Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · с. 11сторінка оригіналу ↗

СУТІНКОВЕ ПОТОЙ(

Слово Просвіти, №04 за 2006 рік

І хто сказав, що літератури в нас немає? Що сучасний літературний процес — це лише міт? Того б змусити побігати по всіх презентаціях, які відбуваються зараз у столиці України. Це, справді, нелегко. Знаєте, на одному з таких вечорів, який проходив у конференц-залі НСПУ, В’ячеслав Медвідь (та й не лише він) сказав, що молодих на таких вечорах мало, бо їм незатишно в таких приміщеннях, молодим потрібні неформальний декор, кава тощо. І ще, якщо колись літерат міг жити зі своєї творчості, зараз мусить заробляти десь, щоб мати можливість творити. Усе так. І матеріальні проблеми відволікають, і після робочого дня хочеться заховатися в кав’ярню і там, а не в солідних залах, слухати те, що нашептали комусь музи. А ще — в затінкових кав’ярнях митці стають відвертішими. Та оренда приміщення вартує чимало, тому презентація альманаху молодих письменників столиці відбулася там, де й народилася ідея його видати, — у НСПУ. “Потойбіч паузи” — моторошна й інтригуюча назва. Цікаво, по той бік чого? Колись мої учні подарували мені листівочку, де мавпеня дивилося у воду й промовляло: “Мы с тобой два берега у одной реки”. Чомусь і тут виникає таке враження. Попри розмови про солідних і вискочок, про старих консерваторів і геніальну молодь, автори альманаху й ті, хто благословив його вихід, — лише два береги однієї річки — літератури. Через цю річку йдуть мости — симпатії, подібності поглядів, світів. Не вірите? Передмову до цього альманаху написав Василь Герасим’юк. І цитував він у своїй передмові лише одну поетку — Надію Калениченко (двічі): зірви верхівку квітки помирати горіла сосна — то горіла мати у тіні грубого похилого хреста а стан сестри над свічкою зламати прийшов самітник з хлібом у воді гляди і ти стікатимеш в долоні солоні щоки — сонячні сліди Чи не таке ж уособлення дерев і в поезії самого Герасим’юка. Згадаймо: Я не зрубав її, небогу, я тільки шепотів: “Пади… і перегороди дорогу, смереко, перегороди... або Мою смереку хто послав на муки? Сніг з неї обтрусив — ховав свій слід. І пада сніг з її колючих віт на голову мою. В порожню сутінь ховаю погляд… Хай порветься нить одвічна... Так склалося: поетів зараз читають лише поети, ну, ще інші митці та родичі... трохи. Тому й своєрідні “фан-клуби” митців створюються із самих митців. Популяризація художньої літератури зараз на такому рівні, що вимагати від читача знання всіх поетів, прозаїків, драматургів — безглуздо. Читаю тих, кого знаю. Знаю тих, із ким знайомий. Ну, ще грають роль рекомендації друзів, смакам і уподобанням яких довіряєш. Цей альманах цінний уже тому, що кожен із авторів має шанс бути впізнаваний і прочитаний своїми “колегами”. Цінно це ще й тому, що альманах об’єднав початківців і тих, хто вже встиг попрацювати задля своєї слави. Так, п’єси Неди Нежданої вже досить відомі українцям, як і проза Наталки Очкур і поезія Олесі Мамчич. А зараз ближче до суті, тобто — до тексту. “Потойбічні музи”… Молоді. Відверті. Траурні. Жіночні. Чомусь у літературу входять переважно дівчата. Чому? Важко сказати. Як і те, чому їхня поезія така… сутінкова. запах анекдотів і агресії запах неможливості піти за труною траурна процесія по спіралях болю і сльоти підіймуться вгору наші крики наші болі й наше каяття ті хто там уже до краю випиті життям. (Альбіна Маляр) ОПИТУВАННЯ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин