Політика · с. 3сторінка оригіналу ↗
ПОМАРАНЧЕВИЙ АПОФЕОЗ ПЕРЕМО-
Слово Просвіти, №04 за 2005 рік
ПОГЛЯД
23 січня 2005 року пам’ять українських громадян, — а значить, й історії — закарбує не тільки як день урочистої церемонії введення на посаду Глави держави Віктора Ющенка, але, передусім, як день апофеозу Помаранчевої революції, як день вивільнення України від важкого тягаря минулого та повороту до свободи. А численним зарубіжним гостям (на урочистості прибуло 64 делегації) запам’ятається небувалим видовищем: помаранчевим морем на Майдані Незалежності та Хрещатику з прилеглими вулицями та дивовижним відкриттям образу українського народу, що відчув себе державною нацією, з не позірним, а найсправжнісіньким виявом єдності помислів і духу. Нинішні торжества відрізняються від усіх попередніх. Якщо Леонід Кравчук присягав тільки у Верховній Раді, а Леонід Кучма, конфронтуючи з депутатами, переніс урочистості до Палацу “Україна”, то інавгурація Віктора Ющенка відбувалася й у Верховній Раді, ів Національному палаці “Україна”, іна столичному Майдані перед мільйонами людей. І те, що новообраний Президент, висунутий, обраний та відстояний народом, присягав перед самим народом — велелюдним Майданом та всією Україною, оскільки урочистості транслювалися у прямому ефірі всіма загальнонаціональними телеканалами, є найприкметнішою рисою нинішнього інавгураційного процесу: справді-бо, Ющенко — це НАРОДНИЙ Президент. Як і передбачено Конституцією, інавгурація розпочалася урочистим засіданням Верховної Ради. Депутати, численні зарубіжні гості, представники всіх гілок влади, члени уряду, що відходить у минуле, — для всіх цих учасників сесійна зала виявилася затісною, і навіть багатьом акредитованим у парламенті журналістам довелося задовольнятися кулуарами. В урядовій ложі на почесних місцях сиділи перший та другий Президенти новітньої України Леонід Кравчук та Леонід Кучма. На обличчях обох годі було прочитати ту урочисту піднесеність, яка панувала в залі; перший був підкреслено зосередженим, другий не міг приховати свого похмурого настрою. Це можна пояснити усвідомленням ними масової підтримки Ющенка, великою довірою до нього, якими не можуть похвалитися ні перший, ні, тим більше, другий. Після процедурного ритуалу — як-от виголошення Віктором Ющенком конституційної присяги та вручення йому свідоцтва про її прийняття, посвідчення Президента України та президентських мантії, печатки, булави, він звернувся з короткою промовою до присутніх. Це був не програмний виступ, а слова подяки всім, незалежно від того, хто за кого голосував, та пропозиція руки на співпрацю задля Української держави та українського народу всім депутатам, незалежно від їхньої фракційної приналежності. А закінчив Президент зверненням до присутніх іти на Майдан, до народу, де й буде виголошена його програмна промова. І вона була виголошена перед Майданом, перед українським народом, перед депутатами і соратниками, перед зарубіжними гостями. Як і в революційні дні, Ющенко й цього разу був на Майдані з усією родиною — дружиною, п’ятьма дітьми й онуками. Ця обставина лише підкреслювала, що перед народом стоїть сім’янин, який цінує рід і родину над усе. І не лише свою родину, а взагалі — українську, і готовий задля її спокою, заможності й щастя працювати, не покладаючи рук. Така сімейна обстановка вселяла людям віру в майбутнє і викликала довіру до свого провідника. І, гадаю, не водного мене майнула думка: яка трагедія була б для України, якби президентом став його опонент. Ющенко говорив просто, дохідливо і зрозуміло. Уже перше звернення “ДОРОГИЙ МІЙ УКРА- ЇНСЬКИЙ НАРОДЕ, ГОСТІ, ША- НОВНА УКРАЇНСЬКА ГРОМАДО, ШАНОВНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ХРЕ- ЩАТИКУ І МАЙДАНЕ!” задало тон усьому виступу. Це була промова зрілого державного мужа, представника й лідера великої нації, Українця з прописної літери. Це була промова Президента всієї України, який відчуває відповідальність і за шахти Донбасу та підприємства Придніпров’я, і за порти Чорного моря, і за галицькі торговельні шляхи, і за хліборобство на Слобожанщині та Поділлі. “У НАС ОДНА УКРАЇНСЬКА