Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мандрівки історією · с. 15сторінка оригіналу ↗

ДОНЬКА СХОДУ Й ЗАХОДУ (Онука Ярослава Мудрого — Блаженна свята Баварії)

Слово Просвіти, №04 за 2005 рік

А ми, мандруючи століттями, повернімося від Риму до Києва, у квітучу Русь… Великий князь київський Ярослав Мудрий, син Володимира Святославовича, святителя Київської Русі, в 1036 році став володарем держави. З прийняттям християнства на давньоруських землях розпочався новий етап історичного, суспільного та культурного поступу. Володимирова династія ввійшла до кола християнських правителів, встановила тісні зв’язки з впливовим домом візантійських імператорів. Так християнство стало джерелом просвіти Київської Русі, а Ярослав більше за всіх князів залишив по собі пам’ять в історії держави. Перш за все зміцнив південні кордони, розгромив давніх і страшних ворогів Русі — печенігів, розширив межі своїх володінь. За словами М. Костомарова, князь Ярослав мав справжню пристрасть до будівництва, про що свідчать храми. Тільки в Києві діяло за його правління 400 церков і серед них — новозбудований собор св. Софії, на зразок храму Софії в Константинополі. І “почала віра християнська множитися і ширитися”. Князь запровадив Церковний статут, яким визначався правовий статус Церкви в системі державного правління. Ярослав домігся незалежності монастирі перетворилися на осередки культури й освіти. В Софії київській князь заснував першу на Русі бібліотеку та книгописню. У містах заснував школи та віддавав дітей “вчитися книгам”. Але найбільша заслуга Великого князя — це законотворча діяльність, відома нам як славнозвісна “Руська правда”. Політичний заповіт — добірка норм давньоруського права, за яким нормувалося життя тогочасного суспільства, що дійшов до нас у складі “Повісті минулих літ”. На сході Європи сформувалася велика слов’янська держава з могутньою армією, високим рівнем культури, широкими економічними та політичними зв’язками зі світом. У роки правління князя Київська Русь підтримувала тісні контакти з Візантією, Польщею, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами. А з деякими з них — Францією, Норвегією, Польщею та Угорщиною — відносини були зміцнені династичними шлюбами, гранню дипломатичної політики. Сам Ярослав був одружений із донькою шведського короля Олафара, дочка Єлизавета була в шлюбі з норвезьким королем Ґеральдом Суворим. Друга дочка, Анна, — з французьким королем Генріхом І, а третя, Анастасія, — з угорським королем Андрашем. Польський король Казимир одружився з сестрою Ярослава Марією. Ярослава Мудрого назвали “європейським сватом” — така політика вела до збільшення авторитету й міжнародної поваги. ролеви. Не даремно після смерті Генріха І Анна фактично виконувала о б о в ’ я з к и правительки європейської країни. Вона підписувала державні документи разом зі своїм м а л о л і т н і м сином, королем Франції Філіпом (“Анна Реґіна”) та робила написи рідною мовою, не забуваючи свого походження. Життя Анни у Франції було нелегким і сповненим тривог. Французькі дослідники цитують такі рядки з її листа до батька в Київ: “У яку варварську країну ти мене послав, тут житла похмурі, церкви потворні і звичаї жахливі”. Тож і не дивно, що, коли народилися діти, Анна виховувала їх у любові до своєї Батьківщини, розповідаючи про красу златоверхого Києва. Прищепила шанобливе ставлення до книжок, християнської моралі. За свідченнями самих французів, Анна принесла в галльську землю книжки, любов до знань. Після неї ще сім століть королі Франції, навіть не підозрюючи про його походження, присягалися на Реймській Євангелії, яку привезла Анна з Києва в Париж як посаг. Анна Ярославна мала кількох дітей: Філіпа, Роберта, Гуґо та доньку, народжену в 1055 часів збереглася легенда, що королівській донці під час спочину в дорозі наснився сон. Голос велів їй залишитися там, де задзвенить дзвіночок, заспіває півень і вона їхатиме на возі. Так сталося, що на підступах до селища Пух жалісливий селянин запропонував підвезти молоду мандрівницю. Селянин прямував із ярмарку возом, запряженим волами, віз гостинці й півня. Коли вони минали церкву в селі, раптом задзвонили дзвони й голосно заспівав півень. Дівчина подякувала й вирішила залишитися. Оселилася жити в дуплі велетенської липи, яка росла біля церкви. Цю прекрасну легенду підтверджують картини, котрі прикрашають сучасну будову церкви. Близько 35 років жила чужинка в стовбурі липи. Молилася й медитувала, живилася тільки рослинною їжею, в самоті проводила набожне життя. Проповіднионад півроку тому газета “Слово Просвіти” повідомила про презентацію в Чернівцях фільму “Залізна сотня”. Зокрема йшлося, що саме цей фільм, створений за книгою Ю. Борця, знімався на Львівщині. Дозвольте уточнити: фільм знімався не лише на Львівщині. Зйомки проходили також у Косівському та Долинському районах Івано-Фраківщини. Зокрема в Долинському районі для зйомок була вибрана територія чудових Скель Довбуша, які розташовані за 3 км від с. Бубнище. До речі, у зйомках брав участь учень 11-го класу школи с. Поляниця Долинського району Р. Кам’янський. Стосовно Юрія Борця, то переді мною ще одна його книга “За Україну, за її волю”. Це солідне видання

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин