«Просвіта» сьогодні · с. 7сторінка оригіналу ↗
ЗА ВЕЛІННЯМ СЕРЦЯ І ПО ЗАПРО(
Слово Просвіти, №04 за 2006 рік
Вечір відкрив Голова ВУТ “Просвіта” Павло Мовчан
Минулої п’ятниці в Будинку вчителя просвітянська громадськість Києва відзначила 87-му річницю з дня об’єднання Західної України з Подніпрянською. Ведуча урочистого зібрання коротко нагадала історичні факти об’єднавчого процесу 1917— 1919 років. Із вітальним словом до присутніх звернулися Голова “Просвіти” народний депутат Павло Мовчан, народний депутат Валерій Асадчев, заступник Голови “Просвіти” професор Олександр Пономарів. Безперечно, виступаючі не обійшли своєю увагою політичну і громадську атмосферу в Україні. Та сконцентрувалися на тому, що протягом тисячоліть у тяжких умовах бездержавності зуміли зберегти свій менталітет, рідну мову, єдність, хоч і були позбавлені національної еліти, яку послідовно винищувала імперська система. Виступаючі говорили про плекання української культури, популяризацію музичної спадщини, виконання комплексної програми української мови і впровадження її в усі сфери українського суспільства та роль просвітян у цих заходах. Відбувся великий святковий концерт. Розпочався він виконанням духовного гімну “Боже великий єдиний…” хором хлопчиків Державної академічної чоловічої капели під керівництвом Аніти Зайцевої. Зал із захопленням слухав, вітав і милувався співачкою Аллою Поповою. А з
Хор хлопчиків виконує духовний гімн України усіх колективів найяскравішим був виступ ансамблю “Калина”. 22 січня зранку, незважаючи на тріскучий мороз, народ прибував до пам’ятника Тарасу Шевченку. Та велика прикрість чекала на українських патріотів: парк був заблокований тими ж “молодчиками” (чомусь не в форму одягнених, а скоріше під крутих хлопчаків, мабуть, щоб пом’якшити їхню надмірну численність). Навіть представників преси
z
Виступає ансамбль “Калина”
не пропускали (тільки за спеціальним списком, затвердженим Секретаріатом Президента, — ось підтвердження свободи преси!). Молодчики обстежували букети квітів, обмацували студентів та студенток в українських костюмах, які мали покладати квіти до пам’ятника Кобзарю. Біля Кобзаря побували всі чільні керівники та багато політичних діячів України, але жодного звернення чи щирого вітання до народу не пролунало. Відразу ж попрямували до пам’ятника Михайлу Грушевському, поклали вінки й пішли в Будинок учителя (знову — тільки вибрані, кореспондентів “з вулиці” не допустили, хоча нас було декількоро). Тому я відразу ж — на Софійський майдан. Туди прийшла колона козаків із корогвами й іконами та прапорами. Квіти покласти до пам’ятника Б. Хмельницькому козаки не змогли через обору, якою гетьман окутий, перекидали букети просто на сніг. А ввечері в Національному театрі опери та балету імені Т. Г. Шевченка відбулися завершальні торжества на відзнаку 87-ої річниці Соборності України. Вхід — лише для запрошених.
Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Рр №26045200145101 у Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401, ЗКПО 21709106 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 762 588 грн.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
