Час і простір · с. 10сторінка оригіналу ↗
ІВАН ПЛЮЩ ЗАКЛИКАЄ ПОВЕРНУ( ТИСЯ
Слово Просвіти, №04 за 2006 рік
ПОДІЯ
У стінах Національного музею Тараса Шевченка презентовано перший том зібрання творів Пантелеймона Куліша. Спеціально до цієї нагоди була відкрита виставка, присвячена життю і творчості Куліша.
За задумом упорядників це має бути тридцятип’ятитомне видання, яке складатиметься з семи серій. Першу з них відкриває вміщена у восьми томах художня спадщина письменника; далі йдуть переклади й переспіви Куліша у п’яти томах; наукова спадщина й публіцистика в дев’яти томах; листування в десяти томах, мистецька спадщина, спогади. Окрему однотомну серію складатиме публікація дарчих написів, записних книжок Пантелеймона Куліша. За первісним задумом це мав бути науково-видавничий проект Інституту критики “Відкритий архів” за фінансової підтримки Українського наукового інституту Гарвардського університету. Голова редакційної колегії — Григорій Грабович. 17 січня у Києві був представлений перший том із епістолярної серії Куліша, у якій вміщено листи 1841— 1850 років. На презентації не стільки йшлося про цей том і про проект загалом, скільки про роль творчості Пантелеймона Куліша у формуванні національної свідомості. Григорій Грабович наголосив, що Пантелеймон Куліш — центральна, ключова постать у становленні модерної української літератури й культури і водночас — рушій і засновник новітньої української інтелектуальної, критичної думки та тих вимірів національної свідомості, які на ній будуються. І за це він піддавався нищівній критиці не лише з боку апологетів російського імперіалізму. Тому, за словами Грабовича, на початку XX сторіччя навіть такі метри історичної науки й культурно-політичної думки, як Михайло Грушевський і Сергій Єфремов ще не могли сприймати Куліша беззастережно й цілісно. Варто сказати, що за прикрим збігом обставин до нинішнього дня немає повного зібрання творів цього видатного українського письменника, публіциста й науковця. Найуспішнішим було львівське видання “Руської письменности”, яке в 1910-ті роки предстадився поет Василь Стус”. Меморіальну дошку відкрили відомий політик, керівник Секретаріату Президента України, голова об’єднання “Собор”, президент благодійного фонду “Україна-incognita” подолянин Анатолій Матвієнко та секретар Національної спілки письменників України, поетеса Ніна Гнатюк разом із родичами Василя Стуса, в присутності письменників Києва і Вінниці, керівників області, району, громадськості села. Поруч біля хати стоїть Стусова криниця. Десятки людей скуштували кришталевої джерелиці, набралися бадьорості, творчої наснаги. Подумалося: прийде весна, зацвіте калина біля хати, веселіше заживуть українці, подоляни — Стусові земляки. Всією громадою перейшли на подвір’я школи. Саме там поставлено оригінальний пам’ятник поетові — Героєві України. Нашої України, що пропікала йому душу. І хоча скульптор Борис Довгань із Києва не прибув, під час відкриття було згадано,
вило українськомовні твори Куліша в шести томах, із запланованого 20-томного видання за редакцією Івана Каманіна. Під час загального культуротворчого підйому українства 1920-х рр. саме постать і творчість Куліша привертала чи не найбільшу увагу провідних представників українського відродження, яке увійшло до історії під назвою “розстріляне відродження”. Ті люди інтуїтивно відчували, що, власне, Куліш є центральною проблемою у становленні української ідентичності, у національному русі XIX сторіччя, і що ця проблемність робить його і цей рух такими цікавими. За словами Миколи Хвильового: “Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента”. Проте із запланованого ВУАН багатотомного видання творів Куліша на початку 30-х років з’явилося тільки декілька томів. Перервала його, як і багато інших починів української нації та культури, довга ніч сталінізму й наступних етапів “дороги” до комунізму. На початку 90-х років минулого сторіччя працівники Інституту літератури НАН України розпочали працю над виданням десятитомного популярного видання творів Пантелеймона Куліша. Однак
z
що митець ліпив скульптурний образ із натури, коли ще Василь був молодий, дужий і затятий. На відкритті пам’ятника виступили син поета Дмитро, Анатолій Матвієнко, Ніна Гнатюк, директор школи і музею-кімнати Дмитро Омельчук, керівники області й району, працівники культури. Інтерв’ю кореспондентам давала дружина поета Валентина Попелюх. Слово до земляків мовили і я, і поет із Вінниці Дмитро Пічкур. Виступаючі цитували поетові рядки, наголошували на його духовній і мистецькій величі. Справді: Василь Стус — знакова постать в українській культурі. Відкриття йому пам’ятника на Поділлі — помітна подія для всієї України.
Микола ДМИТРЕНКО, письменник м. Київ — с. Рахнівка
На світлинах Петра Лантуха: Біля щойно відкритого пам’ятника Дмитро Стус і Микола Дмитренко; у шкільному музеї.
проект цей так і не дочекався втілення в життя. Тому виникає запитання: чи така сама доля чекає і на Кулішевий тридцятип’ятитомник? Тим паче, що Український науковий інститут Гарвардського університету, який фінансує проект, має гроші на видання лише декількох наступних томів. Ініціатива про приєднання до цього почину НАН України, з якою виступили академіки Іван Дзюба та Ярослав Яцків, активна позиція очолюваного Іваном Плющем Міжнародного благодійного фонду Пантелеймона Куліша дають надію на те, що Україна матиме фундаментальне видання творчості письменника. Виступаючи на презентації, Іван Плющ мовив про проблеми сьогодення, які не дозволяють титульній нації розкрити крила і в усій повноті пізнати українських подвижників, до яких належать Пантелеймон Куліш і його дружина Ганна Барвінок. Про велич Пантелеймона Куліша в українській історії свідчать слова, які на його могилі сказав у 1897 році його учень і колега — геній науки Іван Пулюй: “Ти був справжнім гетьманом України, не мечем кривавого насилля, а словом правди світла і науки”. А про життєве кредо свідчать інші слова, що також викарбувані на могилі: “Якби ми єдиними устами трудилися над пробудженням національної свідомості”… Іван Плющ наголосив, що ці слова не втратили актуальності й у
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
