Рідний край · с. 13сторінка оригіналу ↗
РАЙСЬКИЙ КУТОЧОК
Слово Просвіти, №04 за 2005 рік
Павличко писав: “Добре, що з’явився такий полум’яний талант. Йому дано являти не тільки печать одержимості, “перших мучеників за свободу”, але й сяйнистий лик демократизму, правдолюбної переконаності”. Мурованокуриловецька земля виколисала відомих в Україні прозаїків Володимира Мельника, Вадима Симаковича, Миколу Шпаковатого, поетів Оксану Шалак та Івана Гонтаря. У кожного своя доля, по-різному склалося їхнє життя, але усім їм судилося одне устремління: чесно служити своєму народові та рідній літературі. Нині в Мурованих Курилівцях живуть і плідно працюють на літературній ниві члени НСПУ — самобутній поет Василь Гарвасюк, про якого поет Серафим Попов якось сказав: “Великим та-невеличкому районі — 10 членів НСПУ!). І справді багатої. Це ж у нас, у Попелюхах, створював свої шедеври видатний художник Микола Ге. У його дивом уцілілому тутешньому маєтку зберігся камін, де художник грів узимку руки, сидячи за мольбертом. За два з половиною десятки кілометрів від райцентру розташоване непримітне на перший погляд село Ягідне. Але знають про нього далеко за межами Вінниччини. Це тут близько століття тому зробив свій перший малюнок на клаптику пожовклої газети відомий художник, друг Івана Їжакевича Федір Коновалюк. Прикро, що земляки не зуміли зберегти хатини, у якій народився і провів юні роки Федір Зотикович. Один лише напис на камені свідчить,
зі шкіл району. Дівчина довго морщила лоба, щось шукала поглядом на стелі. Врешті пригадала, що рік тому до них навідувалася Ганна Чубач. Читала вірші. Про тернову хустку, здається. — А ще кого знаєш? — спитав я. — Може, когось із прозаїків чи художників? Дівчина спалахнула сором’язливим рум’янцем, потупила погляд. Воно й не дивно: минули ті благословенні часи, коли цілі письменницькі бригади частенько навідувалися до школярів, у трудові колективи району. І збирали чималі аудиторії. Зустрічі з майстрами красного письменства перетворювалися на справжні свята книголюбів. Прикро, що все це стало нині лише добрим спогадом. Як не дивно, але й учителі-словесники часто-густо
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
