Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Я тут живу · с. 14сторінка оригіналу ↗

МІСТО, ДЕ ТРОТУАРИ ПІДМІТАЛИ БУКЕТАМИ ТРОЯНД

Слово Просвіти, №04 за 2006 рік

Закінчення. Поч. на с. 13 ша дерев’яна споруда на території нашого міста, побудована з дубових брусів і вкрита шатровим ґонтованим дахом, як усі селянські хати того часу. Трохи далі, на розі вулиць П. Сагайдачного і Турецької, на пагорбі, залишки якого видно й сьогодні, стояла дерев’яна церква Успіння Богородиці, побудована у період із 1709 по 1716 роки молдавським господарем Ніколаєм Маврокордатом і його синами Костянтином та Іваном. Церква мала ще назву Господарської (Князівської) і користувалася значними привілеями. Цей храм був справжньою окрасою міста. На площі біля нього в ХІХ — на початку ХХ ст. проходило свято Водохреща, рухалися пишні процесії від кафедрального собору Святого Духа, причому навіть і після того, як 1876 Ратуша року церкву перенесли на Калічанку. Поряд із церквою було християнське кладовище, яке, у зв’язку з розбудовою міста, 1787 року було перенесено на інший пагорб міста, на територію нинішніх вулиць Лесі Українки та Пирогова, починаючи від вулиці Київської. Єврейська колонія містилася по вулиці А. Барбюса (тоді вулиця Синагоги), яка доходила до потоку Руда, паралельно вулиці П. Сагайдачного і включала в себе, окрім житлового кварталу, синагогу та шпиталь. Перша дерев’яна будівля синагоги виникла на цьому місці ще на початку ХVІІІ ст., але була спалена російськими військами 1770 року. 1799 року австрійська військова адміністрація визнала право власності єврейської общини на земельну ділянку під будівництво синагоги, яке велося з 1820 по 1845 рік. Поряд із синагогою у 1854—1855 рр. було споруджено ренесансну будівлю лікарні, збудовану та обладнану з ініціативи тодішнього голови Палати торгівлі і ремесел Маркуса Цуккера, яка утримувалась на кошти єврейської спільноти. Лікарня функціонувала до 1996 року, але у зв’язку зі зсувом ґрунтів її відділення переведено до нових районів міста. Поряд із ренесансною будівлею лікарні була Фонтанна площа, на якій у той час справді було природне джерело. А неподалік, на перехресті нинішніх вулиць П. Сагайдачного і Шолома-Алейхема, був єврейський базар. Ця найдавніша частина міста має ще одну пам’ятку — Турецьку криницю. Щоправда, у різні періоди її називали по-різному. Так, наприклад, у документах 1787 р. вона згадується як “Князівська”, певно, тому, що викопана була поряд із “ К ня з ів с ь ко ю ” (Господарською) церквою. У 1793 р. криниця була впорядкована, і відтак біля неї виставлялася сторожа, яка слідкувала, аби городяни брали воду для пиття та приготування їжі. І лише з 1797 року за нею закріпилася назва Турецької криниці. Науковці припускають, що така назва, можливо, пов’язана з тим, що криниця, очевидно, була викопана ще за часів османського панування. Існує легенда про кохання турецького паші до простої української Залізничний вокзал дівчини. Кажуть, що якось зустрів паша дівчину біля криниці, де красуня брала воду, і закохався в неї. А одного разу запропонував їй стати однією з його дружин. Горда дівчина відмовила йому. Тоді паша заборонив міщанам брати воду з криниці. Коли наступного дня дівчина прийшла до криниці, а паша наблизився до неї, вона кинулась у криницю і втопилася. Трикутний майдан біля криниці довгий час називали площею, а вулички, що йшли вгору від нього, отримали назву Турецької криниці та Турецької. Турецькими стали й міст над нею, і лазня, споруджена поряд із криницею. З давніх-давен біля Турецької криниці православні відзначали Йорданське свято. 24 травня 1847 року у Чернівцях дав свій перший концерт відомий угорський композитор і музикант Ференц Ліст. До наших днів дійшла й легенда, пов’язана з виступом славетного угорця. Розповідають, що на запрошення барона Гормузакі, по дорозі до Ясс, Ференц Ліст зупинився у Чернівцях. І тут відомому угорському композитору і музиканту довелося чекати майже цілий тиждень, допоки буковинське панство з околиць краю добереться до Чернівців. Його концерт відбувся у невеликому залі готелю “Молдавія”. Кажуть, що Гормузакі вирішив зробити угорському композитору і музиканту сюрприз і запросив із Сучави відомого скрипаля Моші Ніколає. Румунський скрипаль своєю грою так захопив Ференца Ліста, що той ухопив його в обійми, а потім подав музикантові келих шампанського, всипавши в нього жменю золотих дукатів. Від цього багатого на легенди та історичні події місця недалеко й до вулиці Шкільної, яка отримала назву від першої в Чернівцях школи, що була побудована на місці сучасного приміщення загальноосвітньої школи №14 і була відкрита 1 березня 1784 року. Навпроти неї у ХІХ ст. стояла дерев’яна будівля старого міського театру, збудованого за планом Йосифа Грегора в 1877— 1878 рр. і розрахованого на 547 відвідувачів. СТАТУС КОРОННОГО КРАЮ АВСТРО-У- ГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ Лише після приходу австрійців 1775 року Чернівці почали бурхливо розвиватися. Саме в цей час започатковується кам’яне будівництво, розвиток якого заохочувався австрійською державою. Нову адміністрацію не влаштовувала стара глиняно-дерев’яна забудова Чернівців. Тож 1780 р. в місті з’явилася перша кам’яниця — цегляний двоповерховий “Генеральський дім”, який солдати збудували на місці колишньої дерев’яної резиденції Сплені. Цей будинок стоїть і донині на розі вулиць Шкільної та Шолома-- Алейхема. Незабаром постали й інші кам’яниці, того ж 1780 року місто мало вже свій поштамт, а з 1782 р. з’явився “Дім полковника”, який упродовж другої половини ХІХ ст. зазнав деякої перебудови. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. тут було офіцерське казино, а нині розташований обласний ляльковий театр. Із будівництвом кам’яниць австрійці почали приділяти увагу й міським вулицям, які ще донедавна доводили до розпачу подорожніх. Зокрема головну міську артерію — Львівську вулицю (Lembergerstrasse), яка вела практично через усе тодішнє місто і була по- Чернівецький університет імені Ю. Федьковича чатком великого торгового шляху до Львова, засипали гравієм та обладнали стічними канавами. Із часом її продовжили вниз, аж до переправи через Прут. Верхня її частина доходила до майдану Ринок, якого тоді ще не було. Львівська вулиця проіснувала аж до 1880 року. У зв’язку з переплануванням міських вулиць і появою залізничного вокзалу вона була перейменована: нижня її частина — на Вокзальну, а верхня — на Головну-Енценберґа. назвою Герцогство Буковина, Чернівці, починаючи з 1864 року, отримали окремий статус муніципального самоврядування. Із 1866 року в Чернівцях розпочався розвиток залізничного транспорту. Перша залізниця пролягла з Чернівців до Львова, а відтак у 1896 році мала продовження аж до Сучави. Телефон у Чернівцях з’явився раніше, ніж у Львові, Києві, Харкові та Тернополі — 1883 року. Щоправда, скористатися послугами нового зв’язку могли лише найповажніші державні, крайові та банківські установи. Як і нині — це було дороге задоволення і по кишені тільки заможним. Як свідчать факти, наведені в книзі з історії становлення і розвитку електрозв’язку на Буковині О. Брюхно та А. Гогунця “Буковинські телекомунікації”, щоб мати телефон, треба було заплатити 80 флоринтів. Багато це чи мало, якщо один великий (до 900 кг) віл коштував тоді майже 60 флоринтів, один центнер пшениці — 6—10 флоринтів? Тому перший приміський телефон було встановлено в палаці барона Йогана Мустаци та в поміщицьких маєтках. Тим часом перший трамвай було пущено лише 1897 року, оскільки місто одержало світло з першої електростанції в 1896 році. Дослідники та історики вважають, що саме 1867 рік став переломним у розвитку міста: Буковина отримала статус коронного краю Австро-Угорської імперії, поруч із Чехією, Моравією, Галичиною, Сілезією, Істрією, Далмацією та іншими королівствами і землями, які були представлені у рейхсраті. З того часу образ міста формується відповідно до нових естетичних вимог, що висуваються до столичного міста. 16 грудня 1808 року була відкрита перша гімназія, друга гімназія була відкрита аж через 78 років потому. Спочатку вона розташовувалася в приміщенні першої народної школи. У 1813— 1817 роках споруджується приміщення гімназії, в якому нині працює школа №1, у 1843—1847 роках зводиться міська ратуша. У зв’язку з напливом румунських, польських, німецьких колоністів у Чернівцях різко зростає населення і починається зведення житлових адміністративних будинків. Із 1855 року в Чернівцях почав працювати телеграфний зв’язок. А після того, як у середині ХІХ ст. край був виокремлений в адміністративно-територіальну одиницю під Марія ВИШНЕВСЬКА, м. Чернівці z Музично1драматичний театр імені О. Кобилянської Чернівецька хоральна синагога (Іудейський Темпль)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин