Культура · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЧУБИНСЬКИЙ…
Слово Просвіти, №04 за 2006 рік
НА ЗДОБУТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ ЧУБИН- СЬКИЙ (1930—1987)
Різнобічно обдарована, надзвичайно чесна та безкомпромісна особистість. Дитинство пройшло в Ташкенті й Кривому Розі. 1953 року закінчив інженерно-педагогічний факультет Київського політехнічного інституту. З 1960-го — старший викладач Житомирського загальнотехнічного факультету КПІ. 1965-го — після захисту в райкомі партії житлових прав співробітників факультету став мішенню у спровокованому конфлікті й звільнений із формулюванням “за власним бажанням”. 1972-го — початок судового, а пізніше — медичного переслідування. Захист своїх прав перейшов у боротьбу з бюрократичною системою придушення особистості. 1982 — арешт, засудження зі звинуваченням в “измышлениях, порочащих строй” і ув’язнення у Дніпропетровській спецпсихлікарні. 1987-го — після виходу з психлікарні, фізично й морально надломлений, пішов із життя. Похований у Борисполі на Рогозівському кладовищі.
Утім, не можна сказати, що не ведеться пошук, не здійснюється жодна робота. Працюють фахівці й аматори — письменники, журналісти, вчені, педагоги. Щорічно відбуваються науково-практичні конференції в Бориспільському ліцеї “Дизайн-освіта”. Та загалом зусилля розпорошені, не узгоджені. Трапляється, з однієї друкованої праці в іншу переходять прикрі похибки. Так, різні джерела подають місцем народження Павла Платоновича Чубинського то Бориспіль (що відповідає істині), то хутір поблизу села Велика Олександрівка. Вносять плутанину нефахові газетні публікації. Наприклад, Надія Тисячна (газета “День” за 29.12.2005 р.) в описі етнографічної експедиції 1869—1870 рр., очолюваної Павлом Платоновичем, подає події, що відбувалися 1874 року. А в переліку нагород великого вченого заплуталася сама і ввела в оману читачів. Далі цитую письменника Дмитра Чередниченка, який скрупульозно ось уже більше 30 років опрацьовує історичні джерела, спогади, свідчення сучасників і нещодавно випустив у видавництві “Альтернативи” фахово бездоганну книгу “Павло Чубинський”. “Його обирають членом-співробітником Вільного економічного товариства, ставлять титулярним радником, нагороджують срібною медаллю (січень 1867)”…(І це під час перебування на засланні в Архангельській губернії! — С. Ц.) “1873 року Російське Географічне Товариство нагородило Чубинського золотою медаллю “за особливу його діяльність і ту невсипущу працю, якій російська наука зобов’язана збиранням величезного матеріалу для вивчення побуту, юридичних звичаїв і народного життя Південно-Західного краю”. “1875 року Чубинський отримує золоту медаль від Міжнародного етнографічного конгресу в Парижі, а через чотири роки … його нагороджено Уваровською премією Петербурзької академії наук”.
Книга Дмитра Чередниченка — давно очікуване й потрібне видання. За нею стоїть багатолітня подвижницька робота. Це, зокрема, проведення у школах уроків Чубинського і створення осередків Малої академії мистецтв. Це велика кількість публікацій у пресі, виступів перед різною аудиторією. Це головування в ювілейному комітеті, який підготував і провів низку резонансних заходів із нагоди 150-ліття від
Правнуки велетнів української культури — Віталій Лисенко і Володимир Чубинський дня народження Павла Чубинського, — у той час (1989 рік), коли обережні та пильні застерігали: “О! Чубинський — то неоднозначна постать!” Це обстоювання незаперечного права історичного Національного Гімну України отримати статус Державного. Тож закономірним стало висунення книги “Павло Чубинський” на здобуття Шевченківської премії: тут ідеться не лише про поліграфічний продукт, а й про громадянську позицію автора, його високе служіння. І символічним є те, що одним із вірних соратників у знаменитій експедиції Павла Чубинського був однофамілець письменника — Іван Чередниченко… Отже, не все погано. Назву ще бодай дещицю ентузіастів і небайдужих. Це — Віктор і Наталя Йови, Валентин Лисиця, Тамара Онищенко, Андрій Зиль, Зоя Вихрова, Микола Петлицький, Лариса Власенко (всі — Бориспіль). Це — Олександр Кириченко, Федір Погребенник, Юрій Хорунжий, Валерій Шевчук, Анатолій Погрібний, Наталя Булаєвська, Анатолій Мокренко (Київ), Степан Мишанич із донецького краю, вчителька Марія Муравіцька з Хмельниччини. Це — хор імені Павла Чубинського з села Велика Олександрівка. Не всі з названих, на жаль, сущі нині, проте вони долучились Вічності своїм внеском до повернення з небуття великого українця. А на часі — конкретні дії,
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
