Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ВІДНОВИТИ ВТРАЧЕНИЙ

Слово Просвіти, №04 за 2006 рік

Це інтерв’ю вже було готове до друку, коли надійшла звістка про висунення Віктора Гирича (режисер-постановник), Михайла Френкеля (сценограф), Анжеліку Гирич (актриса), Валентина Томусяка (актор), Валерію Чайковську (актриса) на здобуття найвищої національної премії за постановку вистави “Лісова пісня” в Київському академічному театрі юного глядача на Липках. Ми попросили нашу авторку Ганну КОЗАЧЕНКО взяти коментар у режисера. — Коли митець звертається до вічних тем і всесвітньо відомих сюжетів, він прагне акцентувати увагу на тому, що досі не помітили його попередники. “Лісова пісня”, втілена в балетних виставах і в кіно, дуже складна для постановки. Яка родзинка у Вашій виставі? Чим ця дивовижна річ привабила Вас як постановника? В. Гирич: Створивши поетичну драму-феєрію “Лісова пісня”, Леся Українка (і про це свідчать її листи) турбувалася про неможливість втілити твір у театрі. Бо це річ непроста й неоднозначна. Ми не схотіли ховатися за красу декорацій і вишукано розписаних задників, уникаючи впливу суто емоційного і загрози сповзти до традиційної Love story, адже драматичний конфлікт тут закладений у сфері духу. Перехід від язичництва до християнства — це етапи розвитку людства. Леся Українка кілька разів зверталася до цієї теми. У різному віці кожен із нас по-своєму сприймає земне, плотське, в юності найчастіше і найбільше перемагає любов земна (Килина), перемагає звичне і прагматичне. Але душа людська не може насититися тим, що достатньо тілу, і прагне високого, прагне ко-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин