«Просвіта» сьогодні · с. 9сторінка оригіналу ↗
Сьогодні гість просвітянської сторінки — голова Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” Володимир СЕМИСТЯГА.
Слово Просвіти, №04 за 2005 рік
зазвучала українська мова. Українська інтелігенція вийшла на площі й відкрито говорила про спільні проблеми. Переслідування з боку влади були різноманітні. З настанови керівництва Луганської області цим займалися органи міліції. У “Просвіті” були обшуки, вилучалися документи, в приміщення не допускали, телефони блокували… Та ми не припинили діяльності. Люди нас підтримували: “Просвіта”! — ми вам віримо”, “Ми з вами! Робіть щось, бо так більше не може тривати!”. Влада провокувала нас, виставила проти нас школярів, які прийшли з учителями, оточили нас на майдані, кричали, свистіли. Або привели діток із дитячого садка — 3—5
річних — з прапорцями за Януковича… Влада відтіснила нас від пам’ятника Шевченку, традиційного місця наших зібрань. Під тягли туди техніку, а молодь із синьо
білою символікою заполонила весь простір навколо площі. Разом із тим є й порядні люди в адміністрації і керівники низки установ. Хочу виділити ректора Луганського національного педагогічного університету, професора Віталія Курила. Він — просвітянин, в університеті працює просвітянське ядро, тут, на науковій раді було прийнято виважене звернення щодо ситуації. Тут не переслідували студентів — на відміну від деяких інших ВНЗ, наприклад, Аграрного національного та Східно
Українського національного університетів, де студентів виключали навіть із 5 курсу за політичні погляди. Із педагогічного університету ми направили понад 200 молодих просвітян, які знаходилися на Майдані Незалежності. Ми зібрали 300 комплектів білизни, ковдри. Не кожен знає, що мед, яким пригощали на Майдані, — з Луганська. Чимало луганчан підтримували учасників Помаранчевої революції. Щодо ідеї сепаратизму, то вона закорінена ще в 1918 році, коли було утворено Донецько Криворіжську республіку. Сьогодні це робиться, щоб приховати джерела прибутку. У Кремінському районі, де, попри те, що в деяких селах по 40 % голосували за Ющенка, було прийняте рішення про створення автономного району в складі “Автономної Луганської області”. — Чи вдається вам пробитися в ЗМІ? — Незважаючи на те, що нас блокували, все ж таки ми знайшли можливості виступити. Я прорвався в ефір, аби поінформувати, що ми не отримуємо грошей від жодної країни, а просто люди хочуть зробити свій вибір. Бо дивною є ситуація, коли обідрані, голодні люди, — відомо, як живе робітник у Донбасі, — під тиском влади й активної пропаганди виголошують “Наш президент — Янукович!”. Прорватися на сторінки газет у Луганську було неможливо — вони повністю контролювалися. І там таке писали! Навіть у газеті міськради: виступав російський блок, друкувалися брехливі статті про українську історію. Безперечно, у міськраді є люди проросійськи налаштовані, і вони чинитимуть усе можливе, аби продовжувати свою роботу. Отут якраз випливають наші прорахунки і підтверджується необхідність активнішої роботи в Донбасі та особливої уваги до цього реґіону. Насамперед, у сфері інформаційній. Бо якщо місто більш
менш отримує інформацію з преси, телебачення, інколи навіть можна дивитися 5 канал чи ТРК “Ера”, то село цього позбавлене. Воно має або місцеву газету, або лише те, що виходить з адміністрації. Це повна блокада. Чого варта була політична реклама, де показували, як “патріот” Янукович робить усе для підняття Донбасу. І поряд — ідуть фашисти, були вмонтовані обличчя деяких депутатів, наприклад, Леся Танюка, б’ють людей, тут же вони піднімають прапор зі свастикою і т. д. Людям нав’язували думку, що Ющенко — це фашист. Деякі газети, наприклад, “Ракурс”, “Новий ракурс” — суцільна антиукраїнщина. У створеній спеціально під вибори газеті “Известия Луганщины” дуже “брудні” матеріали друкувала обласна адміністрація. Видавалася газета мільйонними накладами, розповсюджувалася безкоштовно. Необхідно змінити саму концепцію інформації щодо Донбасу. У Луганську немає жодної українськомовної газети. Вважаю, “Просвіті” слід поставити питання перед урядом, аби спеціально для Донбасу випускалася українськомовна газета. Адже в Донбасі більшість людей — українці, вони справно сплачують гроші в державну скарбницю, а замість цього отримують фігуру з трьох пальців. Тут годі купити “Літературну Україну”, ніде у вільному продажу немає “Слова Просвіти”, “Вільної України”… Лише бульвар на преса. Ми піднімали питання і перед обласною радою, і перед облдержадміністрацією — та все впирається в гроші. Зрозуміло, що на це місцева антиукраїнська влада грошей не дасть. А спонсорів
