Біль і гнів · “Той, хто відкрив врата пекла на землі, не гідний милості”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
В скорботі Дніпро. В печалі вся Україна
Слово Просвіти, №03 за 2023 рік
Неда Неждана: Бумеранг у дорозі Оця дівчина сидить у тому, що лишилося від її дому, її зруйнованого життя. Ракета, якою рашисти влучили у багатоповерхівку в Дніпрі, де мешкає близько 1700 людей, – це Х-22, з бойовою частиною 950 кг (!!!), призначена для атаки групи авіаносців (!!!). Що треба мати в голові, щоб атакувати такою зброєю будинки, де повно дітей, ще й у свято?! Це вже не просто терористи, це нелюди, деградовані істоти, моральні потвори. Всі вони, всі громадяни росії, які це роблять, підтримують чи мовчать – винні в геноциді. І всі неопозиційні білоруси теж співучасники тероризму. Сьогодні (14 січня) чула вибухи – Київі Київщину атакували ракетами з Білорусі. Час прильоту 1—2 хвилини. Дивишся на це і розумієш, що від такого прильоту ніщо не врятує, ні сирена, ні дві стіни, ні підвал. Це свідомий геноцид нас усіх. Але тих, хто його чинить, вже ніщо не врятує від деградації. І найбільше винні в ній люди культури, ті, які підтримували цю імперію зла, від Пушкіна до наших днів. Адже виправданням і навіть уславленням цього терористичного монстра вони причетні до знищення інших народів і виродження мільйонів людей у жорстоких небезпечних дикунів... І якщо тільки система “Патріот” може захистити від цих жахливих атак, і ці системи існують, чому тільки зараз, майже через рік, нам пообіцяли їх надати? Чому тільки зараз почали вчити ними керувати?! Чому, маючи можливість допомогти порятуватися, світ спостерігає, як нас убивають і калічать, як наші будинки перетворюються на руїни? Чому, маючи можливість дати зброю, рівноцінну рашистській, дають набагато слабшу і спостерігають, скільки ще наша армія, кількісно менша, зі зруйнованою економікою в тилу – протримається? І це після того, як нашу миролюбність використали, щоб обманути і обміняти ядерну зброю на порожній папірець з липовими гарантіями безпеки? І ще питають: як ви думаєте, кинуть на вас росіяни ядерну бомбу чи ні? На нас уже по суті кинули і навіть більше – Чорнобильську аварію... Ми вже мутанти, а після 11 місяців сирен, обстрілів, руйнацій інфраструктури, стали гіпер-лідерами з виживання і втратили нормальну людську здатність — страх смерті. Наша лють більша. Наша ненависть до окупації більша. Наше бажання справедливості більше. І тепер нам недостатньо звільнити Україну до кордонів 1991 року. Ні, тільки палаючий кремль і розпад всієї імперії зла може дати гарантію виживання нашому народу, всьому людству, яке можуть знищити ці виродки з ядерними боєголовками замість мізків. А ми хочемо вижити. Навіть для дітей це очевидно. Карфаген має бути зруйнований. І з кожною атакою вони збільшують силу бумерангу і прискорюють свій безславний кінець. І дуже сподіваюсь, що всі ці суровікіни і шойгу, кадирови і пригожини це зроблять самостійно, як павуки в банці, бо витрачати наші життя ще й на цю війну – не дай Боже. Гігантську стіну і рів з крокодилами, а краще океан по всьому північно-східному кордону – з “братушками”. І вибору ми вже не маємо, але й вони теж, бумеранг у дорозі.
Таня Юзвяк: Не маємо права забути! Дніпро. 14 січня 2023 р. Надворі Василя, а в кінотеатрах дивляться “Щедрик”. Хлопці ходили засівати. На сході зимно. Росія руйнує багатоповерхівку, стягує війська, обстрілює міста, випускає ракети, вбиває. Тиждень обмолюю Бахмут і Соледар. Їхня сіль впаде на рани всім московитам, ятритиме шкіру й обпікатиме очі. Солдати найоблуднішої армії світу нестимуть покуту за кожну сльозу українців, а потім і їхні нащадки тинятимуться манівцями в пошуках захисту й сховку. Жалюгідні обранці брехні в обладунках убивць. Дніпро. Зруйнований поверх будинку. Маленьке дівча серед світу, який москалі роздробили на молекули пороху й диму. Українці стоять. Зі світлом, без світла – на зло сим скаженим істотам. Колись всі уламки впадуть і на їхні болота. Хоч там уже й так – трясовина. Лиш все це не маємо права забути! Помста буде страшна. Слава Україні! Смерть ворогам.
Юрій Ковалів: “Попіл Клааса б’є в наші груди!” Це може статися з кожним будинком в кожному місті України, в кожному селі. Трагедія в Дніпрі шокує позамежовою жорстокістю, здійснена холоднокровно за наказом виконавця волі (сваволі) путінського режиму Олега Тімошіна – командира 52-го гвардійського авіаційного полку (м. Шайковка). Запущена з Курська (привласнена москвою українська Слобожанщина стала плацдармом для московської агресії) ракета Х-22 з бойовою частиною в 950 кг призначається для знищення груп авіаносців у морі, але свідомо й підступно була наведена на житлову інфраструктуру, що стало правилом для московських садистів у погонах. Згадайте ТЦ у Кременчуці. Світлини з дівчатками-жертвами бомбардування вже, певно, облетіли світ, закликаючи до помсти. За цей злочин мають відповісти тімошіни-терористи. І не тільки вони, а й ті, хто постійно закликав путіна в Україну, різні перефарбовані опезежисти, шуфричо-бойки, яким не місце ні у ВР, ні в будьякій іншій українській установі, бо на їхній совісті (якщо вона в них ще лишилася) страждання і кров українців, ті кравчуки, кучми, хто на початку 90-х підписував фейкові меморандуми, нищив бойову техніку, задарма віддавав росії наші бомбардувальники, частина яких сьогодні мордує Україну, роззброював її на втіху північному сусіду. Всім мотивованим українцям треба промовляти щодня, як молитву: “Попіл Клааса б’є в наші груди!!!”
Жанна Куява: Тримаймося, дорогі мої! ...Скільки болю, скільки горя, сліз, втрат, смертей, зруйнованих життів – щодня, поруч, тут і зараз. Хто наступний? Чиї діти, чиї рідні?
Перед самісіньким новим роком я заїхала в супермаркет в Ірпені по харчі, людей було превелике море, вони стояли в довгих чергах до кас і навіть за візками. Хтось у тих чергах, можливо, нарікав, не знаю, а я тішилася. Ще так не переповнювала мене радість від того, що бачу стільки людей, які наперекір усьому збираються зустрічати Новий рік за щедрими столами, – моя Україна жила й не мала наміру впадати у відчай, попри жахи, що на неї чатують і випадають щодня. 13 січня надвечір в тому-таки супермаркеті знову було багато людей, вони скуповувались до Багатої вечері. Думаю, серед тих людей були такі, хто втратив у цій війні дім або когось із близьких чи рідних, хто починає жити “з нуля” або чекає когось із гарячих точок війни, хто, можливо, не добуде до Перемоги. Бо от ми ходимо, спимо, відзначаємо “другий празник” святого Василя, а от у наш дім влучає ракета і все зупиняється, закінчується. Обриваються життя. Нищаться долі, розриваються материнські серця. Я не знаю, як виживати після таких трагедій, як 14 січня сталася в Дніпрі. Я не розумію і не уявляю, як сприймати цю реальність тим, хто з цим горем зіткнувся. Знаю тільки, що ці люди серед нас, вони поруч. І ще думаю, що вони неймовірно міцні. Тримаймося, дорогі мої.
Євстратій Зоря: Путін6людожер не пе6 ретвориться на цивілізованого вегана
Ні, це не фото з Дніпра. Хоча автор – той самий. Впізнаєте почерк? Це – наслідки путінських терактів 1999 р. Завдяки принесенню в жертву росіян Путін з маловідомого колишнього директора ФСБ перетворився на спадкоємця престолу. “Мочити в сортирі” дуже сподобалося російському суспільству. Так людожер сів на трон, поступово концентруючи всю владу у своїх руках. Він знищив незалежні ЗМІ. Він знищив місцеве самоврядування. Він знищив млявий російський парламентаризм. Партія влади і опозиція у парламенті РФ – віддавна лише дві куклипєтрушкі на різних пальцях тирана. Він купив РПЦ та інші “традиційні конфесії”. Він сконцентрував у своїх руках всі важелі контролю над прибутковими бізнесами, в першу чергу – над нафтою і газом. Відтак – отримав практично необмежений грошовий ресурс. Вже не кажучи про концентрацію впливу на всі силові органи, прокуратуру і суди. Таким чином послідовно було знищено всі інституції, які потенційно могли би зупинити його безумне прагнення оживити труп СРСР. Саме для оживлення цього трупа, для повернення у світ радянського червоного демона з минулого, Путін, як темний чаклун свою “чорну месу”, розпочав і веде війну в Україні, жертвуючи сатані все новій нові тисячі життів. А все почалося тут. І вже тоді було зрозуміло, хоча, мабуть, лише втаємниченим (думаю, що до них належали й провідні розвідки світу), що Путін – цинічний людожер. Що на його руках – кров. Відкрито це стало зрозумілим після демонстративного вбивства полковника ФСБ Литвиненка, який вголос сказав, що вибухи 1999 р. – справа спецслужби, здійснена з наказу Путіна. Але йому й далі заглядали в очі. Йому тиснули руку. Його тримали у своєму “клубі”. Непокаране зло має властивість примножувати саме себе. Мовчання, потурання – живлять його. Людожер ніколи не перетвориться на цивілізованого вегана – він може лише вдавати з себе пристойну людину, як робив це, скажімо, Чикатило. Але нутро його лишається тим самим, а безкарність – п’янить. Якби російське суспільство зупинило його тоді, а не вхопилися за його криваву “сильну руку” – історія була би іншою. Але росіянам хотілося “порядку та стабільності”. Вони проміняли на них всі кволі здобутки єльцинської демократії. Коло історії замикається. Знову Путін висаджує в повітря житлові будинки. Тепер відкрито, на очах всього світу. Але що більшим здається його торжество – то ближчим є і його ганебний кінець. Зло несе покарання саме в собі. І хоча я не знаю, як точно закінчить цей тиран, але думаю, що кінець цей буде гідним того зла, яке він спричинив. Як згнив заживо Ірод. Як рукою раба покінчив із собою Нерон. Як сконав від безумства і болю Ленін. Як у своїх нечистотах цілий день провалявся паралізований Сталін. Як під пошарпаною стіною казарми був розстріляний Чаушеску. Як благав не вбивати його Каддафі, якого витягли з брудної дірки-схованки. Кінець Путіна в історії має бути прикладом покарання зла. А після цього він має зустрітися зі своїм духовним батьком – сатаною, щоби разом з ним бути зв’язаним довіку в пеклі. Бо той, хто відкрив оці врата пекла на землі, не гідний милості.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