ДОЛЯ. У НАС ОДНА УКРАЇНСЬКА ГОРДІСТЬ. МИ ГОРДІ ТИМ, ЩО МИ — УКРАЇНЦІ!” Це була промова людини з глибокою історичною пам’яттю, яка добре усвідомлює, “ХТО МИ, ЧИЇ ДІТИ Й ЧИЇ ОНУКИ”, і яка завжди буде берегти свої національні джерела, витоки яких починаються “З КОЗАЦЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ, ДЕ ЩЕ ТРИСТА РОКІВ ТОМУ БУЛА НАПИСАНА ПЕРША В СВІТІ КОН- СТИТУЦІЯ”. Президент чітко підкреслив, що для нього, як і для кожного українця, “НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ — ПОНАД УСЕ!” Він бачить майбутнє своєї держави і свого народу в об’єднаній Європі, з якою ми “НАЛЕЖИМО ДО ОД- НІЄЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ” і де Україна має шанс найповніше розкрити свої можливості як нація сучасна, чесна, висококультурна. На Майдані не видно було ні Кучми, ні Медведчука, ні Януковича — і це прикметно: колишня зловісна влада залишилися в минулому. Апофеоз Помаранчевої революції полягає не стільки в масовості та урочистості самого моменту інавгурації, скільки в тому, що вперше в Україні з’явилася надія на вирішення корінного питання будь-якої революції — питання влади. У 1991 році ми відродили незалежну Українську державу, але влада в ній залишилася практично в тих самих руках, у яких була до цього. Це була НЕУКРАЇНСЬКА влада — і в цьому головна трагедія України та причина усіх наших бід і негараздів. Українська влада — це національна влада. Здається, що тільки тепер, за українського Президента, влада стане українською. Віктор Ющенко наголосив: “ТІЛЬКИ В ЄДНОСТІ І ТІЛЬКИ В ДЕМОКРАТІЇ МИ ВИРІШИМО НАШІ НАЦІО- НАЛЬНІ ЗАВДАННЯ… МИ МАТИ- МЕМО МОРАЛЬНУ ВЛАДУ, ЗДАТНУ ОБ’ЄДНАТИ СУСПІЛЬСТВО… МИ БУДЕМО ЧУТИ ОДИН ОДНОГО, БО В НАС БУДЕ СВОБОДА СЛОВА Й НЕЗАЛЕЖНА ПРЕСА. ВСІ БУДУТЬ РІВНИМИ ПЕРЕД ЗАКОНОМ. НЕ- ЗАЛЕЖНИЙ СУД ЗАХИСТИТЬ ПРА- ВА КОЖНОГО…”. Саме за це боролися покоління українців. Саме ця мета ставилася тринадцять років тому на Всеукраїнському референдумі, на якому народ висловився за Незалежність. Саме тому народ піднявся на Помаранчеву революцію і його порив був настільки могутнім, що похитнув злочинний режим, знесилив його й унеможливив кровопролиття. Введення на посаду Президента України Віктора Ющенка стало тією межею, яка відділила Україну колишню від України нинішньої. Це кінець режиму Кучми— Медведчука—Януковича й початок нової ери. Програмна промова Президента на Майдані свідчить, що ця ера стане справді УКРАЇН- СЬКОЮ. Всупереч протестам кількох десятків прихильників Януковича, які розчинилися в помаранчевому морі Майдану. На зло таким московським недоброзичливцям, як одіозний “син юриста” Жириновський, який мітингував цього дня біля нашого посольства в Москві, захлинаючись безсилою піною, що “Київ — російське місто й Дніпро — російська ріка…” і що “ніякої України немає, а в Києві, які в Мінську, має сидіти російський губернатор”. А це вже дзуськи, пане українофобе! Український народ своє слово сказав, і воно — непохитне. Як кажуть казахи, шакали виють, а караван іде… І останнє. На жаль, ще й досі дехто з політиків, заграючи з Москвою, намагається розіграти мовну карту. З’явилася інформація, що лідер соціалістів Олександр Мороз подав законопроект про надання російській мові в Україні статусу другої державної чи офіційної, що одне й те ж. Прикро бачити такий сумнівний крок людини, яка сама послуговується українською, навіть вірші нею пише. Невже заради вузькопартійних інтересів, заради ілюзорного завоювання російськомовного електорату на парламентських виборах, заради схвального кивка московських вельмож — невже заради всього цього можна жертвувати корінними українськими інтересами? Але то Мороз — можливо, десь глибоко в його єстві сидить ще вірус радянсько-комуністичного інтернаціоналізму. Але ж і в оточенні Ющенка недавно лунали голоси про необхідність відкривати нові російські школи. І це без жодного обґрунтування такої необхідності, без аналізу реальної мовної ситуації, без посилання бодай на результати перепису населення 2001 року. Явно ллється вода на московський млин. Більше того, подейкують, що підготовлено проект указу “Про захист прав громадян