Я тут живу · с. 13сторінка оригіналу ↗
МІСТО, ДЕ ТРОТУАРИ ПІДМІТАЛИ БУКЕТАМИ ТРОЯНД Мешканці Чернівців активно готуються до 600-річчя рідного міста, а минулого року відзначали 230-річчя відколи Буковина офіційно увійшла до складу Дунайської імперії Габсбургів.
Слово Просвіти, №04 за 2006 рік
Микола Федорук, — чернівецький міський голова: “Чернівці напівдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою — це місто було негласною столицею Європи, де співали кращі коларатурні сопрано, а фірмани фіакрів сперечалися про Карло Крауса, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав’ярень. Чернівці — місто, де недільний день зазвичай починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю. Чернівці — місто постійної інтелектуальної дискусії, що вранці починалася з нової теорії естетики, яка до вечора була остаточно відхилена. Це було місто, де собак називали іменами олімпійських богів і де кури випорпували з землі вірші Гельдерліна”. Незважаючи на те, що з середини XIV століття місто потрапляло під владу Угорщини, потім — Молдавського князівства, а далі — Туреччини. “Чернівці — це був корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами та єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом”. Так писав про нього Георг Гайнцен. Місто називали і малим Парижем, і Віднем... Авторитет міста бере свої витоки у вмінні чернівчан господарювати і самовпорядковуватися, в таких якостях, як високий інтелект, освіченість, культура, почуття національної гідності й патріотизм, в незмінній повазі до народних традицій. Своєю історією, природною красою, дивовижним поєднанням архітектурних стилів, багатонаціональністю й багатокультурністю воно приваблює туристів. Своїх гостей Чернівці зустрічають хлібом-сіллю, доброзичливістю, турботою. Недарма на гербі міста зображена відчинена брама з гаслом “Спільними зусиллями”, що символізує його відкритість і гостинність. Ми знаємо, як гідно чернівчани відзначали 500-річчя першої писемної згадки про місто. Зважаючи на це та на сучасні традиції, хочеться, щоб нащадки з повагою говорили про нас, сьогоднішніх, про те, як ми зберегли рідні Чернівці для себе і прийдешніх поколінь. “Допомагають тим, хто сам працює”. Цю істину підтвердило одноголосне прийняття Верховною Радою України 5 липня 2005 року постанови “Про заходи щодо підтримки соціально-- економічного розвитку міста Чернівці у зв’язку з відзначенням 600-річчя його заснування”. Сьогодні Чернівці — обласний центр України, що розкинувся за 650 кілометрів від Києва і простягнувся уздовж обох берегів звивистого Прута більш ніж на 12 кілометрів, займаючи площу що на південно-західній околиці Галицького князівства. Звідси й започаткувалися Чернівці. Своєю появою Чернівці справді зобов’язані броду. Принаймні таку версію виклав у своїх працях відомий історик та етнограф доктор Раймунд Фрідріх Кайндль. На його думку, струмки з околиць Роша та Клокучка, впадаючи у Прут, розмили на заході круті береги й утворили природні ворота, зручні для сполучення і торгівлі. А після того як висохли болота, що були на північному березі, тут утворився брід, до якого збігалися всі шляхи з півночі на південь. Але якщо назва самої річки Прут зустрічається у грецького історика Геродота вже у V столітті до нашої ери, то перші історичні відомості про Чернівці з’явилися майже на 2 тисячі років пізніше, коли виникло перше поселення на місці нинішнього міста. На те, що поселення було слов’янського походження, вказує його назва. За однією з легенд, назва походить від старослов’янського слова “черн”, “чорний город”, за іншою, — на назву поселення вплинуло те, що у його мешканців було дуже багато чорних овець. Першу документальну згадку про Чернівці пов’язують із активним розвитком торгівлі наприкінці XIV сто-
Турецька криниця – тут православні відзначали Йорданське свято понад 150 кв. км. Ініціюється включення Чернівців до Списку надбань усесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
ІЗ ГЛИБИНИ ВІКІВ
Становлення й утвердження міста, як свідчить літописання, проходило нелегко. А починалося все із броду в долині річки Прут,
Стара чернівецька хата (вул. Фарбувальників, 4)
“Генеральський дім” – перша кам’яниця (цегляна двоповерхова будівля)
ліття, якому сприяло мирне правління молдавського воєводи Олександра Доброго. Завдяки політичному зближенню Молдавського князівства, до якого входила тоді Північна Буковина, з німецькими містами в Семи-городі, в Польщі, після тривалих перемовин із львівськими купцями 8 жовтня 1408 року, саме він надав їм грамоту про порядок ведення торгівлі. Для історії Чернівців саме Олександр Добрий був тим князем, який уперше видав документ із чітким визначенням дати першої згадки про Чернівці. Грамота 1408 року була написана церковнослов’янською мовою, якою на той час у Молдавії велося діловодство. Відповідно до неї Чернівці залишалися митною станцією до кінця молдавської влади. Але, незважаючи на це, Чернівцям так і не вдалося розвинутися до значного торговельного пункту. Ймовірно, тому місто майже ніколи не бралося до уваги як ринок для обміну товарів, що йшли з Польщі до Молдавії. Цю обставину підтверджує інший цікавий документ — грамота воєводи Петра Кульгавого від 1579 року, з якого дізнаємося, що пунктами торгівлі з Польщею вже тоді вважалися села Ленківці та Шипинці. Натомість у жодній грамоті Чернівці не згадуються як визначне торгове місто. Цілком можливо, що неабияку роль у цьому відігравало загрозливе прикордонне розташування та військова дорога, що проходила через місто. Чернівці ніколи не мали жодних укріплень, тому й потерпали від нападів чужинців. Імовірно, це одна з причин, чому досі достеменно невідомо, коли виникло поселення на тому місці, де тепер Чернівці.
