Культура · с. 14сторінка оригіналу ↗
СВЯТО МУЗИКИ Â КОЛІ ДРУ-
Слово Просвіти, №04 за 2005 рік
КЛАСИКА
Нещодавно, природно вставши в рясний ряд різдвяних та новорічних свят, у Білій вітальні Київського будинку вчених відбувся ювілейний, десятий концерт під назвою “Валерій Козлов у колі друзів”. Ці зимові концерти, знані як “Різдвяні вечори Валерія Козлова”, викликають незмінну й доброзичливу увагу публіки, адже ім’я професора НМАУ ім. Чайковського, заслуженого артиста України В. Козлова добре відоме на Батьківщині та за її межами завдяки його надуспішній педагогічній та виконавській діяльності. Власне, концерт класу того чи іншого викладача — традиційне явище в середовищі музикантів. Найчастіше це робочий момент: звіт про творчі й професійні досягнення; у найкращому випадку (тобто, коли викладач — визнаний майстер, а його учні — досвідчені та яскраві виконавці) — доволі цікавий концерт на солідному концертному майданчику. До недоліків такого стандартного класного концерту слід віднести інструментальну та, як наслідок, репертуар ну одноманітність: адже звучить суто фортепіанна (чи скрипкова, або ін., залежно від фаху викладача) музика, як правило, в межах класичного академічного репертуару (тобто створена до середини ХХ ст.). Крім того, манера педагога найчастіше дуже яскраво виражена у грі його учнів: це теж спрямовує весь концерт у певний стилістичний бік. Однак Валерій Козлов разом із цьогорічним організатором концерту — Марією Козловою (непересічною піаністкою та викладачем фортепіано) зламали стерео
ВЕЧОРИ “ПРОСВІТИ”
Різдвяні та новорічні свята — одні з найулюбленіших. Сповнені дивовижно світлого настрою, очікуваннями справжнього дива, сподіваннями на гарний рік… Завжди шкода прощатися з ними та повертатися до звичних буднів. Хочеться хоча б на кілька днів затримати ці чудові миттєвості, зберегти дух свята. Тому дуже доречним став літературно-мистецький вечір “Нова радість стала” (постскриптум до свят), організований ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, який відбувся в Українському домі. Численні глядачі мали змогу насолодитися різдвяними віншуваннями, колядками, щедрівками, гарними піснями й ліричними поезіями у виконанні провідних майстрів сцени. Святкування Різдва та інших зимових свят важко уявити поза межами родини. Адже традиційно на святкову вечерю має зібратися вся сім’я. Саме тому режисер-постановник і ведучий дійства Сергій Архипчук зробив цей вечір дуже камерним і душевним — таким, яким зазвичай і є Різдво в родинному колі. Оформлення сцени — лаконічне та виразне. У ньому викотип: у “Різдвяних вечорах” зазвичай беруть участь як піаністи класу Козлова, так й інші інструменталісти та вокалісти. Серед них і молодь, що ще вдосконалює свою виконавську майстерність у тому чи іншому музичному навчальному закладі, й зрілі музиканти, які завдячують популярністю та успіхами довершеній професійній майстерності й таланту. Сам професор виступає на цих концертах у різноманітних якостях — чи то соліста, чи-то концертмейстера абощо. Обов’язки конферансьє, або навіть лектора, Валерій Олегович теж зазвичай виконує сам. І тут впадає у вічі ще одна відмінність цих концертів: вшанування не викладача або композитора
автора творів, що виконуються, а учасників — при чому як запрошених відомих артистів, так і наймолодших учнів. Для того, щоб охарактеризувати та водночас підбадьорити перед виступом кожного з них, натхненник та ведучий концерту В. Козлов знайшов особливі та приємні слова. Треба сказати, що невимушене спілкування з переповненим глядацьким залом вимагає неабиякої ораторської майстерності та музикознавчої підготовки. Щодо особистих вражень, Валерій Олегович — це співрозмовник, спілкування з яким піднімає ваш інтелектуальний рівень; талановита, блискуче освічена людина, інтелігентність якої не приховує її променистого життєлюбства; справжній професор із бездоганними манерами та шляхетним петербурзьким флером (адже професійну музичну освіту В. Козлов здобував, передусім, у
Леся Горова і дитячий ансамбль “Світанок”
Санкт
Петербурзі, а також у Москві та Києві). Це мінімум тих слів, якими можна охарактеризувати цього непересічного музиканта. І знову повернімося до особливостей цього концерту. Рідкість, щоб педагог, учні якого виступають, сидів на сцені: зазвичай він знаходиться серед слухачів, приховуючи своє хвилювання, надії та можливі розчарування. Існує навіть “цеховий” жарт: під час збірного академічного концерту завжди можна визначити, чий учень на сцені — адже його наставник відстукує ритм, здригається від помилок, наспівує та всіляко співчуває виконавцеві. Але на цьому концерті викладач відкрито насолоджувався музикою, яка звучала. Другий відділ концерту, як справедливо попередив ведучий, був відзначений розважальністю і також участю визнаних майстрів музичного мистецтва, володарів різноманітних титулів та нагород: гостями концерту були Юрій Кот, Ірина Алексійчук, Наталя Ніколаї шин, Анатолій Ільїн та інші. Наприкінці доволі розгорнутого концерту в імпровізованому дуеті В. Козлова з його студентом С. Крученицьким прозвучало “Лі бер
танго” Астора П’яццоли. Крім того, у, так би мовити, злегка театралізованому варіанті було виконано 6 частин зі славнозвісного “Кар навалу тварин” Сен
Санса. Публіка була захоплена тим, як юні виконавці відтворили задум композитора: адже інструментальне звуконаслідування де
не
де було змінене на декламаційне (серйозне “куку”, яке час від часу виголошували учасники ансамблю у відповідній частині циклу, мало надзвичайний резонанс у вдячних слухачів). Елементи театру зустрічалися і в інших номерах програми: “Коломийки” Ірини Алексійчук, як зазначено в їх назві, передбачають участь не тільки інструментів та музикантів, а й “частин їхніх тіл”. Цей дотепний, віртуозний і, треба сказати, напів акробатичний номер позбавлений як консервативного академізму, такі формальної і надмірної вигадливості переважної більшості сучасних концертів. Його весела оригінальність подарувала строкатій програмі цього вечора ще одну — неофольклорну — барву. Особлива риса цих святкових концертів — не просто дружня, а майже сімейна атмосфера, урочиста святковість без офіціозу. Окрім об’єктивних чинників (багато учасників свята пов’язані родин ними зв’язками), цьому сприяє тісна дружба або багаторічна спів праця учасників та глядачів, їхня доброзичлива увага до успіхів одне одного. Репліки із залу тут не сприймалися як особиста образа; навпаки, — спілкування з аудиторією було органічним елементом цього музично
театралізованого свята. Як публіці, так і музикантам дозволялося усе: повсякденний одяг, ялинкові гірлянди або помаранчеві стрічки замість краваток... Отже, крім католицького та православного Різдва, кияни мають ще одне —музичне. Воно так само зігріває і радує. І також дарує святковий настрій і надію.
z
Олена ЖУКОВА
ФЕСТИВАЛЬ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