на використання російської мови і мов інших національностей України”, в якому чиновники будуть зобов’язані знати російську мову. Та, Боже, помилуй! Вони її і так знають. А от зобов’язати всіх управлінців вільно володіти й послуговуватися державною мовою — завдання першочергове й конституційне в українській державі. Не віриться, що таку вказівку міг дати Віктор Ющенко — це йде врозріз із його інавгураційною промовою на Майдані. Пригадується, як кандидат від влади головний суперник Віктора Ющенка Віктор Янукович спробував розіграти мовну карту в передвиборній боротьбі. За це його прибічників стали називати ЯНУЧАРАМИ. Навряд чи лаври суперника приваблять Віктора Ющенка і йому захочеться, щоб його прихильників за аналогом назвали ЮНИЧАРАМИ. Зрештою, це суперечить логіці Помаранчевої революції: не другу державну мову вистоювали на Майдані в Києві та на вулицях і площах всієї України мільйони громадян. Треба сподіватися, що це прекрасно усвідомлює Президент Ющенко. На Майдані український народ заговорив своїм голосом. Немає сумніву, що він має заговорити — і неодмінно заговорить! — своєю мовою.
Віталій КАРПЕНКО
z
ПОВІДОМЛЯЄ ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
24 січня 2005 року
Президент України Віктор Ющенко взяв участь у Молитві за Україну, яку провели глави ук/ раїнських християнських Церков у Софійському соборі, в Києві. Віктора Ющенка благословляли на президентство Патріарх Філарет (УПЦ КП), Митрополит Володимир (УПЦ), Кардинал Любомир Гузар (УГКЦ), Митрополит Мефодій (УАПЦ), Кардинал Мар’ян Яворський (РКЦ), Григорій Комендант (ВСОЄХБ), Єпископ Михайло Паночко (ЦХВЄУ), Володимир Крупський (УУКЦАСД), Єпископ Леонід Падун (УХЄЦ), Єпископ В’ячеслав Горпинчук (УЛЦ). Після урочистої Молитви за Україну Президент України Віктор Ющенко закликав глав християнських Церков України до спільної праці на благо українського народу. “Це наш спільний труд — труд на благо України. Я прошу Вас, допомагайте нам своїми молитвами і благословенням”, — попросив Ющенко святих отців і запевнив їх, що його команда “завжди проситиме у Вас пасторської поради і Вашої пасторської присутності”. Перемогу Помаранчевої революції Президент України назвав “Божим промислом”. “Ми перемогли, маючи одну колосальну перевагу, — колосальну віру. А віра дає сили — це єдине джерело Помаранчевої революції”, — сказав В. Ющенко у своєму виступі. Президент висловив переконання у правильності “пророчих слів, сказаних дві тисячі років тому з київських пагорбів: тут буде жити благословенний народ”. Він пообіцяв докласти до цього всіх зусиль. Наприкінці виступу Президент наголосив на тому, що влада жодним чином не втручатиметься у справи Церкви. “Ми — європейці. Ми поважаємо кожну віру, духовний вибір людини, і ніхто зі світської влади перстом не вказуватиме, кому й до якої церкви ходити. Це не справа світської влади”, — підкреслив він. Перед цим глави Церков виступили з короткими промовами та благословили В. Ющенка на президентство. Президент України приїхав на Богослужіння разом із дружиною та двома молодшими доньками — Христиною та Софійкою. В. Ющенко увійшов на територію Софії Київської через Дзвіницю. У цей час хор виконав духовний твір “З нами Бог!” Разом із Президентом були народні депутати Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, Віктор Пинзеник, Олег Рибачук, Олександр Зінченко, Анатолій Кінах, Борис Тарасюк, Юрій Костенко, Іван Плющ, Павло Мовчан, Володимир Яворівський, а також мер Києва Олександр Омельченко та голова ЦВК Ярослав Давидович.
* * * Перед візитом до Москви Президент України Віктор Ющенко підписав перші укази про кадрові призначення. Виконуючою обов’язки Прем’єр-міністра України Віктор Ющенко призначив Юлію Тимошенко. Ще одним указом Президент України скасував структуру Адміністрації Президента України в її нинішньому вигляді й затвердив Положення про створення секретаріату Президента України. Державним секретарем Президента України призначено Олександра Зінченка. Президент України призначив секретарем Ради національної безпеки й оборони Петра Порошенка.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