Будинок старого театру на Шкільній вулиці
Навіть із повідомлень Нестора Літописця дізнаємося лише про те, що слов’янські племена уличів і тіверців, які проживали близько 800 року по Дністру аж до Дунаю та Чорного моря, мали свої міста, які існували ще на початку ХІІ століття. На жаль, у його літописі не наведено назв їхніх міст. Тому й не відомо, чи існувало вже тоді яке-небудь із них на Буковині. Грамота, у якій вперше згадується про Чернівці 1408 року, тривалий час зберігалася у Львівському міському архіві. Нині вона зникла. Унаслідок постійних прикордонних зіткнень і конфліктів, що тривали роками, особливо на півночі Буковини, панувала анархія. У середині ХІV ст. вся Буковина, у тому числі й місто Чернівці, спочатку потрапляє під владу Угорщини, а потім Молдавського князівства. Із 1457 року після адміністративної реформи місто стає центром волості. Від цього часу, незважаючи на довгі періоди занепаду й трілу протікав Прут. Чернівці тоді налічували близько двохсот хатин, здебільшого покритих солом’яними стріхами, кращі з них, як правило, належали переважно місцевим євреям”.
“МІСТЕЧКО МАЛО КІЛЬКА ПРАВО- СЛАВНИХ ДЕ- РЕВ’ЯНИХ ХРАМІВ І СИНАГОГУ”
Знайомство зі “старими” Чернівцями розпочнемо з найдавнішої частини забудови: ремісничого міста площею 10 га, яке розташоване в районі вулиці А. Барбюса. Саме тут навпроти колишнього броду через річку Прут було й невеличке поселення у 200 дерев’яних будиночків, критих дранкою та соломою. Описуючи архітектурний вигляд будівель того періоду, історик та етнограф Р. Ф. Кайндль зазначав: “Мабуть, більшість із цих хат мали вздовж фасаду відомий, звичний для краю відкритий ґанок та дерев’яне різьблення на фронтонах, яке ще донедавна можна було побачити на деяких старих хатах”. У цьому поселенні була Фонтанна площа — найстаріший із трьох громадських центрів міста (два інші — площа Хреста і Центральна площа), які, змінюючи один одного, формувалися, послідовно піднімаючись гребенем мису. Забудові цієї частини міста притаманні риси довільної конфігурації парцелів, незначні габарити споруд, витягнуті в глибину ділянки, стрічкова забудова, характерні насамперед для малих міст Середньої Європи: Польщі, Румунії, Словаччини, Західної України (Галичина, Буковина) з кількістю населення 10—30 тис. осіб. Ознакою району було компактне проживання іудеїв. До приходу австрійців містечко мало кілька православних дерев’яних храмів та синагогу. На нинішній вулиці П. Сагайдачного в 1607 році збудували храм Св. Миколая, який зберігся до наших днів. Ні пожежі, ні стихійні лиха та історичні колізії не знищили його. Це найдавні-
Храм Св. Миколая (1607 р.) – найстаріша дерев’яна споруда міста іноземного панування, воно повільно, але невпинно зростало. На час приходу австрійців це було маленьке містечко, яке не справляло приємного враження на нових господарів краю. Про це свідчить опис тодішніх Чернівців, який залишив ще задовго до приходу австрійців, улітку 1762 р., англійський посланець Портер: “Містечко розташоване на вершині пагорба, біля підніжжя якого на відстані рушничного пос-
Продовження на с. 14
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