українців у Донбасі дуже мало. — Що можна сказати про співпрацю з інши* ми політичними силами? — Суспільство консолідувалося і сьогодні “Просвіта” виступає не одна, разом із нами соціалістична партія, незалежні профспілки, національно
патріотичні партії. На жаль, у нас не вийшла співпраця з технічним штабом Ющенка. У них було власне бачення того, що відбувається, від початку вони відкидали всі національно
патріотичні сили. — Чим це пояснюється? — Є люди, які намагалися і намагаються зайняти в області перші посади… І якщо перемога — то перемога їхня, якщо поразка — то поразка всіх. — Як Ви відреагували? — Ми створили власну структуру, продублювали штаб Ющенка і, не маючи жодної копійки, зробили більше, ніж ті, хто працював за гроші. Коли ми створили комітет захисту революції, керівник цього штабу, колишній мер Данилов знову намагався перетягнути ковдру на себе. Закінчилося тим, що ми створили ще один комітет, який діє і сьогодні, куди увійшли представники патріотичних сил, і цей комітет працюватиме аж до виборів 2006 року — будемо спільно робити все можливе, щоб демократичні процеси на Луганщині відбулися. Сьогодні ж тут потрібно змінити всі структури влади, бо це корумпована, компрадорська, антинародна, антидемократична влада — її слід позбутися. Особливо — на селі. Бо на селі голова держадміністрації відчуває себе “князьком у вотчині”, робить усе, що йому заманеться. А нині в Луганській області на посаду голови облдержадміністрації претендують 40 осіб, утому числі ті, хто під час виборів працював про ти Ющенка. Є дуже одіозні фігури, які представляють різні клани. — Якими бачите просвітянські перспективи на Луганщині? — Вважаю, що умови для нашої роботи найбільш сприятливі. Сьогодні в “Просвіту” пішли люди. Активізує роботу “Молода Просвіта”. І навіть ті, хто ніколи не був нашим симпатиком, приходять до нас. І я стою на тій позиції, що не хай вони розмовляють російською — проте розуміють, що таке національна ідея, що таке незалежна Україна і що за неї потрібно боротися. Це дуже добре. Ми порушили питання, щоб у Луганську був Український дім. Обласна адміністрація вирішує надати приміщення 40 культурно
просвітницьким національним товариствам і нам кажуть: йдіть туди. Нас вважають нацменшиною?! Чи це державна політика?! Стосовно влади, то “Просвіта” в Луганську готова очолити весь гуманітарний блок, починаючи від заступника голови адміністрації і закінчуючи селищними радами. Маємо людей, щоб пропонувати на ці посади, а де не вистачає просвітян, то є фахівці з інших національно патріотичних організацій. Мусимо зробити все, щоб подолати тих, які сьогодні ховаються за депутатськими мандатами і вичікують. Потрібно відкрито про це говорити, нехай нова влада звертає увагу. Чому наші невдачі тягнуться з 1991 року? Тому що ми тоді повірили словоблуддю колишніх керманичів, а вони як були лівими, так лівими й залишилися. І сьогодні Віктор Тихонов, який є головою обласної ради в Луганську, а тоді був депутатом ВРУ, заявляє: “Я знаю ихнее гнилое нутро: они обманули меня в 1991 году…” І чим обманули? А тим, мовляв, що розвалили Союз. Тому й нині він виступає не за консолідацію України, а намагається розвалити Україну і приєднати її до Росії. Тому й брав активну участь у створенні Південно
Східної Української Автономної Республіки. І мінусом буде нашій владі, якщо Генпрокуратура на ці дії відповідно не відреагує. Інавгурація Віктора Ющенка припала на час відзначення соборності України. Ми активно святкуємо цю дату, проводимо мітинг, покладаємо квіти до пам’ятника Т. Шевченку, готуємо художньо
мистецькі номери, діти пишуть твори про історичний акт злуки, проводяться науково
теоретичні конференції. 22 січня 1919 року, коли ратифікували документ між ЗУНР і УНР, ліві не встали, а коли їх засвистали, вони піднялися. Та залишилися сидіти два комуністи, більшовики. Сьогоднішня поведінка деяких політичних лідерів спонукає до проведення паралелей.
Розмову вела Леся ТКАЧ
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
