Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український шлях · с. 8сторінка оригіналу ↗

СХІД І ЗАХІД РАЗОМ!

Слово Просвіти, №04 за 2005 рік

ДИСКУРС Соборність. Красиве, трішки архаїчне для молоді слово. Слово, за втілення якого пролилося багато крові. Воно завжди майоріло — як прапор, як ідеал. Проблема єдності українців і цілісності держави до гостроти актуальна, як бачимо, і сьогодні. Брак гідності й мужності визнати свою політичну поразку змушують певних осіб розігрувати карту федералізму, сепаратизму на сході, звучать заклики приєднання українських реґіонів до іншої держави. Пригадуються міжкнязівські війни в Київській Русі, розділення України між Литвою, Польщею та Угорщиною, татаро-монгольська орда. Пригадується серйозний крок до релігійно-світоглядного поділу України — Берестейська унія 1596 року… Першим політиком і воїном, що посіяв після кількасотлітнього занепаду поміж українцями всіх земель ідею об’єднання в одній державі став, очевидно, Богдан Хмельницький. Руїна й Андрусівський договір між Московією та Польщею надовго усталили поділ України на Правобережну й Лівобережну, на західняків і східняків. Революція 1917—1920 років і створення двох держав українців — УНР і ЗУНР — знову створили умови для втілення ідеї соборності. 1 грудня 1918 р. у Фастові між ЗУНР і УНР було підписано “предвступний договір”. Зокрема в першому пункті документа йшлося, що “Західноукраїнська Народна Республіка заявила цим непохитний намір злитися у найкоротшім часі в одну державу з Українською Народною Республікою”. 16 січня 1919 р. делегація на чолі з Л. Бачинським і С. Витвицьким виїхала зі Станіслава до Києва. В офіційну делегацію входили 36 делегатів від Галичини, Північної Буковини й Закарпаття. Урочиста церемонія Злуки відбулася 22 січня 1919 р. на майдані Святої Софії у присутності десятків тисяч киян. На жаль, цей Акт Злуки так і не реалізувався через військову інтервенцію більшовиків, білогвардійців і польської армії. Польща, врешті, окупувала Галичину, більшовицька Росія — решту України. І хоча 1939 року Червона армія таки приєднала до УРСР Галичину, “західняки” не відчули вповні “соборність”, бо більшість інтелігенції була розстріляна через “ворожу свідомість”… Навіть розпад СРСР 1990-го року й створення де-юре незалежної України не реалізував до кінця ідею соборності, хоча “живий ланцюг” зі Львова до Києва засвідчив високі прагнення людей і став ще однією історичною датою. На думку багатьох, Помаранчева революція, яка завершилася саме в дні святкування Дня соборності, стала початком нової епохи соборності українців. Мільйони людей зі сходу й заходу пройшли через Майдан і стали учасниками революції. Головне, що українці, врешті, відчули смак перемоги, смак єдності всієї України. Ми живемо в зовсім іншому Києві, у зовсім іншій Україні. Саме про нову хвилю соборності говорили учасники напрочуд гарного вечора, організованого “Просвітою” імені Тараса Шевченка напередодні Дня соборності. Народний депутат Павло Мовчан, відкриваючи вечір зазначив: “Наші предки явили приклад мудрості саме в ті хвилини, коли всі зрозуміли, що Україна історично сформована, зближена віками, витворивши цілі шари-поклади культурні. Україну шматували, віддалювали, протиставляли й думали, що так воно й узакониться… Але ми всі українці, які виявили вкотре у третьому тисячолітті фантастичну єдність, коли виросла така потужна опозиція до української справи, до української ідеї. Москва думала, що вже остаточно перемогла, провівши колосальні демографічні операції, коли вона переполкувала населення з України, виморивши голодоморами. Вона думала, що все — крапка. Я пригадую, як у 1995 році Кучма, після перемоги на виборах, запросив із Москви море людей. Я їх не буду називати, ми пізніше складемо список — багато з них ходять сьогодні з помаранчевими кольорами. Ми ж хочемо великої єдиної України. І ми перемогли. Вітаю всіх вас із перемогою! Із перемогою великої нації, єдиної України, яка не членується на симпатиків чи антипатиків… Й останнє. Ми хочемо увічнити революцію, учасниками якої всі ми були пам’ятники — “барабани”. Ми хочемо, щоби ті барабани, у які день і ніч били, постали на гранітній платформі, і якщо щось не те робитиме той чи інший чиновник — ми матимемо можливість прийти й нагадати про себе новій владі”. А голова Івано-Франківської “Просвіти” Степан Волковецький пригадав, як у 1994, 1995 і 1996 роках вони, керівники західних і східних реґіонів, домовилися про те, що повинна бути загальноукраїнська національна програма зближення українських реґіонів. Відбулася сесія Івано-Франківської облради й така концепція була затверджена й направлена до Адміністрації Президента, якою керував тоді Євген Кушнарьов, відомий сьогодні своїми сепаратистськими устремліннями. “Але, очевидно, тодішньому керівництву країною не потрібна була концепція єдиної України. Сьогодні, я переконаний, ця програма, — можливо, у вигляді окремої концепції чи загальнодержавної ідеології, — повинна обіймати всі ділянки економічного, суспільного й політичного життя” — зазначив пан Волковецький. Народний депутат і голова полтавської “Просвіти” Микола Кульчинський згадав свого батька, який “пройшов 10 років Воркути й пізніше, щороку, 22 січня ставив свічки й молився за героїв, які загинули за Україну, не боячись, що хтось побачить. На цих ідеалах ми виростали, вони глибоко в наших душах і є запорукою успіхів”. Серед творчих учасників вечора, особливо зворушив публіку камерний хор “Київ” (художній керів- Павло Мавчан та Степан Волковецький кова фантазія” і “Червона рута”. Театралізований фольклор подарувала “Берегиня”, сучасну естрадну пісню — Наталя Бучинська, а Народний хор Національного університету культури та мистецтв під керівництвом Станіслава Павлюченка поставив урочисту крапку просвітянського заходу. Після вечора про соборність висловилися інші відомі діячі. Олександр Пономарів: Соборність… Для мене одне з найбільших свят українського народу. Бо український народ упродовж своєї трагічної історії був розкиданий поміж різними державами, але завжди прагнув до єдності. І оце свято, День соборності, є символом єднання нашого народу, коли ці прагнення єдності здійснилися… — Люди з різних реґіонів України земель, різняться чи ні? — Родом я з південного сходу України, із задержавних кордонів сучасної України, тому що я народився і виріс у місті Таганріг, яке з навколишніми селами було передане до складу Російської Федерації ще в 1928 році, а українські школи були там до 1932 року. Їх позакривали до мого народження, але в селах люди розмовляли українською мовою — такою доброю, що одним із джерел словника української мови Грінченка був Міуський повіт, а я ріс на березі річки Міусу. Можливо, я якийсь виняток, але із дитинства я любив блакитний і жовтий кольори, бо це були кольори неба, Азовського моря й степу. Ментальність, звичайно, відрізняється, і це не тільки в Україні. Є Слобожанщина, Сіверщина, Галичина, Поділля, Покуття. Та оскільки наш народ в особі своїх найвидатніших синів і дочок завжди прагнув до єдності, то є місцева ментальність, а є загальноукраїнська, і вони доповнюють одна одну. Скрізь практично однакові традиції. Пісні однакові — співають і на Донеччині, і на Галичині. Зокрема “Розпрягайте, хлопці, коней”, “Ніч яка місячна” і так далі. Навіть ми в дитинстві вчилися від старших українських пісень — “Стоїть гора високая” тощо. Євген Сверстюк: Я думаю, що є ідеї, які витають в повітрі, які, можливо, є голосом Неба, і не всі сучасники це розуміють. Деякі сучасники це читають — як ілюзії, але ідеї є, і вони набагато сильніші, ніж розуміння сучасників. Ці ідеї випливають на великих хвилях історії під час великих духовних вибухів — і тоді на великому екрані неба цілі покоління їх читають. Ми прочитали їх його знову й стали сучасниками великої епохи в нашій історії. Епоха національного відродження, національного самоусвідомлення — є, одночасно, епохою соборності. Велике духовне пробудження об’єднує націю й починає інтегрувати понад бар’єрами. Коли ми в 60-ті роки зібралися з різних реґіонів, між іншим, переважав Донецький реґіон (Дзюба, Світличний, Надійка Світлична, Руденко), із Волині я був один, Черкащину представляв Василь Симоненко. Алла Горська — Бог знає — звідки: народилася в Ялті, жила в Ленінграді, але це була людина з України. Ми не відчували різниці між собою. Були ідеалістами, спорідненими духом. z Олександр СОЛОНЕЦЬ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин