, наприклад Знаменського жіночого монастиря і притулку при ньому для сиріт-дівчаток, Свято- Покровської церкви в Рубанівському (діють і нині). Що стосується зв’язків самого Івана Василенка із сучасниками (друзями, колегами, суперниками в полемічній боротьбі), то варто згадати Йосипа Гладкого – внука останнього кошового отамана Задунайської Січі Йосипа Гладкого, професора Миколу Каришева, земських діячів Миколу Сікорського, Григорія Синьогуба, історика і громадського діяча Кубані Федора Щербину. Але головне місце відведено роботі Івана Василенка як земського діяча. Земства в Російській імперії були створені у 1864 році внаслідок селянської реформи 1861 року і ліквідації кріпацтва. Вони були ліквідовані більшовиками у 1918 році, хоча в Україні, де точився запеклий опір російській агресії, проіснували до 1920 року. Свого часу Ленін дав зневажливу оцінку земствам як п’ятому колесу у возі імперії. Через це історія земств не привертала особливої уваги в часи СРСР. Однак при всіх своїх недоліках вони дали поштовх розвитку місцевого самоврядування, і його досвід є особливо цінним нині. Завдяки земству на новий етап стала народна освіта, медицина тощо. Про це свідчить і діяльність Василенка, який добивався організації пересувних шкіл, щоб дати можливість отримати освіту дітям із віддалених сіл, безоплатної жіночої школи і ремісничої школи в Катеринославі, запровадження безкоштовного лікування у Олександрівському повіті, активно вживав превентивних заходів проти епідемії холери, успішно добивався розбудови земської лікарні в Катеринославі (нині – обласна лікарня ім. Мечникова, відома всій Україні як госпіталь для важкопоранених бійців АТО), навіть створення в Катеринославі першого в Російській імперії педагогічного музею! Він же добивався підтримки Товариства порятунку на водах, притулку для малолітніх злочинців, розвитку кіннозаводства, організації народних читалень у селах... Та хіба перелічиш усі сфери земської діяльності Василенка! З особливим зацікавленням читаєш нариси про літературне життя краю, про поета й етнографа Івана Манжуру, історика Дмитра Яворницького, газети “Екатеринославский юбилейный листок”, “Степь”, “Южный край” та їхні найцікавіші матеріали, деяких їхніх кореспондентів (Івана Чайкіна), маловідомих катеринославських поетів Олександра Алеєєва (Дніпровського), Миколи Сьомова, літератора Миколи Бикова. В додатках до книги вміщені статті Василенка “Придніпровські артілі” та “Заключне слово головуючого в суді присяжних”. Отже, маємо ґрунтовне краєзнавче дослідження, яке вдало поєднує наукову глибину і літературну обробку, книга читається легко й цікаво. Побажаємо автору нових успіхів на ниві краєзнавства.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин