Читацьке віче · Вітаємо іменинників січня — наших постійних авторів Петра Шимківа та Богдана Томенчука. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Петро Шимків – невтомний боєць національно-визвольного фронту
Слово Просвіти, №03 за 2023 рік
Євген БУКЕТ
Із Петром Шимківим я познайомився на початку 2000-х, коли долучився до членства Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Тоді він був новообраним головою Тернопільської обласної “Просвіти”, а до того майже десять років очолював “Молоду Просвіту” Тернопільщини – найпершу в Україні і найчисельнішу просвітянську “молодіжку”. У час, коли мені довелося стати співзасновником Всеукраїнської “Молодої Просвіти” та одним з її очільників, поради Петра Михайловича були дуже цінними. І не лише тому, що він – один із перших молодих просвітян – був майже вдвічі старшим, а отже, досвідченішим за більшість нашого тодішнього “активу”. А й через те, що для нас, молодих просвітян, його шлях – від голови “Молодої Просвіти” до голови “Просвіти” дорослої – був взірцевим. Врешті, я також повторив цю “просвітянську” кар’єру в обласній організації Товариства на Київщині, але це тема зовсім іншого нарису. Сьогодні хочу детальніше розповісти про Петра Михайловича Шимківа – відомого українського фольклориста, краєзнавця і громадського діяча, а від березня 2022 року – військовослужбовця Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Тим паче, що й нагода для цієї розповіді пречудова – 20 січня Петрові Шимківу виповнюється 60 років. Народився він на хуторі Хрипки села Покропивна Козівського району Тернопільської області в селянській родині. Назвали його Петром на честь діда. Закінчив місцеву восьмирічку, середню школу в смт Козлів, інженерно-будівельний інститут у місті Красноярську (1985). Перебуваючи на чужині, особливо гостро відчув тугу за Батьківщиною. Повернувшись після служби в армії до України, працював інженером тресту “Тернопільпромбуд” (1987–1988). У цей час з головою поринув у громадську діяльність – став членом екологічного товариства “Ноосфера” та товариства “Тернове поле”, що займалося відродженням українських традицій. На початку 1989-го виступив співзасновником товариства “Вертеп” – вперше пройшлися зі студентами по Тернополю, співали колядки, показували вертепну драму в оселях людей. Невдовзі після Спітакського землетрусу поїхав до Вірменії, де в 1989–1990 рр. працював провідним інженером будівельної організації в м. Кіровакан й очолював у середовищі українців-будівельників товариство “Червона калина”, видав три номери газети “Наша думка”. Також з однодумцями створили в Вірменії осередок Народного Руху України. По поверненні з Вірменії почалося Велике Відродження всього українського. Петро Шимків вступив до Товариства української мови імені Т. Шевченка. У 1991 році очолив товариство “Вертеп” (був його головою до 1993-го), що розгорнуло потужну діяльність: відроджувало обряди, організовувало науково-дослідницькі експедиції та різноманітні акції. Наступного року став членом правління обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка та головою “Молодої Просвіти” Тернопільщини. Відтоді понад 30 років Петро Шимків у когорті просвітян. Від 1996-го – заступник голови обласного об’єднання, відповідальний за “Молоду Просвіту”, у 2001–2018 та знову з 2021 року – голова Тернопільської обласної “Просвіти”. Скільки заходів за цей час проведено знає хіба підшивка газети “Слово Просвіти”, чи не в кожному номері якої було повідомлення з Тернопільщини. Серед найпомітніших – фестини в Тернополі та різних районах області, відкриття пам’ятників, проведення краєзнавчих просвітницьких конференцій, виставок, лекторіїв, видання книжок. Невипадково ще 2008 року біографія Петра Шимківа потрапила до третього тому “Тернопільського енциклопедичного словника”, а 2015 року він увійшов до рейтингового списку “100 кращих тернополян” під номером 33. Упродовж трьох десятиліть сумлінна просвітянська діяльність поєднувалася в Петрові Шимківу з дослідницькою працею фольклориста і краєзнавця. Після повернення з Вірменії заочно навчався, а потім працював на філологічному факультеті Тернопільського педагогічного інституту (тепер – Тернопільський національний педагогіч-
Родина Шимківих: син Любомир, донька Оля, дружина Надія, донька Софія, Петро Михайлович
Свята вечеря 2023 року ний університет імені Володимира Гнатюка), завідував кабінетом народознавства. З 2002 до 2004 року П. Шимків очолював Тернопільський осередок Асоціації молодих дослідників фольклору. Ще 1992 року він упорядкував фольклорну збірку “Вже весна воскресла”, а 1997 року побачили світ аж три видання його авторства – “Лицарям волі”, “Щедрий вечір” і “Молода Просвіта Тернопільщини”. Також є автором книг “Літопис товариства Вертеп” (2004), “Повстанські заграви” (2006), “Літопис товариства Вертеп за 30 років” (2019, у співавторстві з дружиною Надією), десятків наукових статей. 2004 року в післямові до моєї книжки “80 років діяльності “Молодої Просвіти”” Петро Шимків писав: “Потрібно пам’ятати основне: “Молода Просвіта” – це підростаюче покоління товариства “Просвіта”, це його майбутня зміна. Основна місія “Просвіти” – стояти на сторожі духовності нації, доносити правду про нашу культуру, історію, звичаї та обряди до широких верств населення. Саме за це просвітяни зазнавали утисків і репресій зі сторони поневолювачів”. Саме цю самобутність ми захищаємо від початку новітньої російсько-української війни. Захищає Україну зі зброєю в руках нині й старший лейтенант Петро Шимків – послідовний у своїх переконаннях, завзятий боєць національно-визвольного фронту. У березні він вступив до лав Тернопільської територіальної оборони. Як офіцер, був призначений командиром взводу. З квітня зі своїм підрозділом уже воює на сході України – на Харківщині й Донеччині, віднедавна виконує обов’язки командира роти. Для нього, як і для більшості просвітян, гаряча війна з росією була неминучою. Впродовж 60 років життя і понад 30 років боротьби за українську Україну Петро Михайлович гартував свій дух та готував сотні патріотів-просвітян до протистояння з одвічним ворогом української нації. І нині власним прикладом надихає побратимів на боротьбу. Друзі*просвітяни й бойові побратими вітають свого натхненника та воїна з днем народження. Бажають міцно* го здоров’я, доброго настрою, родинного щастя і жаданої ук* раїнської Перемоги!
І засвітиш чолом з-над обпалених болями брів. І налиє сто грам у простенький пугар перемога, Ти ж молитись підеш до хрещатих твоїх цвинтарів
*** Це наш аркан... Це наш останній танець... По склі, хоча співаєм – по росі... Цих триста днів, що кожен як спартанець, Це наш гопак, котрий танцюють всі, Самі собі постанемо щитами... І кожен меч – як виріс із руки... Могили навернули нас до тями, З-під каблуків – розтоптані страхи... Керва взялась калиновою бростю Прийшла на нашу музику пора... Це наш аркан над Тисою і Россю. Це наш гопак від Бугу до Дністра, Затерта вічна рима до руїни? Затуркана натурниця сльози? З твоїх образ одвічних, Україно, На небесах писали образи... Під цей осатанілий пафос герців Історію станцюємо навспак А ці ідуть куди страшніші персів, В аркан, братове... А відтак – в гопак... Бо це насправді наш пекельний танець... По склі, хоча співаєм – по росі... Цих триста днів... І кожен, як спартанець... МузИко, мУзику... Танцюють всі!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
