Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка спільно з Національною спілкою письменників України висунули письменника й дослідника Дмитра Чередниченка на здобуття Національної премії України ім. Тараса Шевченка.

Слово Просвіти, №04 за 2006 рік

під час перепоховання Шевченка з так і невиголошеною промовою від імені студентства: поліція перепинила урочистий хід похорону… І, нарешті, бачимо Павла Чубинського в найтаємничіший і найвеличніший момент його життя. Хоча тоді, певно, ніхто й не здогадувався, що то кульмінація: “Київська громада” дружила з сербами і болгарами, що виховувались в університеті й духовній академії, і запрошувала їх часом до себе на вечірки. На одній з таких вечірок “громадян” із сербами в тому домі, де квартирував і Павло Платонович (а було це на Великій Васильківській, 122, нині — 106), співали хорову сербську пісню (...) Чубинському вона дуже сподобалась. Він раптом щез, а згодом вийшов зі своєї кімнати з написаною ним піснею на мотив сербської пісні. Тут же під орудою Павла Платоновича хор у спільному піднесенні розучив цю пісню, і вона пішла добре”. Отак фактично “на коліні”, у пориві натхнення 23-літній хлопець пише пісню, яку народ обрав собі за Гімн… “І житиме, й хвилюватиме ця пісня доти, доки народ не виконає своєї одвічної програми: побудови соборної незалежної держави”, — переконаний Дмитро Чередниченко. До речі, книжка розповідає не тільки історію написання та дорогу до офіційного затвердження нашого Гімну, а й подає різні варіанти тексту, проводить літературознавчий аналіз, порівнюючи його з літературними творами того часу, славнями інших країн… Дмитро Чередниченко на широкому фактографічному матеріалі досліджує різні грані особистості Павла Чубинського — видатного вченого, громадського діяча й педагога, поета й перекладача, актора й режисера. Зокрема, чимало уваги приділено просвітницькій і науковій діяльності. Мало хто знає, що Павло Чубинський — організатор перших недільних шкіл і першого прообразу академії наук України — Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Навіть на засланні в Архангельській губернії невтомний учений займається наукою, проводить експедиції: “дві на Півночі 1866—1868 рр. по Печорі й по всій Півночі — від Кольського півострова до Уралу — дослідження хліборобства та льонарства, за завданням Російського географічного товариства”, — свідчить онука Павла Платоновича Катерина Чубинська. А що вже говорити про славнозвісну експедицію по Україні, яка вилилась у сім томів (дев’ять книг) “Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край”. Це була титанічна робота: “Чубинський записав близько чотирьох тисяч обрядових пісень; родини, хрестини й похорон; більш яку двадцяти місцях описав весілля; записав близько трьохсот казок, більш як у шістдесяти місцях зробив записи говірок; із книг волосних судів вибрав близько тисячі ухвал. Майже скрізь робив нотатки про зарплату, характерні заняття, рівень урожаю, вплив селянської реформи на економічний побут народу, про лісову торгівлю, тютюнництво, шовківництво, виноробство та багато іншого”, — розповідає Дмитро Чередниченко. І все це — на тлі постійного “закручування гайок” імперського уряду, обшуків, арештів, доносів, заслань “за ношение малорусского костюма” та “посещение могилы Шевченка”… Навіть наприкінці життя, вже смертельно хворий Павло Чубинський мав просити окремого дозволу, аби з’явитися у Києві… Забороняли й замовчували правду про Павла Чубинського і в радянські часи. Він приходить до нас аж тепер, у вільній Україні, великою мірою завдяки самовідданій багаторічній праці Дмитра Чередниченка — письменника, який усім своїм життям заслуговує на високе звання лауреата Шевченківської премії. Павло Чубинський z Марія ЛИТВИН Шевченко ж не знав, що він поет. “Як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець”, — недбало відповів він П. Мартосу, який підняв із підлоги списаний листок у майстерні художника... Чи знала б Україна “Кобзаря” без цього жесту? Зібравши ще й інші Шевченкові “папірці” з коробки під ліжком непробудженого генія, Мартос поніс їх Євгенові Гребінці. Потім вони ледве вмовили поета видати “Кобзаря”: “Не хочу, не хочу, далебі що не хочу! Щоб іще попобили! Цур йому!” — згадує Мартос Шевченкові заперечення... Підняти, розгорнути і вчитатися в чужі рядки, прийняти як свої — це теж талант. Особливий дар душевної чулості. “Може, спіє пророк у тобі...” — пише Дмитро Чередниченко в одному зі своїх віршів. Це головна, визначальна тональність усього життя письменника: він мовби живе на тій глибині, де всі ми — одно, і немає особливої різниці між своєю і чужою творчістю, своїми й чужими досягненнями… Коли я бачу, як Дмитро Семенович уболіває за видання книжок письменників-початківців, як потім із гордістю їх показує, — щоразу приходять на думку оті його слова тремкого дослухання: “Може, спіє пророк у тобі”... Про Дмитра Чередниченка можна писати багато. Власне, тільки перелік назв виданих ним поетичних та прозових книжок, досліджень, підручників і перекладів складе кілька сторінок машинопису… Нині ж хочеться мовити про особливу тему його творчості — Павла Чубинського. Письменник уперше “зустрівся” з ним наприкінці шістдесятих років у своєму селі на Канівщині під час Різдвяних свят. “Виходжу за ріг хати, аж чую — й вухам своїм не вірю: Ще не вмерла України І слава, і воля, Ще нам, браття українці, Усміхнеться доля… На сусідньому городі — ватра святкова, навколо неї стоять люди, побравшись за плечі, й співають, так незалежно й натхненно співають у самісінькому центрі села український національний гімн, який у Києві й згадувати бояться”… Цим дивовижним спогадом починається дослідження Дмитра Чередниченка “Павло Чубинський” (Київ.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2005) — перша, найповніша монографія про автора нашого Гімну. У книжці втілені довгі роки пошуків, роботи з архівними документами, популяризації й відстоювання великого імені. Дмитро Чередниченко знаходить іще зовсім невідомого студента-юриста Чубинського на зібраннях Петербурзької української громади, який десь, певно, в куточку захоплено слухає Шевченка, Костомарова, Куліша… Потім — випускника університету

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин